Вчені Боннського університету Амелі Констант, Мартін Каханек та Клаус Ф. Зіммерман провели дослідження з виміру етнічної дискримінації на ринку праці України із використанням математичних методів. Ними було досліджено дві найбільші етнічні групи – українці та росіяни.

Проте дослідники вирішили, що замість терміну "етнічна дискримінація" коректніше буде використовувати терміни "етнічний поділ" та "етнічне преміювання".

Це зумовлено тим, що сама етнічна дискримінація є виявом психологічної установки на протистояння представників різних етногруп, тоді як термін "етнічний поділ" враховує також економічні аспекти. В тому числі відмінності якостей людського капіталу, що спричинюють встановлення різного розміру грошової винагороди за працю для представників різних етногруп.

Автори доводять, що мова суттєво впливає на розмір зарплатні. Проведення подібного дослідження стало можливо завдяки даним Українського лонгітудного опитування (Ukrainian Longitudinal Monitoring Survey), здійсненого протягом 2003-2004 рр. Боннським інститутом вивчення праці (IZA) та Київським міжнародним інститутом соціології для збору різного роду інформації про населення України (демографічні характеристики, освіта, досвід роботи, розмір заробітної плати та ін.).

Вибірка даного дослідження включає 18 тис. 241 спостереження.

Базою дослідження є дані чотирьох етно-лінгвістичних груп – україномовних українців, російськомовних українців, "суржикомовних" українців та російськомовних росіян (дані ще двох груп – "суржикомовних" росіян та україномовних росіян – були виключені із спостережень через їх малочисельність).

Як виявилося, російськомовні та "суржикомовні" громадяни в будь-якому випадку знаходяться у вигіднішому становищі, причому росіяни-чоловіки заробляють менше, ніж їх російськомовні побратими-українці приблизно на 7% у відносному вимірі, тоді як серед жінок маємо протилежний результат – 3% збільшення доходу на користь росіянок.

Розрив між доходами україномовного населення та російськомовних і "суржикомовних" громадян становить 36% для чоловіків та 16% для жінок. Очевидно, що відносна величина розриву у розмірі зарплати в середньому є більшою для представників сильної статі.

Слід зазначити, що автори статті беруть до уваги інші важливі фактори, які пояснюють таку нерівність в оплаті праці громадян однієї держави, як то географічні, галузеві індикатори та характеристики зайнятості різних етно-соціальних груп.

Так, добре відомо, що найіндустріалізованішими є східні регіони України, в яких проживає переважно російськомовне населення. Проте врахування цих додаткових факторів мало впливає на стан справ: на ринку праці все одно більше заробляють російськомовні громадяни, причому співвідношення зарплат зостається приблизно таким же.

(Тобто в східних регіонах, де промисловість розвинена значно більше, ніж в західних, серед громадян найбільш оплачуваних професій російськомовні заробляють більше україномовних. – "ЕП")

При цьому представники ринку робочої сили, що спілкуються мелодійним “русско-украінським” мовленнєвим покручем (інакше суржиком), мають на 5% більші доходи, ніж україномовні працівники.

Таким чином, на формування ціни робочої сили на ринку праці впливає, по суті, зовсім не економічний фактор, а саме мова, яку респондент називає своєю першою мовою, попри знання інших.

Автори дослідили також, як змінилася різниця в оплаті праці російськомовних та україномовних працівників впродовж перехідного періоду – з 1986 по 2004 р. Такі часові рамки дозволяють виявити, чи вплинула українська незалежність на етнічну субординацію на ринку праці.

Як виявилося, російськомовні громадяни обох статей з урахуванням віку, освіти, стажу та інших характеристик однозначно користувалися перевагами протягом досліджуваного періоду. При цьому здобуття незалежності не стало відправною точкою на шляху до мінімізації нееквівалентності в оплаті праці, що теоретично могло би бути цілком логічним явищем.

Навпаки, так зване "етнічне преміювання" російськомовної робочої сили (тобто більший розмір платні для російськомовних робітників) досягло піку у 2002 році для чоловіків та у 1999 – для жінок, причому розрив в оплаті праці чоловіків коливався в межах 20-33%, жінок – 10-17%.

Щоправда, в останні роки спостерігається спад відносних переваг однієї мовленнєвої групи стосовно іншої, тобто їх доходи поступово вирівнюються.

Таким чином, мова, а не національність, спричиняє нерівність в оплаті праці українських громадян. Етнічна дискримінація на ринку робочої сили викликає протистояння “ми – вони”, оскільки розмір грошової винагороди за працю – це питання першочергової важливості для працівника.

По суті, мова як неекономічна категорія не повинна бути фактором, що визначає преференції на ринку праці для певної етнічної групи, адже справедливим рішенням ринку є винагорода відповідно до виконаної праці, досягнутих результатів та індивідуальних характеристик конкретного працівника.

Оригінальні матеріали дослідження ви можете знайти тут.