БЮТ продовжує банкувати

При більш детальному розгляді передвиборної програми Блоку Юлії Тимошенко можна говорити про те, що вона замішана на двох основних складових: популізмі та прагненні врахувати інтереси компрадорського капіталу.

Як відомо, серед таємних та явних доброзичливців Юлії Володимирівни вистачає фінансових акул вітчизняного походження. Вочевидь, тому у програмі її політичної сили немало уваги приділено формуванню фондового ринку (привіт групі "Приват"), скасуванню ПДВ (привіт бізнесменам), можливості приватизації земель сільськогосподарського призначення тільки громадянами України, що працюють на ній (привіт Богдану Губському).

Ідеологи БЮТ спробували напередодні кампанії 2006 врахувати інтереси нових соратників максимально, й оскільки список блоку не зазнав значних змін, то й ідеологія залишиться колишньою.

Бютівці, як відомо, збираються після перемоги будувати у країні солідарізм. Вони кровно зацікавлені у поразці соціалістів на дострокових парламентських виборах, оскільки вона відкриє їм простів для маневру на лівоцентристському фланзі української політики.

У нашому випадку прагнення окупувати лівій фланг підкріплюється популістським знаряддям – обіцянками забезпечити всенародне обрання суддів, зробити місцеве самоврядування реальною владою і забезпечити надання сильній опозиції чималих прав.

За президентським алгоритмом

Поки достеменно невідомо, яку назву матиме пропрезидентська політична сила, яка братиме участь у дострокових парламентських виборах. Але оскільки до неї увійдуть консерватори, лівоцентристи та правоцентристи, можна тільки робити припущення, наскільки мозаїчно різноманітною буде її передвиборна програма.

Отож, вона і підлягатиме найбільшій кількості редакційних правок: на вибори 2006 "нашоукраїнці" йшли у якості партії влади, а сьогодні серед заявлених групою опозиційних сил задач – боротьба за друге місце у загальному заліку.

Одне є зрозумілим уже сьогодні – головним дороговказом у передвиборних обіцянках союзу визнаних Банковою демократичних сил стануть президентські "10 кроків назустріч людям".

Принаймні, ніщо не завадить "нашоукраїнцям" та їхнім союзникам без зайвої афектації виправити дату вступу до СОТ та вголос пожалітися на нездатність уряду Януковича створювати мільйон робочих місць щорічно.

Приєднання правих дозволяє припускати, що немало зусиль пообіцяють докласти до захисту національного виробника (див. призвіще гендиректора АТ "Оболоні" Олександра Слободяна у прохідній частині).

"Народні самбісти" Луценка, зі свого боку, боротимуться переважно з абстрактною в українських умовах корупцією – захищати свого єдиного спонсора Давида Жванію у них поки немає гострої необхідності.

До речі, за ступенем програмної аморфності пропрезидентські і пропрем'єрські сили є приблизно рівними. Якщо вони насправді займуть перше та друге місця у загальному заліку, то на демократичний блок можуть очікувати серйозні внутрішні потрясіння: навряд чи Ющенко легко відмовиться від ідеї стати президентом всієї України, реалізація якої без створення хоча б номінального союзу з "регіоналами" є неможливою.

Останній шанс

Вихованцям Олександра Мороза пані Історія дає унікальний шанс продовжити будівництво державного капіталізму з соціалістичним обличчям і лівоцентристськими маніпуляторами. Коли соціалісти дісталися до владних важелів, вони виявилися відчайдушними егоїстами – їм вдається не просто енергійно маніпулювати своїми партнерами з коаліції, але й помітні спроби реалізувати власні програмні положення на основі володіння "золотою" коаліційною акцією.

Щоправда, побудова соціалізму в Україні "вже сьогодні" виходить вельми специфічною: Фонд держмайна під керівництвом Валентини Семенюк саботує приватизацію стратегічних об'єктів (СПУ і у передвиборній програмі виступила проти їх продажу), а Микола Рудьковський на посту міністра транспорту та зв'язку більше запам'ятався голосними скандалами, аніж реальними справами.

