Сьогодні треба аби керувати атомним комплексом прийшли не "суперпрофесіонали", а фахівці

– Останнім часом президент України підписав низку указів в сфері енергобезпеки. Днями буквально – досить радикальний – щодо призупинення роботи "Укратомпрома" в його нинішньому вигляді. На який результат ви очікуєте? Чи буде коаліційний уряд виконувати його, чи взагалі не відреагує?

– Це вже не перший указ, який стосується цієї проблеми, і на який варто було б звернути увагу уряду й особисто президенту НАЕК "Енергоатом" Андрію Деркачу. Перший указ в цій сфері – це указ про рішення РНБОУ від 15 червня цього року (№ 678/2007 – "ЕП"). По-перше, прийнято рішення розглянути на наступному засіданні РНБОУ питання подальшого розвитку атомної енергетики та промисловості, проблеми ядерної та радіаційної безпеки. А по-друге, - забезпечити збереження у державній власності підприємств паливно-енергетичного комплексу, що не підлягають приватизації, в разі передачі майна таких підприємств до статутних фондів інших суб'єктів господарювання, та взагалі – тих об'єктів ПЕК, що є визначальними для енергетичної безпеки України. Це доручається Кабінету Міністрів та Фонду державного майна.

Тож нинішній Указ, яким Президент України зупинив дію Постанови Кабміну щодо створення концерну "Укратомпром" та затвердження його статуту, як і указ Президента щодо введення в дію рішень РНБОУ, яке відбулося 15.07.2006, є кроком, направленим на забезпечення реалізації державної політики у сфері енергетичної безпеки країни.

Таким чином, сьогодні Кабмін може внести зміни в ці дві постанови (№ 1854 від 29 грудня 2006 року та №456 від 14 березня 2007 року, - "ЕП") та створити концерн на інших засадах – у відповідності до діючого законодавства, Енергетичної стратегії, і плану заходів щодо її реалізації до 2010 року (розпорядження від 27 липня 2006 року № 436-р, - "ЕП"), які затвердив уряд. Зміни про те, що цей концерн має вдосконалити структуру управління підприємствами ядерно-паливного циклу, метою яких є вирішення стратегічних завдань щодо забезпечення АЕС України ядерним паливом та розвиток експортного потенціалу сектору.

Відтак Кабінет Міністрів може або переглянути зазначені дві постанови, узгодивши їх з нормативно-правовою базою, або чекати на рішення Конституційного суду. Думаю, це не краще рішення – чекати на розгляд в КС, а все ж таки діяти в межах чинного законодавства та основних напрямів державної політики в сфері енергетичної безпеки, які затверджені Президентом та взяті до виконання Урядом.

– Які побоювання спричинили ці укази Президента? Що робиться в "Укратомпромі", чого ми не знаємо?

– Якщо коротко, бо я вже озвучував ці тези, існує загроза позаприватизаційного відчуження майна об’єктів уранової промисловості, НАЕК "Енергоатом", інших підприємств, що не підлягають роздержавленню.

– Чи можна очікувати нове протистояння між Президентом та Урядом на тлі атомної тематики?

– Це запитання до Уряду. Президент дуже чітко виклав мотивацію, чому саме він зупинив дію постанов про створення "Укратомпрому", й Уряд має на неї зважити.

– Спостерігачам завше хочеться крові. Ваш прогноз, чи буде звільнений керівник "Енергоатому" Андрій Деркач?

– Власне саме він приймав безпосередню участь у підготовці постанов, якими створено додаткові загрози та ризики у сфері енергетичної безпеки і дію яких зараз зупинено. Втім, питання щодо "Укратомпрому" буде розглядатись на засіданні РНБОУ, яке заплановано на другу половину вересня поточного року. Можливо, саме за результатами засідання Кабміном і будуть прийматись відповідні рішення.

– Є кадрові прогнози?

– Діяльність нинішнього керівника, яка сконцентрована більше на питаннях необґрунтованих змін у сфері майнових відносин, а не на реалізації існуючих планів та програм розвитку атомно-енергетичного сектору, доводить, що сьогодні треба одне – аби керувати галуззю прийшли не "суперпрофесіонали", як себе називає пан Деркач, а фахівці. Фахівці-атомники, фахівці-менеджери, що мають відповідний досвід у цій сфері. Але в жодному разі не чергові політики. Атомно-промисловий комплекс – це не поле для політичних експериментів.

