26 квітня держава назавжди попрощається з примарною надією повернути під свій контроль Нікопольський завод феросплавів (НЗФ). Саме на цей день призначені збори акціонерів НЗФ, на яких планується розглянути питання про збільшення уставного фонду підприємства більш ніж у п'ять разів (до 387,88 млн. грн.).

Тим самим суперечливий контрольний пакет акцій (50%+1 акція), на який претендують одночасно держава в особі Фонду держмайна та промислово-фінансовий консорціум "Придніпров'я" (який досі пов'язують з бізнес-імперією Віктора Пінчука, хоча не факт), буде розмито до нещасних 10%.

У тому, що відбудеться все саме так, сумнівів майже не виникає. Особливо після того, як стало відомо, що Верховний Суд України скасував судові рішення, винесені у 2005 році, які визнавали недійсним продаж контрольного пакету акцій НЗФ консорціуму "Придніпров'я". Причому, Верховний Суд виніс дане рішення ще 14 березня, але відомо про нього стало тільки на минулому тижні.

Фонд держмайна ніби виявив незадоволення і навіть заради пристойності звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про застосування попереджувальних заходів, під якими мається на увазі накладення арешту на даний пакет акцій НЗФ. Тільки зробив це він 23 квітня, і в тому, що дніпропетровський Госпсуд встигне розглянути питання до зборів акціонерів, є великі підозри.

Держава в черговий раз залишається "з носом", що у сьогоднішніх реаліях, особливо після історії з продажем "Луганськтепловоза", виглядає більш ніж закономірно. Валентині Семенюк не потрібно буде червоніти, вона чудово впоралася зі своєю роллю, зайвий раз довівши відданість передусім інтересам соцпартії України та її лідеру.

А вся ця метушня навколо приватизації та спроби реприватизації Нікопольського феросплавного увійде в історію як театр абсурду з елементами комедії, драми і навіть трагедії, якщо брати до уваги ту рокову роль, яку зіграв НЗФ у відставці прем'єр-міністра Юлії Тимошенко у вересні 2005-го, з усіма подальшими наслідками.

Прибрати конкурента

А почалося все у березні 2003-го. "Приват" Ігоря Коломойського на той момент володів Стахановським та Запорізьким феросплавними заводами і мав непогані позиції на НЗФ. Принаймні, під його контролем знаходилося близько 23% акцій підприємства, представники групи входили у наглядову раду та правління. Майже аналогічний пакет акцій НЗФ знаходився під контролем Пінчука. Однак контрольний пакет акцій підприємства перебував у державній власності. До певного часу структури Коломойського та Пінчука спокійно співіснували, поки "Приват" не став проявляти амбіційних планів із займання монопольного положення на ринку феросплавів.

Тодішнього президента України Леоніда Кучму такий розвиток подій явно не влаштовував. Та й не можна сказати, що у нього було якесь прихильне ставлення до "Привату", швидше навпаки.

Одним словом, було вирішено прискорити продаж держпакету акцій НЗФ кому завгодно, але тільки не Коломойському. "Ким завгодно" виявився Пінчук.

Продажем займався тодішній заступник голови ФДМ Михайло Чечетов. Природно, конкурс із додатковими умовами, виписаними під конкретного покупця, звичайно ж, занижена у кілька разів стартова вартість пакету (а на торги виставлявся 25%-й пакет акцій з правом на керування і подальшим викупом 25% акцій, що залишилися); відсікання всіх небажаних потенційних покупців і т.д. і т.п.

Словом, все як треба. У підсумку конкурс виграв пінчуківський консорціум "Придніпров'я", який у серпні того ж 2003 року викупив 25% акцій НЗФ, що залишилися, таким чином зосередивши у своїх руках 73% акцій підприємства.

За кожний пакет було заплачено по 205 млн. грн. (обсяг реалізації продукції заводу у 2002 році склав 1,45 млрд. грн.) Хоча той же "Приват" готовий був платити за пакет від 500 мільйонів і вище. Але його відсікли, як і усіх інших. Коломойський образився, пішли розборки з Пінчуком.

Потім Коломойський вирішив просто домовитися з Пінчуком. Мовляв, баш на баш: я тобі віддаю Криворізький залізорудний комбінат, ти мені – Нікопольський феросплавний. І нібито домовились. Так у вересні 2004-го на КЗРК з'явився пінчуківський менеджмент, але НЗФ у руки Коломойському зять президента передавати не поспішав. Наближалися вибори, і поспішати не було сенсу. Коломойський образився вдруге.

Перший тур, другий тур, майдан, революція, третій тут. Ющенко – президент! Юля - прем'єр! Коломойський потирає руки – він допомагав справі революції. Бажає сатисфакції. Пінчук уже не зять президента. Який тут "баш на баш"?!.. Ми у тебе НЗФ і так відберемо, безкоштовно, а для початку повернемо контроль над КЗРК. Що і було здійснено знайомим напіврейдерським способом у березні 2005-го року, коли пінчуківський менеджмент зранку прийшов на роботу, а їм сказали: "Вас тут не стояло". Мовляв, ви уже не менеджери КЗРК, забирайтеся у свій Інтерпайп.

Пінчук висновки зробив.

Тим часом суди визнали недійсним продаж Криворіжсталі. По всьому Києві були розставлені бігборди із вимогами зробити те саме з Нікопольським феросплавним заводом.

Але ФДМ допоміг зятю колишнього президента своєю бездіяльністю. За два роки, що пройшли після ухвалення судових рішень, що визнали результати конкурсу з продажу пакетів акцій НЗФ недійсними, акції так і не потрапили до держави.

За весь цей час представник ФДМ не зміг взяти участь у жодних зборах акціонерів. Підприємство приносило прибуток кому завгодно, але тільки не державі, а Валентина Семенюк грала в футбол то з генпрокуратурою, то з реєстраторами, то вела незрозумілі судові тяганини.

Кажуть, що на момент того літнього (2005 року) протистояння у Нікополі, Пінчук примудрився продати… ні, не акції НЗФ, а частки у ПФК "Придніпров'я" російському олігарху Віктору Вексельбергу. Але без акцій НЗФ – це нуль, це схоже на відверте "кидалово". Вексельберг-то міг і не зрозуміти нашої пост-революційної специфіки. Так що, тут не тільки з соціалістами, але і з комуністами, та й з самим чортом лисим союз заключиш.

Але потім відбулася відставка Тимошенко, і союз з лисим чортом не знадобився. Ну а після парламентських виборів нікому і діла немає до якогось там заводу феросплавів.

Пінчук з Коломойським тепер не протистоять одне одному, а є партнерами. Без зайвого галасу змінюється реєстратор, на завод приходить нова команда менеджерів, перерозподіляються фінансові потоки.

І найголовніше, де-факто відбувається переділ власності. Збори акціонерів, точніше, результати підписки на акції додаткової емісії, оформлять цей переділ де-юре. Хоча подається все це під виглядом залучення інвестицій для поповнення оборотних коштів, а також подальшого технічного та соціального розвитку заводу.