Зараз вже майже ні в кого в Україні немає сумнівів в тому, що підприємства, які тим чи іншим чином пов’язані з чиновниками, мають беззаперечні переваги у порівнянні з тими, які таких зв’язків не мають. Україна в принципі – не унікальна в цьому, корупція – це світова проблема. Вже існує достатньо фактичного матеріалу по західних державах, що показує, що пов'язані компанії зазвичай мають вищі шанси подолати фінансових кризи, що застають "зненацька" країну, ніж решта. Навіть у країнах "розвиненої демократії" корупційні скандали не звичайною справою.

Хоча у свідомості українців Верховна Рада зветься клуб 300 мільйонерів, проте кількісного аналізу того, як впливає політичний патронаж на фінансові показники пов'язаних з депутатами компаній згідно наших даних досі в Україні ніхто не робив. Критикувати опонентів в нашому політикумі прийнято не називаючи конкретних прізвищ та чітких обвинувачень, хоча за бажання це можна було б зробити. От і виходить, що більшість пересічних громадян погоджується, що у Раді сидять м'яко кажучи не дуже чесні депутати, але за руку так би мовити до сих пір нікого не спіймали.

І справа не в тому, що пересічний громадянин не має доступу до підкилимних інтриг парламентаріїв. Інструментарій для досліджень зв'язків чиновників із бізнесом на основі відкритих даних вже існує досить давно. Так, наприклад, за показниками Європейських банків 1986-1989 років, було визначено, що власність урядовців позитивно впливає на прибутковість банку. Також доведено, що державні банки часто-густо встановлюють нижчі процентні ставки, ніж приватні банки, а отже, мають можливість залучати все більше клієнтів та збільшувати свою частку на ринку.

Як же впливають політичні зв’язки фірм на їх поведінку в Україні? Саме цим питанням задалися Крістофер Баум (Бостонський коледж), Мустафа Каглаян (Шефілдський університет), Доротея Шауфер (Німецький інститут економіки) та Олександр Талавера (Німецький інститут економіки). У своїй нещодавній роботі спробували кількісно оцінити вплив влади на пов'язаний з нею бізнес, а більш конкретно – на банки.

Вони дослідили пов’язаність українських банків з будь-яким з депутатів, що були такими в 2002-2006 роках. Конституція забороняє депутатам вести підприємницьку діяльність, але вона не ліквідовує можливість "заступництва" парламентарів для підприємств та організацій. Для того, аби ґрунтувати аналіз на фактах, а не чутках про зв'язки, вважається, що народний депутат є пов’язаним з банком тоді, коли до виборів до Верховної Ради він був членом правління банку, працював його менеджером або в фінансовій групі, яка має в своєму складі банк. Цей метод обмежує коло дослідження лише формальними зв'язками, що можливо не дуже коректно, проте прибирає з дослідження суб'єктивні оцінки щодо тих чи інших депутатів та пов'язаного з ними бізнесу.

Якщо ж поєднати біографії депутатів з банками, то очевидно, що 25 нардепів (з тих, що були такими в 2002-2006 роках) пов’язані з 22 банками, при чому більшість банків пов’язані зазвичай лише з одним парламентарем. Лише в двох випадках (Брокбізнесбанк та Укрсоцбанк) банки мають 2 та 3 "покровителя", відповідно. Варто зауважити, що серед цих депутатів є як ті, що входили до владної більшості, так і опозиціонери.

Щоб визначити вплив політичного патронажу на банки, було використано дані квартальної звітності банків, опубліковані НБУ за 2003-2005 роки. Особливу увагу вчені звернули на прибутковість банківського управління процентними ставками та капіталізацію банків, так як, на їхню думку, саме на ці показники може впливати політична пов’язаність банків. Це пояснюється тим, що політики можуть допомагати банкам збільшити частку власного капіталу в своїх активах, а ті можуть відплачувати "заступникам" наданням позик за зниженими відсотковими ставками.

Один зі значимих результатів дослідження – частка депозитів у активах в політично пов’язаних банках на 20% вища, ніж в інших банків. Це може означати з одного боку, що ті, хто несуть гроші у банк вважають їх більш надійними через зв'язки у владі, а з іншого – що можливо нардепи створюють певний тиск, особливо на підприємства, що ті змушені переводити свої рахунки до цих банків.

Водночас, прибутковість управління відсотковими ставками політично пов’язаних банків нижча, аніж банків, вільних від принаймні "прямих" політичних зв'язків у парламенті. Це може бути поясненне тим, що пов’язані банки ставлять перед собою дещо інші цілі, аніж банки, не обмежені таким зв’язком. І за ці цілі, зрозуміло, треба платити.

Що ж до капіталізації банків, то на неї пов’язаність банків з парламентарями впливає позитивно, тобто банки з політичними "заступниками" мають вищий рівень капіталізації (більшу частку власного капіталу в активах банку). Найбільшою мірою цей вплив проявляється в четвертому кварталі 2004 року, що, безперечно, пов’язано з політичними подіями. Саме в цей час відбулась "Помаранчева революція". Після перемоги на президентських виборах зорієнтованого на євроінтеграцію Віктора Ющенка, банки передбачали прихід іноземних банків на український ринок з метою виступити покупцями українських гравців банківського сектору. Одним з основних критеріїв привабливості банку для іноземних інвесторів є частка власного капіталу в активах банку, тому банки й нарощували даний капітал.

Така ситуація, безперечно, впливає на оптимізаційні рішення банків. Зміни в політичній активності їх "заступника" не тільки впливають на результативність їхньої діяльності, але й змінюють структуру їхнього капіталу. А збільшуючи частку власного капіталу в активах, банки стають більш привабливими для інвесторів. Відповідно банки, пов’язані з парламентарями, можуть нарощувати власний капітал аби прокласти собі дорогу до злиття/поглинання з іноземними банками та отримання певних переваг від цих об’єднань.