– Чомусь рішучі дії Президента в сфері енергобезпеки співпали за часом з початком виборчих перегонів. Це не здається Вам дивним?

– Я б не пов'язував ці речі. Відповідні рішення з'явилися після розгляду питань щодо енергетичної безпеки на засіданні РНБОУ 15 червня. Запити Апарату РНБОУ, який забезпечує контроль виконання рішень РНБОУ, до "Укратомпрома" та Мінпаливенерго щодо діяльності атомно-промислового комплексу взагалі та концерну зокрема, а також щодо загроз втрати державного майна були і раніше. Так що з виборами, на мою думку, це не пов’язано.

Мені важко сказати які такі послуги надає "РосУкрЕнерго"

– Які ще загрози та ризики ви вбачаєте у сфері енергетичної безпеки – маю на увазі саме майновий аспект?

– Це стосується в першу чергу процесів тіньового перерозподілу державної власності. Наприклад, Дністровська ГАЕС, будівництво якої знов передано до відкритого акціонерного товариства "Дністровська ГАЕС". Але якщо Дністровська ГАЕС є вигідним інвестиційним проектом , а вона саме такою і є, до того ж має системне значення для всієї енергетичної системи України, а в перспективі - і як важливий елемент при приєднанні ОЕС України до синхронної зони UCTE, не зрозуміло – чому держава має втрачати контроль над цим об’єктом? При цьому слід мати на увазі, що сьогодні значна частка державних коштів, а також коштів державних підприємств, що були направлені у минулі роки на будівництво ГАЕС, не оформлена як державне майно в акціонерному товаристві.

Держава в змозі добудувати цю ГАЕС, що довели темпи будівництва у 2005 – 2006 роках. Нажаль, обсяги фінансування та темпи будівництва Дністровської ГАЕС у 2007 році свідчать про те, що введення першого гідроагрегату у терміни, визначені Планом заходів щодо забезпечення енергетичної безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2005 № 1863, скоріш за все, не відбудеться.

Аналогічні ризики існують і по відношенню до інших підприємств, де держава сьогодні має контролюючий вплив, але внаслідок останніх рішень, прийнятих Урядом, може його лишитися, при цьому не отримавши адекватної компенсації. Наприклад, це стосується НАК "ЕКУ", по відношенню до якого Урядом скасовано фіксацію частки пакету акцій держави в акціонерних товариствах – вона замінена на фіксацію кількості та вартості акцій. Тобто, здійснено перший крок, направлений на позаприватизаційне зменшення частки майна держави, та відповідно, можливості державного управління у цій сфері.

Взагалі, зараз в державі відсутня чітка стратегія приватизації в енергетичному секторі. Що ми продаємо, коли, як? А головне - з якою метою? Які підприємства залишати в державній власності, які ні? Є спроба підмінити виважену стратегію гаслами про необхідність залучення інвестицій. Але, якщо говорити про компанії в електроенергетичному секторі, які працюють за регульованим тарифом, то я не бачу потреби для залучення цих інвестицій розмивати державну частку через емісію. Є інші ефективні способи залучення інвестицій, які не призводять до зменшення частки держави в компаніях. В першу чергу – це залучення кредитних ресурсів, чим компанії сьогодні непогано користуються, або випуск облігацій. Додаткова емісія не має жодних переваг перед названими засобами залучення інвестицій. Емісія не має переваг також і перед прозорою приватизацією частки державної власності (наприклад, продажу частки акцій на конкурсі з прозорими умовами залучення інвестицій).

– Взагалі в державі є стратегія розвитку ПЕК? Комплексна, узгоджена, проаналізована спільно зі світовими експертами, котру виконуватиме будь-який уряд будь-якого політичного забарвлення?

– В стратегії, яку розробив та схвалив Уряд у 2006 році та яка розглядалась фахівцями Міжнародного Енергетичного Агентства, все є – хто і скільки має виробляти енергії чи видобувати енергоносіїв. В ній ми виходимо на оптимальний баланс, на зменшення залежності від зовнішніх поставок енергоносіїв. Проблема в іншому. Не створений дієвий механізм її реалізації. У травні 2006 року передбачалося створення міжвідомчої координаційної ради, робочої комісії, яка мала б відповідний статус аби бути одним із інструментів реалізації стратегії. Але на сьогодні такий орган так і не створено.

