Непроста арифметика придністровського врегулювання: 5+2; 1+1; 1+0?

Політика визначає економіку?

Економічні аспекти розв’язання придністровської проблеми мають особливе гуманітарне і політичне значення для України. За останні 15 років Україна неодноразово піддавалася численним та досить витонченим політичним і інформаційним атакам, що найчастіше були наслідком незрозумілої державної політики на цьому напрямі. Уміло використовуючи міжнародний фактор, ініціатори цих вилазок нещадно критикували неспроможність української економічної політики, активно роздували вигадливі міфи про потурання тіньовим практикам, настирливо де треба й де не треба дорікали керівництву країни за політичну сліпоту в сфері відстоювання власних геоекономічних інтересів у регіоні.

Варто визнати, що політична перспектива вирішення проблеми Придністров'я має виняткове значення для забезпечення економічної безпеки України. Врегулювання конфлікту дає можливість зняти з порядку денного важливі економічні проблеми. У першу чергу це стосується енергетичної безпеки півдня Одеської області (отримує електроенергію через Молдавську ГРЕС). По-друге, політичний ключ до рішення проблеми дозволить остаточно врегулювати питання залізничного сполучення, припинити позаекономічну практику руху українських потягів на Балкани в обхід Придністров’я (як це мало місце восени-взимку 2006-2007 рр.), а також налагодити залізничні маршрути, що колись пов'язували Південь України і Молдову. Політичне вирішення придністровського конфлікту безумовно оздоровить економічну ситуацію в регіоні, що сприятливо позначиться і на розвитку міжнародних транспортних коридорів Дунайського басейну.

Сьогодні в сфері придністровського врегулювання склалася якісно нова ситуація, що вимагає належного політичного осмислення й аналізу. Тирасполь не на жарт стривожений слухами про швидкий можливий відхід президента Придністров'я Ігоря Смирнова. Президент Молдови Володимир Воронін привселюдно заявляє, що теж готовий піти у відставку заради вирішення придністровського питання. Переговорний процес продовжує мерехтіти в сірій тіні кулуарних сепаратних домовленостей. Експерти дискутують, чи стане Придністров'я ідейно українським, чи перетвориться воно на проросійський анклав або навіки заспокоїться в лоні Молдови.

Ясно одне, Україна не може залишитися байдужою, коли тура переговорного процесу закрутилася в політичних вирах вищеозначених форматів.

Ти де - червень?

Минулий червень дав рясний врожай усіляких припущень і чуток про близьке врегулювання придністровського конфлікту. Інформаційний простір заповнили сюжетні лінії про досягнення довгоочікуваної згоди між основними політичними гравцями відносно майбутнього Придністров'я. Основну інтригу склав новий політичний роман між Москвою і Кишиневом, контури якого позначилися ще наприкінці минулого року.

У червні в Санкт-Петербурзі і Москві російська і молдавська сторони (у форматі 1+1) на вищому рівні обговорили політичні кондиції можливого компромісу. Реальних політичних підсумків це обговорення поки не принесло. Закулісна частина молдовсько-російського політичного діалогу ще не завершилася. Сьогодні багато авторитетних експертів покладають політичні надії саме на неї.

Однак, поки що віз "придністровського врегулювання" продовжує безнадійно буксувати в болоті переговорного процесу. Причина у гострому, прихованому конфлікті політичних інтересів між основними акторами придністровської драми. Безкомпромісність їхніх позицій, запекла боротьба і холодний політичний розрахунок дзеркально відбивають у конкуренції форматів придністровського врегулювання: 5+2; 1+1; 1+0.

5+2: Політичне розпуття придністровського конфлікту

Формат переговорного процесу 5+2 (Молдова, Придністров'я, Росія, Україна, ОБСЄ; спостерігачі США та ЄС) був запущений у 2005 р. як відгук на багаторазові заклики молдавської сторони підсилити існуючий п'ятисторонній діалог західною участю. Найбільш яскравим аспектом діяльності цього формату стала робота в контексті реалізації українських політичних ініціатив відомих як "План Ющенка".

Цей проект передбачав вирішення придністровського питання шляхом проведення в регіоні визнаних демократичних виборів. По суті, він завершив тривалу епопею української політичної пасивності і відкрив можливості для українізації миротворчого процесу на Дністрі.

