Українські новини, 12 лютого, понеділок, 11:07. 9 лютого при спуску з гори Тростян у Львівській області загинув 21-літній лижник.

Про це сказано в повідомленні прес-центру Керування по надзвичайних ситуаціях у Львівській області. Загиблий – житель Львівської області, близько 16:30 він спускався з гори на західному її схилі й зіштовхнувся з тяговим барабаном підйомника.

Лижник помер на місці події.

Ведеться розслідування.

Якщо хтось думає, що ефективність державного менеджменту – це питання для кулуарних суперечок високолобих економістів, то він помиляється. Навпаки, це питання життя і смерті, тут і сьогодні.

Державні менеджери з соціалістичними гаслами, інколи через нестачу інтелекту, самі того не усвідомлюючи, ведуть війну проти власного народу. За кожну гривню, котру вони кладуть у свою кишеню, хтось платить здоров'ям чи навіть життям. Завжди і всюди за дешеві ціни з українців беруть занадто високу ціну.

Хроніка повідомлень з гірськолижного курорту, містечка Славське нагадує репортажі з місць бойових дій. Стільки-то загиблих, стільки-то поранених. Така ситуація продовжується вже котрий рік. Минають революції, міністри-нонконформісти напоказ приміряють шкірянки "народних самооборонщиків", але на Тростяні люди калічаться і гинуть зі звичною інтенсивністю.

І питання тут – в економіці.

Насправді в руки чиновників МВС (а саме цьому відомству належить гірськолижний комплекс, що розташований на схилах надзвичайно мальовничої карпатської гори Тростяна) потрапив скарб, аналогів якому важко пошукати. Це – майже невичерпне джерело доходів, при чому таких доходів, при яких за витрачені гроші клієнти отримують незабутні враження та користь для здоров'я. Точніше, мали б отримувати.

Сама гора – вітчизняний рай для лижника чи сноубордиста. Природа тут подарувала людям велику кількість різноманітних гірськолижних трас, чого немає більше ніде в Україні. Можна кататися цілий день, і не набридне – є спуски майже на будь-який смак.

За СРСР тут було зроблено курорт – як на ті часи, досить непоганий. Раніше, років 20 тому, сюди з'їздилися люди з усіх куточків Союзу. Звичайно, на Кавказі гори вищі, але тут можна знайти неповторний шарм карпатської природи. Навіть зараз в Славському можна зустріти ентузіастів гірськолижного спорту з Росії.

Славське приносить майже нескінченний потік грошей. Адже головне багатство – гора-красуня – ресурс невичерпний. Основу інфраструктури створено ще за СРСР. Бери і розвивай, доходи для цього є.

Кожен відпочиваючий у Славському залишає там від 50 до 150 доларів на день. Значна частина цих грошей іде безпосередньо на підйомник – як плата за можливість виїхати на гору. У середньому кожен, хто їздить на Тростяні у вихідні дні, витрачає на підйомник від 35 до 60 грн., а то й більше – в залежності від того, наскільки довгі черги і наскільки вистачає сил.

Підйомники працюють всі вихідні з повним навантаженням. Кожен з них генерує декілька сотень доларів доходу щогодини, в залежності від технічних особливостей своєї контрукції. Механізми працюють годин по вісім на день.

Видатки у власників підйомника – копійчані. Мінімальна зарплатня операторам підйомника, електроенергія – ось і всі змінні витрати. Тому більша частина грошей залишається у власників комплексу.

І – безслідно зникає! Те ж саме можна сказати про доходи від реклами, розміщеної на території комплексу. І від орендної плати, що надходить від приватних підприємців, які діють на території курорту.

Може, десь ці гроші залишають слід. Але точно не на Тростяні.

Тому що найважливіший механізм курорту ніхто не те що не обновлює – навіть не ремонтує як слід. Майже щодня ламається той чи інший підйомник на певному схилі. Через це люди годинами чекають звільнення зі сніжного полону. Саме обладнання дихає на ладан, багато деталей механізмів було зроблено самотужки з дерева – не дивно, що вони не витримують навантажень.

Подейкують, що технічні допуски мають лише 2 з близько десятка підйомних механізмів на Тростяні. Стан інших є аварійним, і це видно неозброєним оком.

Нічого дивного в цьому немає, оскільки підйомники не міняли з того часу, як поставили – а це 25-30 років.

Підкреслимо, що так званий бугельний підйомник, коли механізм тягне лижника на гору по землі – річ морально застаріла. Зараз повсюди використовують крісельні механізми, в яких, піднімаючись на верх спуску, можна як слід відпочити. З бугеля ж легко впасти, і потім доводиться тривалий час пробиратися лісом до траси.

Тут слід навести приклад комплексу "Буковель", який було збудовано колегами Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова з групи "Приват". Власники, чиєю жадібністю преса лякає українців щодня, створили комплекс "з нуля" і обладнали переважно крісельними підйомними механізмами, у відповідності з європейськими стандартами. Траси прорубувалися у лісі, підйомники купувалися у Європі. Все за свої кошти.