Ті, хто колись критикував розроблену у 2005 – 2006 роках зараз мають всі можливості для її уточнення або взагалі перегляду. Але цього також не робиться.

– Ви раніше говорили про необхідність перегляду газових угод. Наскільки ймовірно на сьогодні переформатування схеми газових поставок?

Я б не хотів коментувати цю тему дуже глибоко напередодні чергових переговорів. Але самі угоди, по-перше, містять можливості їх перегляду, а, по-друге, сьогодні ситуація у порівнянні з початком 2006 року, коли вони були підписані, суттєво змінилася та, відповідно, існує більше ніж достатньо мотивів та аргументів щодо необхідності перегляду цих угод. Укладені у 2006 році документи не були оптимальними, вони укладалися під неабияким тиском з боку російської сторони – аж до обмеження постачання газу. Ви пам’ятаєте ті критичні погодні умови на початку 2006 року.

Укладені тоді і діючі нині документами не є оптимальними, оскільки не враховують стандартні принципи економіки бізнесу (транзитний тариф у 2006 році не змінився, не дивлячись наявні інфляційні процеси та суттєве зростанню ціни на газ, що використовується для технологічних потреб).

Таким чином, на сьогодні маємо заморожені тарифи на транзит – з одного боку і відсутність обмежень щодо встановлення ціни на газ з іншого боку.

– Але ті угоди були прийняті ще старим урядом, в якому ви були першим заступником міністра палива та енергетики…

Так. Але в тій ситуації була визначена ціна на перше півріччя – зимовий критичний період – $95 дол. за 1000 куб. м. при одночасному зростанні тарифу до $1,6 за 1000 куб. м. Далі треба було укладати нові угоди, але це робив вже новий коаліційний уряд. Новий уряд, нажаль не тільки не забезпечив зниження цієї ціни, як обіцяв, але й підняв її до $135 за 1000 куб. м.

– Чи має бути в новій схемі РосУкрЕнерго?

"РосУкрЕнерго" є посередником. Доцільність присутності посередника в торговій схемі визначається тими послугами, які може надати саме цей посередник. За ці послуги посередник і отримує свою плату. Мені важко сказати які такі послуги надає "РосУкрЕнерго", і які не можуть бути надані іншими компаніями, наприклад тим же "Газпромом" або його дочірньою компанією "Газекспорт", яка власне і володіє ресурсами середньоазіатського природного газу.

З іншого боку наявність торгового партнера, який не має власних ресурсів газу створює суттєві ризики стабільності поставок, особливо, якщо статутний капітал компанії не гарантує відшкодування збитків у разі невиконання своїх зобов’язань по поставкам.

– Однак якщо "Газекспорт" захоче продавати газ Фірташу і не схоче – "Нафтогазу"…?

Як неодноразово зазначалося російською стороною, вона не розглядає питання поставок газу як інструмент якогось тиску. В своїй позиції компанії мають спиратися на економічну вигоду, а не на міркування на кшталт "захоче-не-захоче". Мені важко зрозуміти аргументи "Газпрому", чому він сьогодні віддає бізнес поставок газу в Україну посереднику, навіть з урахуванням того, що "Газпром" є його співвласником. Це питання має бути адресоване акціонерам "Газпрому".

У питаннях поставок та транзиту ми маємо абсолютну взаємну залежність сторін. Причому ця залежність є рівноцінною. Українська сторона продає послуги з транзиту та забезпечує значну частку внутрішнього ринку збуту газу. Я б не застосовував у цьому зв’язку тезу про "стратегічне партнерство", яку ми дуже часто чуємо, але наведені вище аргументи є достатньо вагомими аби переговори проводилися "на рівних".

Що стосуються цін на газ та транзит. Обидві ціни мають формуватися на ринкових принципах та враховувати реальні витрати. Ринкова ціна – це ціна, яка відображає рівновагу платоспроможного попиту та пропозиції. Апелювання до якогось "європейського рівня ціни" є необґрунтованим, оскільки різні ринки мають різні ціни.

– За нашими даними, зараз у газових сховищах НАК – 4 млрд. куб. м. газу, що належить "Нафтогазу". Для безпечного проходження зимового максимуму треба значно більше. Чи оцінює РНБОУ це як небезпеку?

