Багато років українські можновладці наголошують, що держава та підприємництво – "партнери". З цим, якраз, можна "погодитись" з огляду на розподіл прибутку, заради якого створюється бізнес.

18% – забирає той, хто нічого для цього не робить, а 82% – отримує той, хто несе весь тягар реалізації та відповідальності.

Що підприємництво вимагає від свого партнера-держави? Це як умови контракту про спільну діяльність, в якому прописані: предмет контракту (суть бізнесу); обов’язки сторін; штрафні санкції за невиконання своїх зобов’язань.

Проте, все буде по-чесному тоді, коли кожен з партнерів всебічно розуміється на конкретному бізнесі та кожного влаштовують умови цього контракту, особливо в частині обов’язків.

З бізнесом АУТСТАФІНГ, який поділяється на внутрішній та зовнішній, в Україні ситуація склалась зовсім не партнерська.

Найбільш актуальним сьогодні для держави та суспільства є зовнішній аутстафінг.  Що може дати державі цей бізнес?

По-перше, в основі його лежить комерційний договір з надання послуги по забезпеченню виробництва іноземного замовника робочою силою, яка є штатним персоналом українського виконавця. За роботу, яку виконують українські працівники під час свого довгострокового закордонного відрядження, в Україну заходить валюта в повному обсязі.

А це – заробітна плата працівника, податок на неї, покриття витрат українського роботодавця, державні податки. Таким чином, обсяг валюти більше – відповідно, гривня міцніше.

По-друге, податки надходять у державний бюджет України та Пенсійний фонд.

По-третє, працівник залишається в українському соціумі, час відрядження входить в трудовий стаж, роботодавцем сплачується єдиний соціальний внесок. 

Розглянемо "партнерські" обов’язки, які взяла на себе держава в цьому бізнесі. Для неї такими обов’язками є створення законодавчого підґрунтя для даної моделі.

Розуміння, що такий бізнес існує, прийшло в Україну в 2012 році з прийняттям Закону "Про зайнятість населення", але далі справа не зрушилась з місця. Людей, які прагнули благополуччя для своїх сімей і готові були жертвувати умовами життя, назвали трудовими мігрантами та прийняли Закон "Про зовнішню трудову міграцію", яким підвищили інформованість та відповідальність всім.  

Посередників – рекрутів зобов’язали законом чесно агітувати українців за працю в іншій країні.

Для підприємців аутстафінг дійсно складний бізнес, адже він пов’язаний з людським фактором.

Це і  відповідальність перед працівником, перед замовником, перед суспільством, великий ступінь ризику відносно поведінки працівника на виробництві, в іноземному середовищі, в побуті. В організації бізнесу аутстафінг дуже важлива системність, професійність та законослухняність.

Аналіз законодавчої бази по довгостроковому відрядженню закордон працівників недержавних підприємств показує, що в Україні законодавчої бази, на жаль, немає.

На звернення до державних інституцій (міністерства, Національний банк, Державна податкова служба) за роз’ясненням щодо конкретних ситуацій зазначені відомства у своїх відповідях цитують законні та підзаконні акти без пояснень, але з допискою, що листи-відповіді "… мають лише інформаційно-роз’яснювальний характер і не встановлюють норм права".

Лише Національний банк України в 2016 році чесно визнав, що питання аутстафінгу "…на сьогодні чітко не врегульовані трудовим та цивільно-правовим законодавством України, а тому потребують комплексного врегулювання".

Державникам слід усвідомити різницю між кількістю штатних працівників та кількістю створених робочих місць.

Для чого державі потрібні працівники на підприємствах? Для того щоб отримувати податки від їх праці. Щоб робітник працював, бізнесу треба вкладати значні кошти в облаштування робочого місця. А це сотні тисяч гривен.

Що можливо отримати від розвитку аутстафінгу? Не створюючи робочі місця, держава отримає доходи від праці своїх громадян – штатних співробітників українських компаній на підприємствах іноземної країни.

Хочу звернути увагу, що підхід "не чіпають, не бачать – от і добре" привів до появи фірм-лжестаферів, які дискредитують саму суть цього бізнесу, а їх в Україні вже немало.