План містив глибинні механізми демократичної трансформації і політичного відновлення Придністров'я, він не нав'язував жодній стороні жорстких схем розв’язання проблеми. Тут не було "прокрустова ложа" колишніх політичних проектів. Разом з тим, уже через два місяці після опублікування українських ініціатив позначилися перші спроби зацікавлених сторін піддати їх ревізії.

Реалізація "Плану" також ускладнилася через введення в березні 2006 р. нових митних правил забезпечення зовнішньоекономічної діяльності придністровських підприємств. У Придністров'ї вони були витлумачені як спроби блокування економічної діяльності. Однак і сьогодні "План Ющенка" залишається одним з перспективних варіантів вирішення придністровського питання. Очевидною є доцільність часткового його коректування відповідно до загального контексту розвитку політичної ситуації і сучасних позицій Кишинева і Тирасполя.

Березень 2006 р. ускладнив не тільки реалізацію українських ініціатив. Практично торпедованим став і сам формат 5+2, породжене в муках розширене співтовариство міжнародних посередників і спостерігачів, багатостраждальне дітище молдавської дипломатії. Жорстка реакція придністровської сторони на вищезгадані митні зміни сьогодні унеможливлює його ефективну роботу. На даний момент усі спроби і заклики посередників реанімувати роботу 5+2 також не дають бажаних результатів. На цьому тлі помітно підсилили свою почасти видиму роботу інші неформальні переговорні формати.

Сучасні тенденції в сфері придністровського врегулювання готують для формату 5+2 незавидну політичну долю. Це діалогове посередницьке вікно зусиллями сторін перетворюється на клуб нижчепідписаних, котрі в кращому випадку повинні будуть просто завізувати породжений у тих або інших політичних вимірах проект рішення придністровської проблеми, а в гіршому – безтурботно спостерігати за подальшим заморожуванням переговорного процесу.

1+1: Бажаючий одержати все, може не отримати нічого

Формула 1+1 за всіх часів заслужено користувалася популярністю у великій політиці. Це цілком зрозуміло. Сторони перш ніж виносити "сміття" конфліктних позицій зі "своїх хат" намагалися розв’язати проблемні моменти у закулісному двосторонньому порядку. Чаша ця не минула і Придністров'я.

Перспективні можливості для роботи формату 1+1 позначилися тут у 2000-2001 рр., коли в Республіці Молдова до влади прийшла комуністична партія (Партія Комуністів Республіки Молдова, ПКРМ). Ця подія була сприйнята в Кремлі з надзвичайною наснагою. Прихід комуністів до влади був витлумачений російською дипломатією як можливість домовитися в двосторонньому порядку й отримати всю Молдову. Але, ті, хто бажає одержати все, можуть не отримати нічого.

Свого апогею формат 1+1 досяг у 2003 р. при спробі проштовхнути "План Козака". План готувався в кращих традиціях 1+1. Човникові дипломати напружено курсували між Москвою, Кишиневом і Тирасполем, погоджуючи умови. Але ледь у ЗМІ просочилася інформація про майбутню угоду, як затремтіла рука одного з підписантів і "План Козака" був відданий забуттю. Але, як виявилося, не на довгий час.

Сьогодні багато авторитетних експертів вважають, що в нинішніх умовах формат 1+1 знову набирає обертів. Переговори веде колишній посол у Молдові, а нині заступник голови російського Совбєза Юрій Зубаков. За новими російсько-молдавськими ініціативами в експертних колах міцно закріпилася назва "План Козака 2" як натяк на долю його невдачливого попередника.

Це кліше демонструє неприйнятність формату політичних лаштунків 1+1 для громадськості. Хоча багато дипломатів запевняють, що цього разу усе відбудеться інакше. Сторони не стануть підписувати жодних сепаратних протоколів. Після того як чернетка "Козака 2" буде погоджена у трикутнику Москва-Кишинів-Тирасполь, угоду винесуть у формат 5+2 для подальшої роботи.

Нова ініціатива врегулювання являє собою симбіоз "Плану Козака" і молдавських пакетних пропозицій. Компромісні лінії нової угоди виглядають наступним чином:

Молдова дає надійні гарантії нейтралітету в обмін на виведення у шестимісячний термін російських військ з території Придністров'я. Після виводу військ запускається "Козак 2". Молдавський парламент розпускається, проводяться нові вибори, у яких бере участь Придністров'я.

Молдова гарантує визнання російської власності в регіоні. Придністров'я позбавляється можливості самостійно вести зовнішньоекономічну і зовнішньополітичну діяльність.

