Лідер опозиційного блоку БЮТ Юлія Тимошенко у своїх публічних виступах все частіше почала згадувати свою стару й досі невтілену ідею з будівництва нових нафтопереробних потужностей. Мета, зрозуміло, - підсилити енергетичну безпеку країни та зменшити залежність від Росії. Наскільки реальна така можливість та які наслідки реалізації цієї "рожевої мрії" спробувала розібратися "ЕП".

"Печки-лавочки"

Юлія Володимирівна пропонує побудувати два нових НПЗ у припортовій зоні для переробки каспійської нафти та вважає це пріоритетним напрямком у розвитку нафтопереробної галузі країни. "Ми повинні провести потужний, відкритий тендер, в якому мають взяти участь усі, хто готовий на основі каспійської нафти побудувати два потужних нафтопереробних заводи із глибиною переробки нафти більше 90%... Ми готові виділити землю не тільки для будівництва заводів, але й мережу земельних ділянок по всій країні, щоб можна було побудувати заправні станції, які створять конкуренцію", - сказала в одному зі своїх виступів пані Тимошенко.

Крім того, Юлія Володимирівна уїдливо помітила, що нафтопереробні заводи, які працюють у даний момент, порушують всі інвестзобов'язання з модернізації підприємств і продовжують провадити продукцію низької якості. Пообіцявши при цьому відреагувати відповідним чином в разі свого приходу до влади. "Ми проаналізуємо всі інвестзобов’язання. І якщо ці угоди не були виконані, ми будемо діяти за законом", - заявила вона.

Відразу ж зазначимо: незважаючи на те, що ідея не нова і час від часу підіймається принаймні в ЗМІ, досі на неї ніхто окрім пані Тимошенко не звертав уваги.

Стара мітла

Вперше про можливості будівництва першого в Україні НПЗ з переробки каспійської нафти стали говорити ще у квітні 2005 року. Newsmakerом тоді теж виступила лідерка БЮТ, котра посідала на той час пост прем'єр-міністра. За її задумом, новий НПЗ потужністю переробки 10 млн. нафти на рік передбачалося розташувати в Бродах у безпосередній близькості до нафтопроводу Одеса-Броди, аби транспортувати нафтогоном каспійську нафту та переробляти її частину на потужностях нового НПЗ. Юлія Володимирівна відзначала, що будівництво НПЗ є пріоритетом роботи уряду в паливно-енергетичній сфері.

Цікаво, але вже в серпні того ж року Президент України Віктор Ющенко розпорядженням № 1136 "Про будівництво нафтопереробного заводу й розгалуженої мережі автозаправних станцій" доручив Кабінету міністрів забезпечити тендер з відбору інвестора будівництва нового НПЗ, але вже в Одеській області в районі порту "Південний". Тендерні умови повинні були передбачати диверсифікованість джерел поставок нафти й гарантування забезпечення заводу сировиною, проектну потужність НПЗ з первинної переробки нафти не менш 8 млн. тонн у рік, глибину переробки не менш 95%, відповідність якості вироблених нафтопродуктів вимогам європейських стандартів.

Наразі про ці ідеї забули. Однак якщо розпорядження № 1136 так і залишилося на папері, то проект "підсилення" нафтопроводу Одеса-Броди нафтопереробним заводом певним чином почав було реалізовуватися. Була створена частка ЗАТ "Бродагроойл", проведено кілька зборів акціонерів. Навіть було ухвалене рішення про отримання кредиту та відібрана фінансова установа. І все. Крапка.

Не все то золото, що блищить

Втім, ще в 2005 році в проектів будівництва нових НПЗ були як свої прихильники, так і супротивники, причому останніх, як так часто трапляється, куди більше. Вітчизняні експерти і представники низки великих закордонних нафтових компаній в один голос повторюють, що з такою кон'юнктурою вітчизняного ринку і ставленням держави до галузі в цілому, заманити в Україну компанію, готову вкласти мільярди доларів у будівництво НПЗ, практично не реально. А якщо врахувати ще й плани розвитку власної мережі, то це і взагалі нездійсненно.

Дійсно, за останній рік розвиток великих мереж істотно призупинився. По-перше, це пов'язане з тим, що практично всі малі мережі вже куплені. А власники АЗС, які ще не встигли розпродати свої станції, вимагають за них надвеликі кошти. По-друге, домовитися з місцевими органами влади, вибити ділянку під будівництво нової АЗС, зібрати всі необхідні документи практично не реально у законний спосіб. Такі вже наявні реалії.

Здавалося б така собі рожева мрія, білий пароплав, нафтове Ріо-де-Жанейро. Але чому тоді вже сьогодні учасники ринку в один голос твердять про ймовірні загрози? Про те, що протекторат з боку уряду може порушити всі норми конкуренції?

А ось дійсно реальне побоювання – навряд чи будь-яка приватна компанія, що вклала шалені кошти в будівництво потужних гігантів, стане кишеньковою собачкою уряду і буде виконувати всієї його примхи на паливному ринку. Адже навіть "Укрнафта", де державі належить контрольний пакет, практично ввесь час відстоює інтереси приватних акціонерів у роздрібному сегменті.

Це, як кажуть, один бік медалі. Інший же свідчить, що поява нових нафтопереробних потужностей однозначно буде підстьобувати власників старих, аби не втратити своє місце на ринку, таки модернізувати свої підприємства.

Втім, якщо резюмувати всі за і проти, до пані Тимошенко виникає власне одне запитання: чому на прем’єрській посаді Юлія Володимирівна не проаналізувала всі інвестзобов'язання власників НПЗ і законним чином не врегулювала ситуацію. Натомість вона просто перевела ціноутворення в ручний режим, та ще й мита на ввіз нафтопродуктів скасувала: У пам'яті нафтопереробників ще свіжі спогади спекотних весни-літа 2005 року, коли Юлія Володимирівна поставила вітчизняних виробників у практично нерівні умови з імпортерами. Причому так, що галузь дотепер не може вийти із кризи. (Або немає кому її вивести? – але то інше питання). Проте саме такі неринкові непрогнозовані механізми держрегулювання і лякають найбільше закордонних інвесторів.