Адже нерідко можна почути про те, що навіть сонце сходить і заходить виключно дякуючи представникам нинішньої коаліції. Утім, суспільство не схильне розділяти думки красномовних самохвалів. Адже у нього є досить погані новини про дії регіоналів, зокрема, в місцевих органах самоврядування – там, де влада найближче до людини.

Нещодавно Комітет виборців України представив громадськості моніторинг діяльності голів великих міст на предмет виконання передвиборчих обіцянок, підтримки дій з боку громади, співробітництва із бізнесом тощо. Оцінка діяльності мерів-"регіоналів" у версії експертів є надзвичайно низькою у порівнянні з мерами "помаранчевих" територій.

Представникам КВУ "вторять" звіти про стан розрахунків за енергоносії та послуги ЖКГ – окремі "біло-голубі" міста в них посідають топові позиції серед боржників. Можна, звичайно, сумніватися в неупередженості аналітиків КВУ або даних Мінпаливенерго. Проте не можна не помічати вкрай негативних процесів, які відбуваються в місцевому самоврядуванні в цілому та входять в особливо гостру фазу в окремих містах.

Перші відголоски цих процесів на місцях почали лунати із початком практики багатомільйонних запозичень керівництвом великих міст. Нині такий досвід все частіше стає загальною практикою місцевого самоврядування.

Кредитний бум місцевих органів влади є певним "дежавю" початку 90-х. Пам’ятаєте управлінський кавардак початку 90-х в органах центральної влади? Тоді доступ до отримання кредитів із західних фінансових установ отримали чиновники на рівні замміністрів. Завдяки цьому стрімко зростав державний борг. Ситуація стабілізувалася лише тоді, коли питання отримання кредитів перевели на декілька управлінських щаблів вище.

Ще попереду гучні скандали по результатах аудиту використання запозичених коштів, як і рахунки, за якими доведеться платити як наступним управлінським командам, так і містам.

Враховуючи, що забезпеченням кредитів виступає приваблива муніципальна нерухомість – майбутня ціна цих операцій може бути занадто високою. Наразі схеми викачування активів із міст пішли далі простих запозичень – все частіше в ходу різноманітні лізингові оборудки та навіть передача майна міст в довгострокове користування "інвесторам".

Є всі підстави передбачати, що активність місцевих ділків, які поклали око на комунальну власність, буде тільки нарощуватися. Рушій цього "реформізму" слід шукати в зростанні купівельної спроможності городян, рості цін на нерухомість, які в обласних центрах вже обганяють ціну квадратного метра в економічно розвинених державах, збільшенні бюджетів великих міст.

Звичайно, що такі люди є у всіх політичних командах. Але все-таки видається, що найодіозніших регіональних лідерів подібного ґатунку слід шукати в лавах нинішньої більшості.

Найяскравішим представником авантюрного менеджменту є мер "першої столиці", другого по чисельності міста в Україні Михайло Добкін.

Масштаб та комплексність задуманих ним у Харкові сумнівних проектів із реформування ЖКГ, запозичень, перерозподілу місцевих фінансових потоків виводять екс-активіста СДПУ(о) в ранг зразкових персонажів авантюрного менеджменту місцевого самоврядування.

По аналогії зі зрадою, яку запропонували вимірювати у "кінахах", урядування на місцях на предмет їх авантюрності та сумнівності можна сміливо вимірювати у "добкіних".

Виборці Харкова досить швидко стикнулися з тим, що їх "біло-блакитна" надія, альтернатива "опомаранченому" Шумілкину, поводиться, м’яко кажучи, зовсім не так, як обіцяла напередодні голосування.

"Витівки" нової команди мера у вигляді активного анулювання прав на міські ділянки під забудову та витіснення "недружнього" бізнесу, крім самого Добкіна та його креатур, навряд чи хто наважиться назвати інакше, ніж перерозподілом власності.

Так, режисована босами міста мером Михайлом Добкіним та Геннадієм Кернесом "мирна" демонстрація проти забудовників на вулиці Клочковській, 197 обернулася кривавим трилером.

Те, що мер Добкін робить зараз в комунальному господарстві Харкова, є повним протиріччям його передвиборним домовленостям з виборцями. І справа далеко не в недотриманні обіцянки не підвищувати комунальні тарифи, які натомість зросли в декілька разів (на фоні рекордного росту заборгованості за комунальні послуги).

