Секретний нафтопровід часів холодної війни

Франческо Гріньєтті

Це не державна таємниця, але все-таки. Тільки нещодавно міністерство оборони (Італії- перекл.) вперше підтвердило існування потужного військового нафтопроводу, побудованого НАТО в самий розпал холодної війни. Цей нафтопровід проходить через шість областей Італії і з'єднує декілька військових аеропортів на північному сході країни. Спадщина холодної війни, гідна кіносценарію.

Нафтопровід називається NATO-POL (Petroleum Oil Lubricant – "пально-мастильні матеріали"). Це ціла система сховищ і трубопроводів, що починається на березі моря і тягнеться до самого серця Європи.

Крім того, нафтопровід NATO-POL належить не тільки Італії, він виходить за її кордони. Одна відводка проходить через территорию Австрії і досягає Німеччини. Але центральна частина знаходиться в Лісабоні, в порту португальської столиці, де є спеціальний мол системи NATO-POL.

Інші сховища розташовані у Великобританії. Вони є й в італійських портах: Аугуста, Таранто, Спеція. Іншими словами, цілком імовірно, що можна говорити про те, що цей військовий нафтопровід, побудований інженерами НАТО, схожий на павутиння, що охоплює всю Західну Європу.

Про існування NATO-POL першим заговорив кілька днів тому мер невеличкого містечка Сузегана, розташованого в провінції Тревізо. "Я довідався про нього випадково, – сказав мер Даніні Монтезель. – В ході проведення робіт із знешкодження старого снаряду часів війни в районі річки Пьяве".

Монтезель, за професією архітектор, подумав, що йдеться про секретний підземний трубопровід, який належить американцям і зв'язує три військово-повітряні бази: Авіаале, Істрана та Віченца. Трубопровід було знайдено на глибині 8 метрів. І відразу ж поширилися чутки про те, що американці по-тихому починають розширювати його, тому що це їм потрібно для нової бази у Віченці.

Ох вже ця Віченца. Через одну лише згадку про військові американські бази в цьому районі загострюється напруженість. Цим питанням зацікавився Северино Галанте, сенатор від італійської компартії: він одразу ж запідозрив гірше і засудив "роботи з розширення цього нафтопроводу, що, здається, носять гриф "військової таємниці", "проводяться за рішенням НАТО" і реалізуються "для транспортування додаткового авіаційного палива, що раніше використовувалося для літаків, які злітають із фриульского аванпосту Авіаале, у Вченці". І почалося парламентське розслідування.

Світ пацифістів з не аби якою уважністю сприйняв наступні слова сенатора Галанте: "Це є безперечним підтвердженням наміру американців використовувати аеропорт Dal Molin як аванпост, звідки будуть злітати військові літаки для нанесення ударів по цілям, що мають стратегічне значення для адміністрації Буша, на Близькому Сході".

З іншого боку, Галанте, що як лев бореться проти американської бази, переконаний в тому, що найближчим часом для американців на базі у Віченці буде потрібно багато гасу. "Не треба нам розповідати казку про "необразливий" характер польотів з нової військової бази, – заявив Галанте. – Навіщо ж тоді американській адміністрації знадобилася база, з якої не будуть стартувати винищувачі-бомбардувальники для нанесення ударів по об'єктах, що мають стратегічне значення для Сполучених Штатів?".

І дійсно, міністр оборони поспішив уточнити: "Ні, Віченца тут ні до чого". І тому міністру Парізі довелося розкрити карти. Він повідомив, що нафтопровід використовується для постачання пального багатьом іншим військовим аеропортам, розташованим на північному сході.

Нафтопровід НАТО перетинає шість областей, території 17 провінцій, 136 комун. Він служить для забезпечення паливом баз Геді (Брешіа), Віллафранка (Верона), Істрана (Тревізо), Авіаале (Порденоне), Ривольто (Удіне) і Червія (Равенна), а також деяких інших не настільки великих баз.

Очевидний задум будівництва підземного трубопроводу: літаки і танки, у випадку війни з Радянським Союзом, могли заправлятися лише паливом, що доставляється автоцистернами. Їх було б занадто багато, і вони були б занадто уразливі. Існувала загроза повторити долю Роммеля, якому довелося зупинитися в пустелі через відсутність бензину. Так народилася ідея підземного трубопроводу. Надійно вкритого від бомбардувань. Логічно припустити, що під землею розташовуються величезні нафтосховища. З багатьма виходами в італійські порти.

Таємна інфраструктура, на італійський манер. Щоб уникнути нескромних питань, але в той же час не маючи можливості заперечувати очевидне, і з поваги до законів, що пропонують вказувати існування підземного трубопроводу, вся мережа військового трубопроводу через кожні 200 метрів позначена кілочком з покажчиком. "Державна власність". Вдалий спосіб одночасно сказати все і нічого. І міністерство оборони підтвердило, що з погляду закону об'єкт NATO-POL "не є секретним".

Технічне обслуговування і "відповідальність за безпечну експлуатацію мережі" НАТО і міністерство оборони завжди довіряли спеціалізованим цивільним фірмам. І ці фірми "використовували для забезпечення функціонування трубопроводу своїх працівників". Досить надійні працівники, якщо за стільки років про цей об'єкт ніхто нічого не знав.

Іншими словами, це об'єкт часів холодної війни. І його, як майже всі секрети т ого часу, супротивники не обділили соєю увагою. Радянська сторона знала про трубопровід все. Те, що в СРСР знали про існування цієї інфраструктури, яка мала поставити його на коліна, з'ясувалося завдяки відомому полковникові Мітрохіну.

Серед тисяч листків, на яких він робив свої записи, було знайдено опис спеціальної операції "Ланка", метою якої був саботаж на нафтопроводі Північноатлантичного альянсу. При вивченні планів, складених КДБ, стає зрозумілим, що Москва знала все. Гілка Італія-Німеччина, довжиною 650 км, потужність 10 млн т пального в рік. Слабке місце – ділянка, що проходить через канал Нового Рейну, у Північній Австрії.

У 1968 році, "щоб відвернути суспільну увагу від подій у Чехословаччині", керівництво КДБ вирішило, що саботаж, запланований на випадок війни (були вже підготовлені два пристрої для підриву трубопроводу), можна провести заздалегідь.

"В результаті операції було б забруднено Боденське озеро, що є єдиним джерелом питної води в районі австро-німецького кордону". Провина за цю екологічну катастрофу лягла б на горезвісних правих італійських екстремістів, але за зрілим розсудом відповідальність лягла б на американців, що здійснили цю акцію, аби відвернути увагу громадськості від вторгнення в Прагу. План, гідний Макіавеллі. На щастя, його так і не було реалізовано.