– За моїми даними, в підземних сховищах газу (ПСГ) станом на 1.08.2007 містилося понад 24 млрд. куб. м. Мінпаливенерго запевняє, що до початку опалювального сезону ПСГ мають бути заповнені повністю. Тобто до 30,8 млрд. куб. м.

В принципі, наявність газу у сховищах само по собі не може бути досягненням. Видобуток власного газу відповідає планам, контракти у "УкрГазЕнерго", "РосУкрЕнерго" є. Більш важливим є питання хто власник цього газу? До того ж надійність поставок взимку залежить не тільки від фізичної наявності газу, але і від ціни. Тобто наскільки цей газ буде економічно доступним споживачеві. Тому ключовими будуть переговори щодо поставок на 2008, а бажано і на наступні роки. До речі проведення переговорів з настанням опалювального сезону суттєво послаблює позицію української сторони на переговорах.

Є й інше питання – економічна ефективність використання ПСГ. Тут я б закцентував увагу на наступному.

Порівняємо, скажімо, нашу ситуацію з Німеччиною. Там компанія ВЕВ управляє трьома ПГС з робочим обсягом газу 20,4 млрд. куб. м. Плата за використання складає 87 дол. за 1000 куб. м. Чи Чехія, де в компанії RWE цей тариф становить близько 71 дол. за 1000 куб.м.. В нас – як ви знаєте – 2,25 дол. Суттєва різниця. Фактично це недоотриманий "Укртрансгазом" та, відповідно, додатково отриманий "РосУкрЕнерго" прибуток.

– Прокоментуйте, будь-ласка, ситуацію навколо "Укртатнафти", ми за її розвитком уважно стежимо.

– Я можу коментувати з позицій завдань енергетичної безпеки. З цієї позиції Кременчуцький НПЗ є важливим елементом сталості забезпечення внутрішнього ринку нафтопродуктами. З іншого боку, державна власність у сфері нафтопереробки є важливим елементом державного регулювання на ринку нафтопродуктів. Особливе значення державний контроль над цим підприємством має у контексті вирішення завдання щодо створення стратегічних запасів нафти та нафтопродуктів. І цим мають займатися саме фахівці енергетики. Тому мені не ясні аргументи щодо передачі управління державного пакета акцій Фонду держмайна.

Не факт, що в Угорщині президента процитували вірно

– Ваш погляд на експорт електроенергії. Що відбувається зараз, чи слід міняти схему експорту?

– Сьогоднішня схема експорту електроенергії взагалі не відповідає ринковим засадам. Не заважаючи на багаточисельні звернення Уряду, НКРЕ продовжує встановлювати ціну на експорт виходячи не з вартості товару, а з умов зовнішніх контрактів. Часто така ціна встановлюється нижче за внутрішні ціни, тобто внутрішні споживачі субсидують закордонних. Зокрема це стосується Польщі та Молдови.

Це питання було також предметом розгляду ще під час засідання РНБОУ у грудні 2005 року. Мінпаливенерго було поставлено завдання запровадити конкурсний продаж електричної енергії на експорт. Це завдання не було виконано. Хоча проведені весною цього року аукціони на частку електроенергії підтвердили існування більш вигідних умов експорту електроенергії, ніж ті, що містяться у діючих контрактах сьогоднішнього монопольного експортера. Указом Президента за результатами засідання РНБОУ, що відбулося у червні поточного року, поставлено завдання - до кінця року розробити та запровадити механізм конкурсного продажу всієї електроенергії, що експортується.

Цей механізм має бути ринковим, прозорим та недискримінаційним по відношенню до всіх суб’єктів господарювання, незалежно від форми власності. Саме такий механізм забезпечить максимальну економічну вигідність експорту електроенергії з України та розвиток експортного потенціалу галузі. Причому цей механізм має узгоджуватися з правилами, що діють на ринку електричної енергії в Євросоюзі.

– Але Президент в Угорщині здається обіцяв не підвищувати експортні тарифи… Це якось корелюється з його указом?

– По-перше, не факт, що Президента процитували вірно. По –друге, ціна експорту до Угорщини і сьогодні є вищою за ціну на внутрішньому українському ринку. А по-третє, якщо угорський ринок запропонує вищу ціну покупки, я не бачу обставин, які б стримували українських продавців у підвищенні ціни продажу.

На що очікують в РНБОУ від майбутніх виборів та чим займається дружина Юрія Продана читайте тут.