Замість команди "високоефективних" комунальних менеджерів, яких Добкін обіцяв привести у владу "першої столиці" України, команда мера затіяла гуртову передачу комунальних підприємств в іноземну концесію.

21 лютого сесія міської ради під тиском міського менеджменту ухвалила рішення передати в концесію "хребет" комунального господарства міста у вигляді п’яти комунальних підприємств – КП "Харківський аеропорт", КП "Міськелектротранс", КП "Вода", КП "Харківкоммуночиствод", КП "Теплові мережі".

Список концесіонерів наразі невідомий – є лише потенційні кандидатури. Ініціатори концесії обіцяють прихід відомих операторів комунальних підприємств, зокрема в якості потенційного концесіонера КП "Харківкоммуночиствод" розглядається відома в світі компанія Veolia Water, яка здійснює проекти по водопостачанню в США, країнах Азії та Європи.

Вигоди, які активно пропагує міська влада – у вигляді залучення масштабних інвестицій – неочевидні. Концесіонери не купують підприємства, через певний час вони мають повернути власність підприємств, взятих ними в оренду. Тому концесіонери здебільшого намагаються взяти максимум прибутку від того, що отримали у користування, і відверто неохоче йдуть на модернізацію виробництва.

Очевидні й інші мінуси. Бурхлива концесійна діяльність, розвинена місцевою владою, відбувається до прийняття закону про концесію об’єктів ЖКГ. Недостатня урегульованість концесійних відносин загрожує місту тим, що воно може потрапити в залежність від умов договорів із майбутніми концесіонерами.

При цьому, сумні приклади комунальної концесії в Україні вже є. Потрібно тільки поцікавитися. Наприклад, в Одесі, яка в свій час передала в концесію водоканал.

Замість покращення якості послуг одесити отримали підвищення цін, погіршення водопровідної інфраструктури через відсутність модернізації. Спроба розірвати контракт із горе-концесіонерами обернулася позовом в майже 100 млн. грн.

По іронії долі, подібний досвід є і у самого Харкова. Наприкінці ХІХ століття міський водопровід вже був зданий в концесію. Городяни, які в результаті залишилися без якісної води, були вимушені брати кредит та викуповувати право на управління водопостачанням.

Незрозумілим залишається і питання захисту багатотисячних колективів перелічених підприємств. Питання збереження робочих місць працівників поки що не врегульовано. Невизначені умови щодо комунальних земель, які будуть передаватися в концесію разом із підприємствами.

Виглядають обґрунтованими побоювання харківської опозиції, що концесіонери, зацікавлені виключно у власних прибутках, не будуть церемонитися із боржниками із незахищених верств населення.

Власне, перелічених застережень мало би бути досить, щоб до питання концесії поставитися більш зважено, а не кидатися з головою в авантюру. Наприклад, здати в концесію не всі об’єкти, а лише частину.

Натомість очевидні плюси для концесіонерів. Окрім обороту в сотні мільйонів гривень, які мають комунальні підприємства, ініціатори реформ “протягнули” значні пільги для концесійних підприємств.

Зокрема, пільги у розмірі 1 млн. 887 тис. грн. надано “Міськелектротрансу” у формі звільнення від плати за землю, “Харківські теплові мережі” звільнені від сплати податку на прибуток у розмірі 119 млн. грн.

Місцева влада також вдалася до передконцесійних інвестицій в комунальні підприємства. Джерело коштів – кредити. Через лізингову схему оновлено парк тролейбусів – за це місту прийдеться заплатити майже 200 млн. грн.

На 2 млн. грн буде закуплено техніки у “Харківкомуночиствод”, на баланс теплових мереж планується передача транспорту на 14 млн. грн. От цією новою технікою будуть управляти нові хазяї, а гроші за неї будуть виплачувати харківчани та, зважаючи на об’єм кредитів, ще й їхні нащадки. До речі, нинішні борги комунальних підприємств і після передачі останніх в концесію залишаться головним болем громади.

Партія Регіонів та "антикризовики" не тільки не помічають витівок свого відомого члена, та й, здається, готові підтримувати добкінські ініціативи муніципального реформіста, наче його реформи вже призвели до стрімкого покращення житлово-комунального господарства.

Так, у Верховній Раді коаліція розглядає законопроект про концесію об’єктів ЖКГ. Враховуючи, що законопроект поданий від більшості, доречно припустити, що його положення розроблялись не без участі харківського мера.