Від початку вітчизняні надра прославилися величезними запасами нафти. Оскільки "чорне золото" розташовувалося у пластах на глибині всього кілька десятків метрів, його отримували через нафтові копанки. Такий спосіб видобутку використовувався не одну сотню років: про "скельну олію", як у давнину називали нафту, було відомо ще з ХІІІ століття. З 1771 року – або чверть тисячоліття тому – почалася промислова розробка нафти на промислі Слобода-Рунгурська (Івано-Франківська область). Півсторіччя потому, у 1820 році, видобуток нафти розпочався у районі м. Борислав. Це був найбільший нафтопромисел у Європі на стику ХІХ-ХХ століть.

У 1853 році Львові був отриманий перший у світі патент на виготовлення з нафти керосину. Саме це призвело до підвищення попиту на "чорне золото" і розвитку нафтової індустрії у світі. До сьогодні керосин вважається найкращим видом палива для авіації.

Уже в 20-х роках ХХ сторіччя на території Львівської області сталася ще одна визначна для нафтогазової галузі подія. Тут відкрили найбільше на той час в Європі газове родовище, Дашавське. Поклади блакитного палива виявила німецька фірма Siemens, яка саме бурила свердловини в регіоні – однак німці шукали зовсім не вуглеводні, а калійну сіль. Львівський газ довгий час зігрівав не лише українців, але й споживачів із сусідніх країн.

Як український газ горів у московських конфорках

Факт, який дуже не люблять пригадувати росіяни – у минулому столітті Україна не лише не імпортувала газ, але й була найбільшим серед інших країн Радянського Союзу експортером. Це й не дивно, адже станом на 1940 рік Україна добувала рівно вдвічі більше газу, ніж Росія.

Перше блакитне паливо із Дашавського родовища було отримане 18 квітня 1921 року. Через рік був побудований газогін Дашава-Стрий, який згодом добудували до Дрогобича. Лише після ІІ світової війни газопровід з Дашави через Київ дотягнули до Москви. Це дало початок експорту природного газу з Львівщини до Росії. Газопроводом Дашава-Москва постачалося більшість газу, що видобувався на Дашавському родовищі. Трохи пізніше паливо з західноукраїнського родовища отримала й Білорусь, коли у 1960 році запрацював газопровід Дашава-Мінськ.

У 50-х роках ХХ століття вітчизняні газовики відкрили нове велике родовище на Харківщині – Шебелинське. Його початкові запаси сягнули 730 млрд кубометрів газу. Неподалік від родовища побудували перший в Україні Шебелинський газопереробний завод, який працює до наших днів і кілька років тому був суттєво модернізований.

Протягом десятиліття в країні відкрили ще низку потужних родовищ: Хрестищенське, Єфремівське, Кегичівське, Пролетарське, Гадяцьке тощо. Саме тоді Україна стала одним із найпотужніших газовидобувних регіонів Європи. Рекордний показник річного видобутку – 68,7 млрд кубометрів газу – зафіксували в 1975-1976 роках. Для порівняння, у 2020 році вітчизняні газовидобувні підприємства сумарно видобули менше третини від цієї цифри, близько 20 млрд кубометрів.

Окрім Росії та Білорусі, український газ в ХХ столітті отримували Польща, країни Прибалтики, Молдова, Чехословаччина, Австрія, Румунія, Болгарія. З 1945 до 1977 рік з території України за кордон надійшло 130 млрд кубометрів палива.

Але незалежна Україна отримала у спадок від Радянського Союзу стагнацію, що охопила всі сфери економіки, включаючи нафтогазову промисловість. Ще з 70-х років відносно легкодоступні поклади газу почали вичерпуватися. А в нові технології СРСР вкладатися не хотів, адже блакитне паливо у великих кількостях знайшли на території Сибіру. До початку ХХІ сторіччя вичерпалися і нафтові запаси. І з 90-х років Росія почала зображати Україну як вічного імпортера газу, який з простягнутою рукою просить нижчі ціни на газ. Забувши, скільки блакитного газу з України спалили свого часу російські споживачі.

Виснажені родовища стали найбільшими сховищами газу

Запаси блакитного палива вичерпалися, однак газовики придумали, як використати їх для нових потреб. Саме так в Україні з’явилися найбільші за обсягами газові сховища в Європі. Їх використовують для надійності транзитних поставок газу до західноєвропейських країн, покриття сезонних коливань споживання в Україні та Європі, а також для створення довгострокового та оперативного резервів природного газу.

Перші газосховища – Олишівське і Червонопартизанське – були призначені для забезпечення газопостачання м. Києва. Дослідне закачування газу в Олишівське ПСГ розпочалося у 1964 році, а у Червонопартизанське – у 1968 році.

