Жодний з відомих людству енергоресурсів не є ідеальним і самодостатнім

Юрію Олександровичу, Ви першим в Україні навчили журналістів терміну "ядерний ренесанс". Опоненти ж стверджують, що світ не влаштовує ажіотажу навколо ядерної енергетики.

Сьогодні в 31 країні світу експлуатують 443 ядерних енергетичних реактори загальною встановленою потужністю більше 360 ГВт. Будуються ще 32 реактори в 12 країнах, переважно в азіатському регіоні. Атомна енергетика забезпечує близько 17% світового виробництва електричної енергії. В країнах Західної Європи до 35% електроенергії виробляють АЕС, а в деяких країнах, таких як Франція, Бельгія, Литва, Словакія, ядерна енергетика займає домінуюче положення. Понад 20% електроенергії постачають АЕС у США (25% усіх діючих у світі блоків).

Офіційна позиція Вашингтону спрямована на відновлення розвитку ядерної енергетики. Нещодавно там навіть було ухвалено спеціальний закон, яким надано дуже серйозні податкові пільги для інвестицій, що спрямовуються на спорудження нових ядерних потужностей.

Найбільш суттєве нарощування ядерних енергопотужностей сьогодні спостерігається в азіатському регіоні, зокрема, в Китаї та Індії. Китай оголосив наміри збудувати до 2030 року близько 80 ядерних реакторів, Індія – близько 40. Про масштабне розгортання нового ядерного будівництва заявила Росія – одна, між іншим, з найбагатших у світі країн на органічні паливно-енергетичні ресурси. Експлуатацію шести блоків планує відновити Канада, що майже у 1,5 рази збільшить в цій країні обсяг електроенергії, що виробляється АЕС.

В цілому ж, за даними Міжнародного енергетичного агентства, до 2015 року на атомних станціях буде вироблятися не менше 20-25% всієї електричної енергії в світі, а за оцінками провідних світових експертів очікується, що до 2030 року в світі буде побудовано близько 300 нових ядерних енергоблоків.

Ядерний ренесанс сьогодні набрав такого глобального характеру, що навіть ті країни, які свого часу прийняли рішення відмовитися від використання ядерної енергії в мирних цілях, сьогодні їх переглядають. А ті країни, які до цього не мали на своїй території АЕС, вже прийняли або ж готують рішення про їх будівництво. Австралія, Єгипет, Індонезія, Монголія, Об’єднані Арабські Емірати, Туреччина – це далеко не повний їх перелік. Навіть сусідня з нами Білорусія, яка також дуже серйозно постраждала від чорнобильської аварії, оголосила про наміри будувати на своїй території АЕС.

Якщо виокремити саме Європу, на яку ми за останні роки звикли рівнятися, які перспективи очікують Польщу, котра живе – ну, скажімо, непогано живе – без ядерної енергетики, або сповідуючих політику "поступової відмови" від ядерної енергетики Італію і Німеччину, тощо.

В Польщі зараз вивчається питання будівництва атомної електростанції.

В Німеччині – тільки розклад політичних сил, які утворили правлячу коаліцію, не дозволив переглянути рішення щодо поступової відмови від ядерної енергетики. Я переконаний (а мої спілкування з німецькими колегами дають серйозну впевненість у цьому) – це питання не зняте з порядку денного. І Німеччина, яка сьогодні дійсно демонструє блискавичні темпи освоєння альтернативних видів палива та відновлювальних джерел енергії, після виходу на їх максимально досяжну частку в загальному енергобалансі країни змушена буде (вже незалежно від політичних уподобань) повернутися до його перегляду.

Що ж стосується Італії, яка свого часу відмовилася розвивати ядерну енергетику, то там сьогодні, здається, найвища в Європі ціна на електричну енергію. Не думаю, що це було виправдане рішення. І навряд чи хтось із серйозних експертів візьме на себе сміливість заявити, що воно з часом також не піддасться ревізії.

До того ж, ці приклади є скоріше винятком із загального правила і суттєво не міняють ту ситуацію і ті тенденції, про які я Вам щойно розповів.

В Європі потужні зелені екологістські рухи. Цікаві їхні закиди на адресу ядерників і позиція Ваших колег.

Я би не став переоцінювати потужність зелених рухів і, тим більше, їх вплив на екологічну ситуацію у світі. Реальна робота із збереження довкілля, зменшення техногенного впливу на навколишнє середовище та впровадження природоохоронних заходів здійснюється зовсім не тими людьми, які, пов’язавши на лоба зелену стрічку, влаштовують епатажні публічні заходи.

