В останні роки державні компанії збільшили відрахування до держбюджету і сплачують сотні мільярдів гривень податків та зборів.

Лише група "Нафтогаз" за 2019 рік переказала до скарбниці понад 121 млрд грн податків і дивідендів. Ще майже 75 млрд грн вона сплатила за перше півріччя 2020 року і забезпечила майже 19% загальних доходів держбюджету.

Так було не завжди: політики призначали менеджмент, щоб "осідлати" грошові потоки, а не керувати компаніями.

Така політика призвела до перетворення "Нафтогазу" на найбільшу "чорну діру" українського бюджету з чистим збитком 85 млрд грн у 2014 році.

Виправив ситуацію старт корпоративної реформи за підтримки міжнародних донорів України – Міжнародного валютного фонду (МВФ), Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Світового банку.

Уряд змінив підхід до визначення зарплати топменеджменту, прив'язавши її до вартості активів, доходу підприємства або кількості працівників, оголосив конкурси на посади керівників стратегічних підприємств та почав формувати наглядові ради для державних компаній.

Найяскравішим результатом стала група "Нафтогаз", яка вже у 2016 році стала найбільшим платником податків в країні, сплативши майже 69 млрд грн. У 2017 році ця цифра перевищила 100 млрд грн, а в 2018 році – 136 млрд грн.

Навіть "Укрпошта" в умовах активної конкуренції з приватними гравцями ринку, з новим менеджментом і наглядовою радою вийшла в прибуток і сплатила акціонеру рекордні дивіденди.

Зокрема, за підсумками 2019 року держоператор переказав до бюджету 202,7 млн грн – учетверо більше, ніж сумарні дивіденди за останні десять років.

"Ми довели, що державний сектор економіки може та має бути ефективним. Відмова від корупції, перехід до прозорих бізнес-процедур за найкращими світовими зразками, активна робота на зовнішніх ринках, відстоювання інтересів "Нафтогазу" в міжнародних судах, – усе це привело до значного позитивного фінансового результату", – прокоментував "секрет успіху" голова правління НАК "Нафтогаз України" Андрій Коболєв в інтерв’ю "Економічній правді".

Секрет – у корпоративному управлінні

Успіх держкомпаній став можливим завдяки реформі корпоративного управління за принципами Організації економічної співпраці і розвитку (ОЕСР) – сучасної системи взаємодії між акціонерами та керівництвом компанії.

Ці принципи спрямовані на протидію відмиванню грошей, ухиленню від сплати податків, корупції та хабарництву.

У новій системі акціонер повинен ставити завдання менеджменту через політику власності, яка пояснює причини та цілі існування державної компанії. Своєю чергою, компанія для реалізації цих цілей розробляє стратегію.

За стандартами ОЕСР, належне корпоративне врядування на підприємствах державної форми власності є важливим пріоритетом реформування у багатьох країнах.

Підвищення рівня ефективності та прозорості в державному секторі врешті даватиме значні економічні вигоди, особливо в країнах, де права власності держави є важливим аспектом.

Крім того, створення рівних умов функціонування приватних і державних підприємств стимулюватиме сталість і конкурентоспроможність у сфері підприємництва.

За словами колишнього першого заступника міністра економіки Павла Кухти, українські державні компанії, які запровадили корпоративне управління, мали у два-три рази кращі фінансові показники, ніж компанії, які не запровадили цю реформу.

"Компанії з корпоративним управлінням починають наближатися до компаній приватного сектору, хоча для українських держкомпаній це нетипово", – зазначає Кухта.

Те, що міжнародні стандарти корпоративного управління державними підприємствами показали свою ефективність навіть попри спроби політиків пригальмувати реформу, визнають і журналісти, які роками стежать за ефективністю використання державних коштів.

"Корпоративне управління – це ефективний механізм контролю. За моїми спостереженнями, за останній рік кількість успішних кейсів з подолання схем зростає.

Можна навести чимало успішних прикладів реформи корпоративного управління: від "Укрпошти" до "Нафтогазу", – зазначив редактор сайту "Наші гроші" Юрій Ніколов.