Подальший розвиток підземного зберігання газу базувався переважно на використанні відпрацьованих газових родовищ Прикарпаття. Наприклад, на базі Дашавського родовища з’явилася підземка з проектним розміром 2,2 млрд кубометрів газу. Це сховище – третє за розміром. Найбільше – Більче-Волицьке-Угерське – має розмір аж 17 млрд кубометрів! Для порівняння, стільки газу вистачить Україні для проходження всього опалювального сезону.

Усього Україна розпоряджається 13-ма підземними сховищами газу. Їх загальна місткість – 32 млрд кубометрів "блакитного палива". З 2017 року на базі 10 сховищ було запущено послугу "митний склад", що дає можливість іноземним компаніям зберігати природний газ в Україні протягом 1095 днів без сплати податків та митних зборів. Таким чином, українська вітчизняна галузь знову допомагає європейським країнам у забезпеченні надійного газопостачання.

Потенціал українських сховищ наразі обмежується лише поведінкою Росії, яка відмовляється передавати газ своїм європейським клієнтам на кордоні Україна-Росія, а також блокує поставки газу з інших видобувних країн. Якби такої домовленості було досягнуто, компанії могли б закуповувати газ у Російській Федерації або у країнах центрально-азійського регіону, закачувати паливо до українських сховищ та взимку постачати європейським або українським споживачам. 

Від нафтових копанок до енергії майбутнього

Світові кліматично орієнтовані тренди вимагають від традиційних галузей економіки змін та адаптації до нових умов. З цим поступово починає стикатися й нафтогазова промисловість в світі.

Традиційний видобуток вуглеводнів уже отримує чимало критики через відчутний негативний вплив на клімат. Очікується, що вже в найближче десятиліття провідні країни суттєво скоротять використання нафти. Газ поки що лишатиметься на енергетичній арені, адже він вважається більш нейтральним, перехідним паливом. Але після 2050 року Європа хоче відмовитися і від нього.

Як це вплине на Україну та вітчизняну розвинену газову інфраструктуру?

У найближчі роки наша країна планує розкрити газовий потенціал українських надр. Легкодоступні родовища і справді виснажилися, однак попри це Україна має значні запаси газу – другі за обсягами серед країн Європи. За оцінками, перспективні ресурси газу можуть сягати 2 трлн кубометрів. 

Найбільші надії покладаються на розробку морських ділянок у Чорному морі, де очікується видобуток 10 млрд кубометрів палива на рік. Крім того, розглядається видобуток газу з глибоких покладів (понад 5000 м), а також щільних порід. А нові техніка та технології дозволяють також підтримувати обсяги видобутку на старих родовищах.

Однак поруч з розробкою газових родовищ, державна нафтогазова компанія "Нафтогаз" досліджує і новітні джерела енергії, що використовуватимуться у майбутньому. Це – чистий водень, біогаз та синтез-газ. І цій царині уже є перші перспективні для України проекти. Для виробництва "зеленого" водню "Нафтогаз" хоче використовувати офшорні (морські) вітрові електростанції. За допомогою енергії вітру шляхом електролізу з води можна буде отримувати водень, який потім – конвертувати у "зелений" аміак на потужностях Одеського припортового заводу. Для транспортування такого аміаку не потрібно модернізовувати існуючу систему газопроводів або будувати нові. Тому перші результати проекту – перспектива уже найближчих років. До реалізації долучиться німецький газовий трейдер RWE Supply & Trading, з яким "Нафтогаз" нещодавно підписав відповідний меморандум.

Не менш цікавими для України є проекти з виробництва біогазу та синтез-газу. Обидві речовини отримують з біомаси. Вони є аналогами для природнього газу, що підходять для промисловості, виробництва тепла і приготування їжі. Але, на відміну від викопного блакитного палива, є відновлюваними та кліматично нейтральними джерелами енергії. За різними оцінками, виробництво альтернативних газів може допомогти замістити до 50% імпортного природного блакитного палива.

Технології виробництва біогазу та синтез-газу наразі значно доступніші, ніж водневі проекти. Крім того, альтернативні види газів мають ряд переваг: їх можна транспортувати газотранспортною системою, а теплота згорання є вищою, ніж у водню. Виробництво біогазу уже стало трендом у Європі, технологія використовується в 17 країнах. У нас, як в аграрної країни, сировини – вдосталь. Потрібні лише умови для розвитку галузі та інвестиції.

Тож сьогодні Україна має всі можливості повернути статус одного з найбільших енергетичних експортерів Європи. А поруч з цим – забезпечити власну незалежність та безпеку.