Втім, не дивлячись на свій імідж у пресі, порівняно з державою, Коломойський і Ко – щедрі люди. Бо казенні хазяї комплексу "Динамо" на Тростяні про задоволення клієнтів, схоже, не хвилюються зовсім. Мовляв, ось є гори – що вам іще треба?

Грошей від декількох днів роботи підйомника вистачить, щоб полагодити всі існуючі механізми – щоб вони, принаймні, працювали без поломок. Але державу, котра володіє Тростяном, це не обходить. Так само як і хазяїв комплексу – адже вони розпоряджаються не своїм майном, то навіщо у нього вкладати отримані кошти?

А як же щодо різниці в ціні? Так, номінально в Буковелі 6-14 грн за підйом, на Тростяні – 5 грн.

Але насправді, реальна різниця не така вже й велика. На приватному курорті можна отримати значні знижки. Приміром, денний абонемент у Буковелі коштує 120 у будні, 140 грн. – у вихідні дні У Славському ціна аналогічного абонементу – 120 грн. Але наскільки відрізняється якість катання! На "кріселках", піднімаючись угору, можна відпочити, насолодитися краєвидами, не переживаючи, що впадеш.

(На жаль, на суб'єктивну думку автора, природні умови Буковеля дещо гірші, ніж Тростяна – але це фактори, які з очевидних причин не залежать від власників).

Дорога з центру Славського до Тростяна – це окрема історія. Їздити по ній можуть лише автомобілі підвищеної прохідності. По цій же місцями вузькій дорозі йдуть пішоходи, на слизькому грунті щохвилини ризикуючи потрапити під колеса авто, що проїжджають у кількох сантиметрах від них.

Проходить дорога над урвищами, але її край не захищено ніяким чином. Місцями вона нагадує легендарну "дорогу життя", – бо ями на ній глибокі, ніби від бомб. Картину доповнюють машини з розбитими мостами, що застрягають у цих непрохідних ямах і чекають на допомогу по декілька годин.

Недосвідчені немісцеві водії на дорогих джипах тут інколи знаходять немало бід на свої гонорові голови. Автор був свідком того, як важкий "Нісан Патрол" останньої моделі, зісковзнувши з льодяної гірки і ледь не розчавивши лижників, що йшли поруч, врізався у новеньку "Тойоту Лендкрузер", чудом не зіштовхнувши її у провалля.

Виникає питання – невже гірськолижні комплекси, які функціонують на території Славського, не перераховують ніяких податків у місцевий бюджет, щоб місто мало змогу забезпечити туристам прийнятну інфраструктуру?

В цьому контексті разючим виглядає контраст, який виникає там, де закінчуються зона державної відповідальності (гора і дорога) і починається приватна ініціатива.

Під останньою мається на увазі маса міні-готелів, що належить місцевим жителям. Звичайно, це не куршавельскі п'ятизіркові номери, але прогрес, що його досягли за якихось п'ять років звичайні сільські хати, вражає.

Майже в кожному домі є своя сауна, імпровізовані (а то й справжні) номери з харчуванням. Хазяї нерідко забезпечують транспортування з вокзалу і на гору. Існує можливість попереднього бронювання.

Прокат гірськолижного спорядження – на будь-який вибір, на кожному кроці!

Завдяки підприємцям, що працюють на Тростяні, на горі під час катання у будь-яку хвилину можна смачно попоїсти.

Одним словом – щастя, що це все не належить якомусь державному МВС – так би у Славському і жити не було б де, і лиж не знайти, і голодно було б, і холодно...

Але чомусь держава не хоче віддати Тростян приватним власникам, а прагне тримати перлину Карпат у своїх руках, роблячи із задоволення суцільні неприємності. Заради чого? Хтось скаже – заради низьких цін? Але навіть за існуючого їх рівня можна було б забезпечити на порядок вищий рівень сервісу!

Мабуть, причина в іншому. Через цю причину автор цих рядків не схильний звинувачувати безпосередній менеджмент курорту – вони занадто залежать від системи, від тих рук, які керують місцевими фінансовими потоками з Києва. Український соціалізм, що вбиває.

На останок, іще одне і, мабуть, найбільш красномовне порівняння приватного і державного. Приватні власники "Буковелю", ці бездушні капіталісти, обклали небезпечні елементи підйомників – опори і т.п. – м'якими матами. Щоб ті, хто катається, не могли себе важко травмувати. Як роблять усюди у Європі.

Ці безсердечні мисливці за прибутком чомусь дбають про життя і здоров'я своїх клієнтів.

А найсоціальніше у світі минуле і теперішнє керівництво МВС, яке опікується Тростяном – залишило опори підйомників голими. Об це залізо регулярно розбиваються насмерть лижники і сноубордисти, і їх не рятують навіть сучасні вуглепластикові шоломи.

Отакий соціалістичний чи то пак соціальний захист.