Звичайно ж, і в Україні, і в Європі "зелені" дуже різні. На жаль, нерідко єднає їх те, що за екологічною риторикою може ховатися, наприклад, лобіювання однієї продукції через звинувачення в небезпечності іншої (як у випадку з генетично модифікованими продуктами). Або ж – використання "зелених" гасел в якості пробивного локомотива для проходження у владу. Адже "зелений" бренд сьогодні є достатньо "розкрученим" і впізнаваємим. До того ж "зелені" гасла є цілком доступними і зрозумілими для людей – всі ми бажаємо жити в безпечному для життя і здоров’я довкіллі, в гармонії з природою.

Разом з тим, і у нас, і у них більшість "зелених" – це люди, які дійсно стурбовані долею нашої планети. Але однієї стурбованості тут мало. Потрібно не галасування з вимогами заборонити все і вся. Необхідна наполеглива, високопрофесійна науково-дослідна та практична діяльність. Я з глибокою повагою ставлюся до екології, як до надзвичайно складної науки про взаємозв’язки в живій і неживій природі. Але абсолютно не сприймаю того, що до лав екологів себе записують ті, хто не має ні відповідної фахової освіти, ні належної підготовки, ні досвіду роботи, і взагалі не є такими за суттю своєї активності.

Що ж стосується Вашого запитання про закиди європейських зелених атомникам, то, спілкуючись на цю тему з моїми західними колегами, я не знайшов якоїсь істотної різниці в порівнянні з тим, що відбувається у нас. І це не дивно. Адже ми, атомники, прекрасно усвідомлюємо і не приховуємо того, що сьогоднішні ядерні технології не є абсолютно бездоганними, і їх використання дійсно не виключає певних ризиків.

Але ці ризики вже сьогодні є набагато нижчими у порівнянні з усіма іншими відомими способами отримання енергії (включаючи, до речі, альтернативні). І в подальшому – із застосуванням так званих реакторів четвертого покоління – ці ризики взагалі будуть повністю виключеними.

А от принципова розбіжність з нашими опонентами полягає, на мій погляд, в тому, що вони намагаються необґрунтовано перебільшити або ж навіть абсолютизувати ці існуючі поки що недоліки, наявність яких ми і не заперечуємо. Інакше кажучи, наша позиція: "Є проблема, ми її знаємо і вміємо її вирішувати. А в майбутньому зробимо так, що і проблеми не буде". Позиція "зелених": "Є проблема, а атомникам ми не віримо".

І все-таки намітилась одна відмінність. Кілька років тому відомий англійський вчений-еколог, автор теорії "Гея-Земля", один із засновників "Грінпісу" Джеймс Ловелок закликав всіх "зелених" підтримувати розвиток саме атомної енергетики як такої, що не спричиняє викидів парникових газів і має найменший шкідливий вплив на навколишнє середовище. Наші ж "зелені" поки що не відгукнулися на цей заклик.

Як би Ви відповіли на закид, котрий озвучується час від часу нашими "зеленими", на кшталт: "Я сама мати, я не хочу, аби мої діти жили в ядерній країні"? Чому, на Вашу думку, наші діти мають жити в країні з ядерною енергетикою?

Я теж не хотів би вдаватися до аргументів на кшталт: "Я сам батько і хочу, щоби моя донька і мої рідні та близькі люди жили в заможній, енергетично забезпеченій країні із застосуванням найсучасніших інноваційних ядерних технологій..."

Натомість я завжди готовий і відкритий для професійної дискусії.

Гаразд. Тоді прошу назвати причини – чому ядерну енергетику не можна замінити на альтернативну?

Я вважаю серйозною помилкою якимось чином протиставляти ядерну енергетику альтернативній. І зовсім не тому, що саме я сьогодні в Мінпаливенерго координую роботу як з питань розвитку ядерно-енергетичного комплексу, так і альтернативних джерел енергії на об’єктах ПЕК України.

Справа в тому, що об’єктивно ці технології сьогодні є найбільш екологічно прийнятними, завдають найменшої шкоди навколишньому середовищу і повинні доповнювати одне одного. І якщо вже замінювати якусь технологію іншою, то мова повинна йти виключно про поступове заміщення технологій, які передбачають спалювання викопного та органічного палива – вугілля, нафти, газу тощо.

Адже саме спалювання вугілля та вуглеводнів завдає сьогодні найбільшої шкоди навколишньому середовищу. Це – і викиди парникових газів та пов’язані з ними глобальні зміни клімату планети, і, до речі, радіоактивні викиди вугільних теплових електростанцій, які є на декілька порядків вищими, ніж на атомних станціях.

Хотів би звернути увагу, що Енергетичною стратегією України на період до 2030 року заплановане значне зростання частки й абсолютних показників використання відновлюваних і нетрадиційних джерел енергії із додержанням принципових засад Зеленої книги "Європейська стратегія стабільної, конкурентоздатної та безпечної енергетики".

