Минулого тижня уряд затвердив умови участі в торгах і вимоги до майбутнього власника 99,52% акцій ВАТ "Одеський припортовий завод". Оголошення конкурсу відбулось негайно ж. З 15 серпня пішов відлік 75 днів до заповітної дати. Здавалося б, все, крапки розставлені, про долю підприємства можна не турбуватися геть до кінця жовтня. Але ні. Власну ложку дьогтю в приватизаційну бочку меду вирішив внести президент. Наразі у президентському секретаріаті не виключають, що Віктор Ющенко взагалі може призупинити приватизацію цього підприємства. Спостерігачі припускають, що такі дії глави держави можуть бути спрямовані на недопущення продажу вітчизняного гіганта підконтрольній російському "Газпрому" компанії.

Перевертні

Протягом 2005–2006 років категорично проти приватизації ОПЗ виступали видатні члени Соціалістичної партії - глава ФДМУ Валентина Семенюк й екс-губернатор Одеської області, нинішній глава МВС Василь Цушко. Їхня позиція ґрунтувалася на декларативних заявах, мовляв, держава не вправі розставатися з підприємством, яке щорічно приносить у скарбницю сотні мільйонів гривень доходу.

Чільниця Фонду держмайна довгий час була солідарна з позицією Міністерства промислової політики про необхідність залишити у власності держави стратегічно важливу для України транспортно-хімічну інфраструктуру. Водночас після приходу до влади уряду Віктора Януковича і створення урядової коаліції, погляди Валентини Петрівни різко змінилися. До приватизації вона почала ставитися спокійно. А вже в травні поточного року ФДМ, заручившись підтримкою робочого колективу підприємства, і взагалі став вважати за доцільне приватизувати підприємство цілісним майновим комплексом, включаючи цех перевантаження аміаку.

У свою чергу Президент Віктор Ющенко неодноразово наполягав на необхідності включення ОПЗ у список приватизації-2007 через явну нереальність доходів у 10 млрд. грн., спочатку закладених у план приватизації. Цих показників неможливо досягти без продажу великих українських "блакитних фішок", до яких, безсумнівно, відноситься Одеський припортовий. Вочевидь, Віктор Андрійович, прорахувавши як економіст, що від приватизаційних надходжень залежить доля бюджету-2008, (а щонайменше 2,5 млрд. грн. – стартова ціна заводу – це вже вагомий внесок), неспроста вирішив піти на такий крок як призупинення приватизаційного процесу.

Керівник соціально-економічної служби секретаріату Президента Володимир Матвійчук назвав два можливих варіанти розвитку подій. По-перше, він не виключив, що президент указом призупинить приватизацію ОПЗ і звернеться до Конституційного Суду. Але більш ймовірним, на його думку, є другий варіант – президент запропонує своє бачення щодо внесення змін у договір про приватизацію цього підприємства. Тоді виникає питання: чим не догодив Віктору Андрійовичу варіант приватизації, схвалений урядом?

Жорстко, але справедливо

На думку спостерігачів, оприлюднені урядом умови приватизаційного конкурсу і вимоги до покупців достатньою мірою справедливі, хоча жорсткі. Експерти відзначають, що у порівнянні з проектами пропозицій ФДМ, що з'являлися в пресі в другій декаді липня, умови дещо ослаблені в частині кваліфікаційних вимог до учасників конкурсу. Зокрема, розповсюджена багатьма ЗМІ інформація про вимогу до потенційного покупця займатися діяльністю з поставок газу і зобов'язання забезпечити підприємство загальнорічним обсягом у 1,5 млрд. куб. м. природного газу не підтвердилася. Що потенційно значно розширило коло учасників конкурсу.

Так, у конкурсі зможуть брати участь промислові інвестори, які протягом трьох останніх років займалися виробництвом хімічної продукції або сировини для неї, а також компанії, котрі не менше року контролювали такі підприємства. А таких компаній вистачає.

