У металургійній галузі України стартував перший проект із продажу квот на зменшення викидів парникових газів в атмосферу з використанням механізмів Кіотського протоколу. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) купив для Нідерландів у металургійного заводу "ІСТІЛ Україна" (Донецьк) квоти на суму EUR3 мільйони.

Початок кіотської ери

"В Україні вже два роки говорять про продаж вуглецевих квот, але грошей ще ніхто не бачив. Сьогодні ми купили перші квоти від імені Нідерландського вуглецевого фонду. Це сигнал для українських підприємств для залучення "живих" грошей" – сказав 13 лютого директор ЄБРР в Україні Камен Захарієв після підписання контракту на купівлю квот.

"ІСТІЛ Україна" – це єдиний в Україні сталеливарний завод, виробництво якого базується на використанні електродугової печі для безперервного лиття. Енергоємність такого виробництва в кілька разів нижче в порівнянні з мартенівськими печами, за допомогою яких зараз в Україні виплавляють половину загального обсягу сталеливарної продукції.

Щоб знизити енергоємність свого виробництва, за останні роки донецький "ІСТІЛ" витратив на модернізацію біля $250 млн. Впровадження новітніх технологій дозволило скоротити викиди в атмосферу вуглекислого газу на 130 тис. т щороку.

Частка ЄБРР (в якості позики) у цьому проекті склала $85 млн. Згідно з Кіотським протоколом, що вступив у дію в лютому 2005 року, скорочені викиди підприємство може продавати високорозвиненим країнам, а притягнуті інвестиції витрачати на здійснення енергозберігаючих проектів.

В Україні вже є приклади впровадження енергозберігаючих технологій із застосуванням механізмів фінансування по Кіотському протоколу. Перший такий проект стартував у вересні 2006 року на шахті імені Засядька в Донецькій області.

Згідно із укладеним між українським підприємством і урядовими організаціями Австрії і Японії ф'ючерсним контрактом, шахта отримає EUR2,5 млн за рахунок продажу квот.

Торік аналогічні проекти було розроблено багатьма промисловими комплексами України. Однак їх реалізація довго гальмувалася через те, що Мінприроди, що уповноважене урядом координувати реалізацію проектів за Кіотським протоколом, не давало дозволу на їх реалізацію. Хоча затверджена урядом процедура вимагає від Мінприроди протягом місяця видати лист-схвалення або ж обґрунтувати причину відмови.

В серпні 2005-го, коли в Україні усвідомили неминучість подорожчання газу, процес було розблоковано. За даними директора департаменту екологічного нагляду Мінприроди Миколи Сасюка, до сьогодні вже 52 підприємства одержали попередні схвалення міністерства, з них 6 проектів уже реалізуються.

"Якщо будуть реалізовані всі 52 проекти, в економіку України буде інвестовано біля EUR2,8 млрд. У підсумку викиди парникових газів скоротяться на 12-15 млн т", – повідомив Микола Сасюк. Тонна скорочених викидів на європейській біржі коштує біля EUR5-8.

В лютому 2006 р. Кабінет Міністрів видав постанову, де визначено порядок, за яким українські підприємства мають оформляти і реєструвати в Мінприроди проекти, спрямовані на скорочення викидів в атмосферу. Розробник повинний надати прогноз динаміки викидів, зробити розрахунки по їх скороченню.

Затверджена процедура відповідає стандартам Кіотського протоколу, що встановив обмеження і розподілив зобов'язання країн по скороченню викидів парникових газів.

Мільярди під ногами українців

Кіотський протокол – подарунок долі для України. Цей документ зобов'язує до 2008 р. скоротити загальносвітові викиди парникових газів на 5,2% від рівня 1990 р. Для підприємств країн ЄС установлений штраф – за викид кожної понаднормової тонни вуглекислого газу. У 2008 р. він досягне EUR100.

Як базовий рік з розподілу квот на викиди було прийнято 1990-й. Відтоді стагнація в промисловості України призвела до скорочення майже на третину викидів в атмосферу.

В той же час провідні країни нарощували забруднення навколишнього середовища. Щоб скоротити викиди хоча б на одну тонну вуглекислого газу в розвиненій країні необхідно витратити набагато більше коштів, ніж в Україні, тому що для цього необхідно піднятися з вже досягнутого високого рівня енергоефективності ще вище.

А це коштує великих грошей. В Україні ж рівень енергоефективності настільки низький, що піднятися на сходинку вище значно простіше, і коштує це дешевше.

Підвищуючи енергоефективність свого виробництва за рахунок коштів, залучених за Кіотським протоколом, підприємства зобов'язані передати країні-інвестору той обсяг скорочення викидів (у виді квоти), що має бути досягнутий в ході реалізації проектів із енергозбереження. Це називається механізмом Спільного Впровадження.

Розвинені країни отримали можливість здобувати необхідну їм кількість квот у вигляді одиниць скорочення викидів. У європейських країнах з перехідною економікою (Румунія, Болгарія) ціна за одну тонну скорочення викидів еквівалента вуглекислого газу складає EUR6-10.

Одиниці скорочення викидів (ОСВ), що отримують в ході реалізації проектів, перетворюються на товар, і його вартість цілком залежить від успішності реалізації проекту протягом усього залікового періоду (визначений термін 2008-2012 рр).

Тим часом інвестори усвідомлюють, що проекти піддаються ризику невиконання через політичні, економічні, організаційні або технічні фактори. І чим вище ризик в окремо взятій країні, тим нижче ціна ОСВ. В Україні ОСВ продаються з дисконтом 50%.

Підприємства, що реалізують проекти з енергозбереження, можуть розраховувати на безкоштовні кредити, частка яких в загальній вартості проекту може коливатися від 15% до 100% – в залежності від того, який обсяг викидів вдасться скоротити. Приміром, впровадження проектів по утилізації метану на діючих шахтах дозволяє залучати інвестиції, що перевищують вартість самого проекту.

Існує ще один спосіб можливих доходів від реалізації Кіотського протоколу. Крім вищезгаданого механізму Спільного Впровадження, що працює на рівні підприємств, є ще і міжнародна торгівля квотами – цим правом може користуватися лише держава. Вона може продати той надлишок національної квоти, що утворився через спад нашої економіки після 1990 р.

Потенціал для розвитку українського ринку величезний. На початку 90-х років Україна викидала біля 920 млн т еквівалента вуглекислого газу, тоді як зараз цей показник не перевищує 450 млн т. За самими оптимістичними прогнозами розвитку економіки, до 2008 р. Україна буде викидати не більше 550 млн т еквівалента вуглекислого газу на рік.

Різниця з рівнем 1990 р. перевищує 300 млн т, які можна продати у виді квот. Їх покупцями виступають всі провідні країни ЄС, Японія і Канада, тоді як Росія, Україна та інші країни Східної Європи продають наявні надлишки. США відмовилися ратифікувати Кіотський протокол, але він успішно працює і без цієї країни.

Якщо Україна продасть всі наявні надлишки в 300 млн т хоча б по EUR10 за тонну, то річний доход складе EUR3 млрд. Якщо ж торгувати всі п'ять років (з 2008 р. по 2012 р.), то доход сягне EUR15 млрд.

Право брати участь у міжнародній торгівлі квотами Україна одержить за умови створення інфраструктури, необхідної для реалізації Кіотських домовленостей.

У серпні 2005 р Кабінет Міністрів затвердив Національний план заходів щодо реалізації Кіотського протоколу. Однак його реалізація йде з величезним відставанням від встановлених урядом термінів. Втрата темпів невиправдано може позбавити Україну мільярдних доходів.