На рівні 2030 року розвиток нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії (НВДЕ) повинен забезпечити заміщення 58 млн. тонн умовного палива, що складе близько 19% сумарного рівня споживання первинної енергії. Це відповідатиме кращим показникам, досягнутим у світовій практиці, принципам Зеленої книги щодо перспективного рівня використання НВДЕ у країнах-членах Європейського союзу.

Давайте в цілях дискусії задамося питанням. Можливо, ця цифра є дещо заниженою, і існують шляхи якимось чином додатково збільшити частку нетрадиційних та відновлювальних джерел в енергобалансі країни? Можливо.

Сьогодні наказом Мінпаливенерго створена спеціальна аналітична група, яка опрацьовує питання інтенсифікації розвитку в Україні НВДЕ. Але, на жаль, і сьогодні, і в достатньо тривалій перспективі за рахунок одних НВДЕ ні одна країна в світі не буде в змозі забезпечувати свої енергетичні потреби.

Суть проблеми полягає в тому, що незважаючи на те, що фізичний потенціал НВДЕ є дуже і дуже значним (сьогодні енергія сонячних променів, що досягають поверхні Землі, є в 3000 разів більшою, ніж загальне енергоспоживання людства!), можливість її реального використання поки що є надзвичайно обмеженою. За оцінками провідних світових експертів, до кінця 21-го століття частка НВДЕ не зможе перевищити 20-30% від загального енергоспоживання на планеті.

Жодний з відомих сьогодні людству енергоресурсів не є ідеальним і самодостатнім. Потрібно шукати оптимальне співвідношення в їх використанні.

Слово політик вже стійко доповнює четвірку традиційних слов’янських матюків

Кілька, скажімо так, "філософських" запитань. Час від часу ми на сторінках "ЕП" підіймаємо тему влада-народ. Йдеться про занепад політичної еліти, але звідси випливає й унеможливлення існування інших еліт – інтелектуальної, культурної тощо. Цікавий Ваш погляд на цю проблему, саме як представника інтелектуальної еліти. Що не так з Україною, що народ так потерпає, що знищується цілий прошарок людей, котрі можуть і хочуть мислити й працювати заради інтересів держави, перепрошую за патетику?

"Еліта" у нас є. Вона не вмирає. Більше того – благополучно множиться. Як з точки зору фізичної кількості, так і особистих статків.

Проблема України в тому, що ця псевдоеліта за своїм розвитком давно вже відстала від того самого "пересічного українця" і абсолютно не в змозі обслуговувати потреби розвитку суспільства.

Чи можлива в Україні Партія, умовно кажучи, захисту інтелекту, яка приведе в парламент людей, здатних розробити та втілити в життя конструктивні потужні економічні програми розвитку?

Дуже хотілось би! Але, реально оцінюючи ситуацію... На найближчих виборах, як позачергових, так і чергових, я такої можливості не бачу.

Чи немає бажання таку партію створити?

Я не політик, і брати участь у професійній політичній діяльності не бажаю. Для мене набагато важливішим є статус професіонала-атомника і мати можливість займатися тією діяльністю, де мої зусилля будуть найбільш ефективними. До того ж, мені здається, що в Україні за роки її незалежності слово політик (з тими чи іншими епітетами) вже стійко доповнює четвірку традиційних слов’янських матюків.

Яка національна ідея може згуртувати Україну – від будь-якого пересічного громадянина до найостаннішого олігарха? Ваш особистий погляд?

Не думаю, що у нашого пересічного громадянина та у нашого олігарха є багато спільного, навіть якщо пошукати в такому широкому діапазоні – від задоволення найнеобхідніших життєвих потреб до ідеології. Але, мабуть і той, і інший прагнув би жити у стабільній, заможній європейській державі із своєю, переважно слов’янською, самоідентифікацією.

Що ж стосується національної ідеї... Світ глобалізується. Як на базі спільних економічних інтересів, так і на засадах близьких ідеологічних цінностей, етичних та духовних стандартів. Не думаю, що тут необхідно відшуковувати щось виключно своє, тим більше – займатися традиційним слов’янським місіонерством та пошуками призначення. Україна має всі можливості забезпечити своїм громадянам найвищі стандарти життя, орієнтуючись на Європу та найбільш розвинені країни світу. І саме довколо цього повинні згуртуватися всі патріотичні сили.

А якщо вже так необхідно говорити мовою гасел, то мені більше всього імпонують слова Сталкера із "Пикника на обочине" братів Стругацьких: "Счастье для всех, даром, и пусть никто не уйдет обиженный".