Придністров'я отримує в рамках унітарної Молдови статус автономної республіки. Статус визначається спеціальним законом, що приймає парламент РМ. Зберігаються всі атрибути республіки, тримовність й особливості адміністративного устрою. Економічний, політичний і оборонний простір залишається єдиним.

Нова ініціатива в деяких аспектах нагадує кримську модель. Ці умови влаштовують молдавську сторону, в них зацікавлений і ряд тираспольських політиків. Найбільші дискусії в контексті цих пропозицій викликає тема виведення російських військ. Росія коливається, усвідомлюючи всю непопулярність цього заходу в умовах підготовки до нової черги парламентських і президентських виборів. Російське керівництво може виявитися зручною мішенню для радикалів і лівих, котрі не упустять можливість поговорити вголос про зрадництво національних інтересів, про покинуті на сваволю долі російських громадянах у Придністров'ї.

Тому для ухвалення рішення про вивід військ залишається зовсім небагато часу. Альтернатива "Козаку 2" на думку російських експертів – заморожування будь-якої активності на придністровському напрямку до завершення виборів у РФ, а там уже не за горами і нові молдавські вибори.

Нові парламенти, нові президенти, нова суспільно-політична ситуація продиктують новий контекст розвитку придністровського врегулювання.

1+0: Аж ніяк не капітуляція, "крива заведе"

Найдійовішим механізмом придністровського врегулювання для Республіки Молдова є формат 1+0. У цій конфігурації нулем є Придністров'я. Зміст і суть цього формату - поступова реінтеграція придністровської республіки в економічне і правове поле Республіки Молдова. Заходи, що проводяться в рамках цього формату, виключені з переговорного процесу і з'являються там лише як протестні заяви придністровської сторони. До моделі 1+0 відноситься і знаменита стратегія трьох "Д", що тривалий час була флагманом РМ у сфері придністровського врегулювання.

На сьогодні у напрямку 1+0 зроблено вже багато. Господарська діяльність придністровських підприємств забезпечується документами, що видають компетентні органи РМ. Молдова практично контролює всю зовнішньоекономічну діяльність республіки. На думку деяких авторитетних експертів, справа залишилася за малим. В один прекрасний день придністровським підприємствам буде запропоновано встановити бюджетні стосунки з Молдовою. Таким чином, буде довершений етап економічної реінтеграції. А там, як відзначив один з учасників І міжнародного форуму "Майбутнє Придністров'я: час, вектори, можливості", що пройшов 22 червня 2007 р. в Одесі, "крива виведе", хоча здається, що в цьому випадку більш точною буде фраза "крива заведе".

Слід зазначити, що сьогодні в Придністров'ї є прихильники цього формату. Насамперед, це бізнес-кола, що почувають себе невпевнено в умовах невизнаності і політичної нестабільності. За визнання вони готові заплатити непогану політичну ціну, що влаштує багатьох у Кишиневі.

Отже, варто визнати, що придністровське врегулювання сьогодні переживає не найкращі часи і "коні, що біснуються" в різноманітних форматах, змагаючись між собою, рвуть на частини тонку тканину переговорного процесу, залишаючи населення регіону в тяжкому напруженому стані очікування.

Жодні зусилля посередників і жодні плани не зрушать процес переговорів з мертвої точки, якщо буде відсутня головна й основна умова для вирішення конфлікту - політична воля сторін. Ця воля сьогодні проглядається у форматах 1+1 і 1+0, але її виразники поки демонструють слабку здатність до компромісу. Як і колись, у політичному діалозі домінують таємні, закулісні методи вирішення питань.

Зазначені тенденції обумовлюють необхідність проведення Україною конструктивної і послідовної політики, що виходить із природного регіонального лідерства, яка має бути прагматичною і спрямованою на українізацію миротворчого процесу в Придністров'ї.

Перспективною метою придністровського врегулювання може стати побудова нової парадигми економічних відносин у Дністровсько-Дунайському межиріччі. Ця парадигма повинна скинути ідеологічні і політичні аспекти, що сьогодні спрямовують господарське життя регіону в позаекономічне русло. Так, наприклад, вищезгадана Молдавська ГРЕС займається продажем електроенергії в Росію. Ці парадоксальні з економічної точки зору операції допомагають їй вижити в умовах постійної економічної і політичної конфронтації між Молдовою і Придністров'ям.