Водночас, експерти відзначають, що багатьох покупців може відсіяти ряд пунктів щодо зобов'язань і суворі умови розпорядження майном. Так, відповідно до документа, покупець ОПЗ має протягом п'яти років інвестувати в підприємство 1,2 млрд. грн. і збільшити обсяги його виторгу до 2,57 млрд. грн., що на 36,8% перевищує показник 2006 року. При цьому в умовах докладно викладений план реконструкції і модернізації по кожному цеху заводу. Крім того, покупець не має права протягом п'яти років голосувати на загальних зборах акціонерів з питань збільшення (скорочення) розміру статутного фонду, зміни номіналу акцій, перетворення на інші господарчі товариства, а також без попередньої згоди ФДМ відчужувати все майно або значну частину майна заводу.

Слід Газпрому

Аналітики вважають, що незважаючи на всі підводні камені є досить велика кількість компаній, здатних виконати всі умови та зацікавлених в придбанні ОПЗ. Сьогодні можна констатувати про існування стійкого інтересу з боку трьох перспективних інвесторів. Це російський холдинг "Ренова", котрий належить Віктору Вексельбергу та зараз активно нарощує свої хімічні активи; російський хімічний холдинг "СІБУР", що входить у систему підприємств "Газпрому", а також норвезька хімічна корпорація Yara, котра входить у "першу п'ятірку" світового ринку виробників добрив. Головним претендентом на купівлю ОПЗ аналітики називають хімічний холдинг "СІБУР".

Наприкінці липня з'явилася інформація про стратегічні плани холдингу. Плани містять консолідацію в 2007–2008 рр. сімох російських і одного українського підприємства на загальну суму $3,3 млрд. Цікаве "СІБУРу" українське підприємство — ОПЗ — оцінено в $746 млн. Купівля Одеського заводу посилюється планами холдингу з придбання ВАТ "Тольяттіазот".

Не варто забувати, що за часів СРСР обидва заводи складали єдиний майновий технологічний комплекс, пов'язаний між собою найбільшим у світі аміакопроводом Тольятті - Одеса. Після розвалу СРСР "Тольяттіазот" і російська частина аміакопроводу були приватизовані, тоді як українська частина деколи єдиного хімічного комплексу залишилася в руках держави.

Крім того, до кінця 2004 року тольяттінське підприємство було провідним торговельним партнером ОПЗ, і аж до початку управлінської кризи, що охопила підприємство в 2005–2006 роках, "Тольяттіазот" вважався найбільш ймовірним учасником приватизації ОПЗ.

За даними російських аналітиків, особливих труднощів з придбанням "Тольяттіазот" у "СІБУРа" не буде. Це справа часу. Ще в 2005 році уряд Росії зайнявся вивченням експортних схем "Тольяттіазот" і його приватних прав на російську частину аміакопроводу. У результаті чого вже в минулому році воно вилилося в судові позови за права власності на аміакопровід і оголошення в розшук найбільшого акціонера підприємства російського інвестора Володимира Махлая.

Відтак Кремль сьогодні має всі шанси завершити на свою користь усі ці судові позови, віддавши підприємство в руки більш лояльних власників. Таким чином, можна припустити, що підприємство, підконтрольне "Газпрому", буде вести запеклу боротьбу, адже у випадку перемоги, воно одержить ряд переваг.

По-перше, сінергетичний ефект від об'єднання родинних активів. По-друге, не варто забувати, що монопольним постачальником в Україну газу є RosUkrEnergo, що наполовину належить тому ж "Газпрому". А це значить, що ОПЗ може одержувати більш дешевий ресурс, а, як наслідок, і меншу собівартість продукції.

Водночас, дотепер залишається до кінця незрозумілою позиція президента, що весь час виступав за приватизацію ОПЗ. Виникає дві версії. Перша. Усвідомлюючи неминучий продаж підприємства "Газпрому", він вирішив затягти цей процес у надії на появу серйозного конкурента. Друга. Глава держави вже наперед пророчив підсумки виборів, і, розуміючи, що більшість у парламенті візьме Партія регіонів зі своїми союзниками, вирішив ускладнити їм задачу з формування бюджету, адже за оцінками експертів вартість ОПЗ у ході торгів може вирости до $1млрд. Як би там не було, але розставити всі крапки над "і" можна буде лише після конкретних рішень Віктора Андрійовича.