На виборах 2006 під знамена СПУ було мобілізовано немало менеджерів, що керували великими державними підприємствами – Анатолій Бугаєць ("Турбоатом"), Олексій Кунченко (сіверодонецький "Азот") та інші. Напевне, вони забезпечуватимуть певний електоральний базис і зараз.

Сьогодні перед Олександром Морозом фактично стоїть надзадача – максимально відтягнути проведення дострокових виборів, щоб встигнути виконати зобов'язання перед неофітами від соціалізму і знайти для них достатньо підґрунть, щоб знов спробувати поборотися за депутатські мандати.

Поки Сан Санич демонструє дива спритності, його молодші політичні партнери нагнітають стосунки з президентом – це, як показує практика, непоганий спосіб домогтися мінімізації кількості перебіжчиків перед достроковими виборами.

Комуністи стоять на місці

Володарі найменшої фракції у парламенті п'ятого скликання мають всі шанси бути представленими у наступному парламенті і, більше того, отримати "золоту акцію". Але від українських комуністів не варто очікувати різких рухів – їхній електорат поступово вимирає, а залучення нових виборців – непосильна задача.

Партія, за великим рахунком, лишилася на плаву завдяки непримиримій критиці її вождями помилок президента. КПУ ні під яким соусом не бажає співпрацювати з Ющенком – і це виявилося єдино вірною і виграшною тактикою.

Зате, за виключенням "нашоукраїнців" та їх соратників, комуністи можуть знайти спільну мову з іншими політичними гравцями. З БЮТ їх об'єднує готовність скасувати ПДВ, з "регіоналами" – сторожке ставлення до НАТО і трепетливе – до ЄЕП, СНД та російської мови.

Як це не парадоксально, найскладніші стосунки у Петра Симоненка до останнього часу були з Олександром Морозом – обидва партійних лідери ніби ділили партійний спадок дідуся Леніна. Але після видання президентом 2 квітня указу про розпуск Верховної ради обидва лівих вожді могли б виступити дуетом – антипрезидентський бас Петра Миколайовича відтіняє тенор Мороза, який розставляє правильні політичні акценти.

Несвітле майбутнє

Прогнозувати збереження чи переформатування правлячої коаліції у достроково обраному парламенті – справа відверто невдячна. Вкорочений характер кампанії змусить фаворитів відірватися якомога далі від непарламентських партій та спробувати з'ясувати стосунки між собою.

Очевидним є те, що вірогідність випадіння соціалістів із пулу парламентських партій зробить можливу "регіонально"-комуністичну коаліцію більш залежною від великого російського брата. До речі, і говорити про захист національних інтересів при такому розкладі можна буде виключно через призму інтересів "донецьких" великих бізнесменів, що не бажають зливатися з російським істеблішментом у підкореній позиції.

Якщо до згаданої пари приєднаються прогресивні соціалісти, суміш стане просто вибухонебезпечною, і Партії регіонів буде вигідніше повторити шлях нинішньої опозиції, ніж створювати політично невигідну коаліцію.

Створення пропрезидентського блоку може стати непоганою гарантією від дрейфу частини "нашоукраїнців" у "регіональному" напрямку. Щоправда, і боротьба з БЮТ за друге місце у загальному заліку різко знижує шанси "демократів Банкової" на повноцінний союз із втомленими від власної опозиційності бютівцями.

Прем'єрський портфель (навіть після зимової угоди між БЮТ та "Нашою Україною" про паритетний розподіл портфелів) може стати каменем спотикання. Українські демократи люблять владу просто як Міхаїл Паніковський – непристойно і сильно, і не збираються поступатися навіть заклепкою від символу влади.

Не виключено, що за фактом в парламенті шостого скликання складеться патова ситуація: більшість так і не буде сформовано, і законодавцям доведеться мучитися одне з одним цілий рік, поки не настане визначений Конституцією термін для розпуску законодавчого органу. В ідеалі цей період можна було би витратити на поновлення розірваної політичною кризою судової системи, оптимізацію податкової системи і прийняття Податкового кодексу, законодавче стимулювання будівництва соціального житла. Але ми з вами знаємо, що ідеали українській політиці не притаманні.