Десь з середини 2006 року, після відродження з попелу Партії Регіонів, в експертному середовищі почала циркулювати думка про "хазяїна телекому". На цю почесну роль висувалася як ПР в цілому, так і один з її лідерів - Рінат Ахметов. Іншим чинником цього процесу водночас із стрімким відновленням партією свого впливу стала серія гучних скандалів, в епіцентрі яких опинилася Національна Комісія з регулювання зв'язку. Наслідком цих скандалів стала втрата Комісією свого авторитету і легітимності з одного боку та очевидний "вакуум влади" в телекомі з іншого.

Зрозуміла туга за бодай якоюсь послідовною і зрозумілою політикою з боку держави знайшла свій вихід в мріях про чергового "папу", який прийде і вишикує всіх. Вишикує, визначить цілі та пріоритети, дасть вказівки НКРЗ, Держкомзв'язку, й усім буде добре.

Найбільш вірогідною в цьому контексті здавалася активність саме Ахметова та його СКМ. Наявність в останньої великих телекомунікаційних активів спонукала спостерігачів вважати саме Ахметова основним претендентом на корону. Але час спливав, а ймовірний "хазяїн" жодним чином не виявляв своїх амбіцій. Наприклад, попри наявність у власника компанії могутнього політичного і, відповідно, лобістського потенціалу й досі немає жодних суттєвих зрушень на ринку мобільного зв'язку. Найбільший актив СКМ в телекомунікаціях, оператор Астеліт (ТМ Life:) веде відчайдушну боротьбу за місце під сонцем. Основною перешкодою є саме регуляторні проблеми, які цілком належать до компетенції державних органів (АМКУ, НКРЗ) і можуть бути досить легко вирішені. За наявності політичної волі, звичайно.

А от з політичною волею щось ніяк не складається. Чи не єдиним більш-менш успішним прикладом активності СКМ в цій сфері вважають лобіювання законопроекту № 2047. Серед іншого, цим законопроектом ініційований нарешті процес впровадження в Україні практики збереження абонентського номеру під час зміни оператора послуг (так звана MNP - Mobile Number Portability, переносимість мобільних номерів). Прийнято вважати, що ці поправки до "Закону про телекомунікації" були пролобійовані за ініціативи та всебічної підтримки саме СКМ. Нібито ініціаторами були колишні члени НКРЗ Сергій Апасов та Олександр Скляров, яким вдалося розтлумачити топ-менеджерам СКМ можливості, що їх відкриває перед Астелітом поява MNP.

Одначе і в цій ситуації СКМ займала пасивну очікувальну позицію. Більш того, у Верховній Раді законопроект проштовхували хто завгодно, але не фракція Партії Регіонів.

Всі ці факти потребують адекватного пояснення. Майбутнє України, безумовно, тісно пов'язане з розвитком національної інформаційної інфраструктури. Майбутнє цієї інфраструктури та пов'язаних з нею галузей дуже сильно залежить від якості державної політики в даній сфері. Відсутність системного дієвого лобі навіть в найбільших та найбагатших бізнесів є надто помітним та важливим чинником, який неможливо ігнорувати.

Простіше за все пояснити пасивність в площині лобізму власне СКМ.

Під час епохи бурхливих 90-их років минулого сторіччя пан Ахмєтов встановив контроль над вражаючою кількістю дуже різних підприємств. Але вся ця "купа мала" має дуже й дуже суттєвий недолік - в неї немає спільного минулого. Надзусилля власника та залучених ним менеджерів не здатні компенсувати відсутність належної кількості часу для сталого послідовного розвитку бізнесу. Та кадрів, які зростали б разом з ним.

Ситуація з телекомунікаційними компаніями, що ними опікується СКМ, дає підстави для двох невтішних висновків стосовно діяльності СКМ та найбільшого (т.зв. олігархічного) національного капіталу в цілому.

По-перше, є підстави казати про неспроможність СКМ як управляючої компанії. Бодай в тому, що стосується ринку телекомунікацій. Не є таємницею, що в компанії не жалкують грошей, аби залучити адекватних людей до розвитку бізнесу. Незважаючи на це, СКМ так і не змогла знайти фахівців, здатних забезпечити адекватний нагляд за профільними активами.

Що ж стосується практики залучення зовнішніх консультантів, тут виникають проблеми іншого походження. Ринок телекомунікацій України достатньо специфічний. Деякі суттєві нюанси мають небагато аналогів в інших країнах. Як результат – навіть цілком професійні іноземні консультанти не можуть оцінити всі ринкові фактори і надати адекватні рекомендації.

В цілому ситуація з телекомунікаційними активами підтверджує відому думку, що СКМ - це колос на глиняних ногах.

По-друге, доводиться визнати неспроможність найбільшого вітчизняного капіталу в його спробах вийти за межі індустріального укладу економіки. "Інформаційне суспільство", "економіка, заснована на знаннях" залишаються для українських олігархів абстракцією, що не має практичного значення. Інша справа - вугілля, метал, тепловози та судоремонтні заводи. Або "Укртелеком" та телевізійна "перша кнопка".

Типовим прикладом є "бізнес-модель" видобування вугілля за участі нелегальних розробок, так званих "копанок". Доведені до відчаю безробітні шахтарі віддають добуте в пекельних умовах вугілля за 85-90 гривень за тонну. "Вугільні генерали" отримують за це саме вугілля, але як добуте на легальних шахтах, вже по 250-300 гривень. Нарешті, кінцеві споживачі в особі ТЕЦ можуть заплатити і 600, і 700 гривень за тону суміші вугілля та пустої породи. Якщо на це буде вказівка "з Центру".

Іншим актуальним шляхом примноження великого капіталу в нашій країні є участь в столичному ринку нерухомості. За ретельно засекреченої собівартості житла, що навряд чи сягає бодай 1000 у.о. за м.кв., забудовники продають карикатуру на "житло бізнес-класу" за цінами не нижче за 2500 у.о. Верхня планка вартості "квадрата" сягає просто неба.

Зрозуміло, що на тлі "підйомів", що вимірюються сотнями процентів, навіть 30% маржи чистого прибутку такої суперуспішної компанії як "Київстар" не справляє особливого враження.

Як вилучати ренту з монопольного положення на ринку вітчизняним підприємцям розтлумачувати не треба. Розвиватися за умов жорсткої конкуренції виявляється набагато складніше. І куди менш цікаво.

Саме цим, скоріше за все, обумовлена відсутність системної підтримки телеком-компаній, що належать Рінату Ахметову. І Фарлеп- Оптіма-Астеліт далеко не найбільші в цьому переліку. І не такі цікаві. Не такі зрозумілі. Ефективне лобіювання потребує людей відповідного рівня. Гроші в Ахмєтова є, а от людей не вистачає.

Якщо ж чутки підтвердяться і Ахмєтов таки позбудеться своїх активів в телекомунікаціях, в українському правлячому класі взагалі не залишиться нікого, хто мав би помітні майнові інтереси на цьому ринку. Внаслідок цього галузь остаточно буде відсунута на периферію уваги українського істеблішменту. На жаль, за будь-якого розвитку подій найбільшу шкоду буде завдано малому та середньому бізнесові, що не має достатньо ресурсів, аби лобіювати свої інтереси.

Тож учасникам ринку варто, нарешті, зайнятися серйозною політикою задля створення інструментів системного ефективного впливу на державу. Інакше сама політика всерйоз займеться ними. Державна "еліта", що вже давно потрапила в залежність від вугілля, металу та нерухомості, не може і не буде займатися створенням умов для розвитку "нової економіки" України.