Інстинкт "міцних господарників"

Реформа корпоративного управління покликана убезпечити держпідприємства та їх менеджмент від політичного тиску.

Утім, чиновники не здаються, вони прагнуть самостійно керувати державним майном. Фахівці називають це інстинктом "міцних господарників", коли чиновники за ще радянським принципом планової економіки прагнуть керувати усім навколо.

"Як це так: я – віце-прем'єр і не можу подзвонити в "Нафтогаз" і сказати їм, що робити?!" – згадує обурення одного з ексчиновників директор з розвитку Федерації роботодавців нафтогазової галузі Вадим Гламаздін.

Спроби політиків узяти державні підприємства під контроль тривають.

"Ми робимо два кроки вперед, щось у реформі корпоративного управління просувається, але потім приходить наступна хвиля чиновників, і боротьба починається знову", – констатує директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко.

Негативний період у реформі корпоративного управління констатують у ЄБРР.

"Неправильний наратив стосовно корпоративного управління, нелогічні законодавчі ініціативи та деяке втручання в управління активами, без чого ми б із задоволенням обійшлися", – відзначив керівний директор Європейського банку реконструкції та розвитку в країнах Східної Європи і Кавказу Маттео Патроне.

Навесні 2020 року народні депутати прагнули отримати можливість звільняти керівників державних підприємств "за неповну чи несвоєчасну відповідь на запит депутата". Правки з такими пропозиціями депутати внесли до законопроєкту №3354.

Така новела закону дала б змогу депутатам генерувати численні запити з метою зняти керівника будь-якого державного підприємства, попереджав народний депутат, перший заступник голови комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності Андрій Осадчук.

"Депутати вирішили посилити свій вплив на державний сектор, на держкомпанії, запропонувавши законопроєкт про підвищення відповідальності за невиконання законних вимог народних депутатів.

Це мені нагадує фразу з мультфільму: "Щоб усі боялись і не насміхались". Це приклад, коли депутати шукають лазівки для посилення маніпулятивного впливу на держкорпорації", – наголосив Осадчук.

Ця правка провалилася, але парламент у 35 разів збільшив штрафи для тих, хто не відповідає на звернення депутата, а також за "невиконання службовою особою законних вимог народного депутата". Тепер штраф становить 3,4-51 тис грн.

На кого насправді працюють іноземці

Ще одна ініціатива законотворців шокувала експертне середовище та інвесторів: у парламенті запропонували заборонити іноземцям входити до наглядових рад українських державних підприємств.

Традиційно залучення провідних західних спеціалістів у вітчизняні компанії приносить найкращий міжнародний досвід, передові практики і тісні контакти із світовими лідерами галузі. Деякі політики пропонують виставити цей досвід за двері.

У "Нафтогазі" нагадують: корпоративна реформа – це не про управління компаніями іноземцями. Це насамперед про управління, за якого компанія працює на інтереси українців, а не на інтереси політиків.

"В Україні велика державна компанія не може існувати без якісно підібраної наглядової ради. Я як керівник можу радитися, слухати не дуже приємні точки зору та оцінку роботи компанії. Діалог і взаємодія – не просто корисний, а надзвичайно ефективний інструмент.

"Нафтогазу" пощастило з обома складами наглядової ради. У другому складі різниця досвіду, знань та підходів до роботи дуже збалансована.

У нас є фахівці з нафтогазової галузі, геополітики, анбандлінгу, розвитку ринків, представники держави, які розуміють роботу державної машини. Без роботи наглядової ради успішний розвиток державної компанії неможливий", – пояснює Коболєв.

У "Нафтогазі" переконані: робота професійної наглядової ради – один з головних факторів успіху компанії.

"Пігулка" від політичного впливу

Корпоративна реформа дозволила мінімізувати політичне втручання в управління компанією завдяки створенню наглядової ради з більшістю незалежних членів.

Дієва наглядова рада стала ефективною "пігулкою" від поганої звички політиків впливати на галузь. Раніше високий рівень політичного втручання у діяльність "Нафтогазу" був нормою і особливо "зашкалював" напередодні виборів чи зміни уряду.

Як наслідок, ще шість років тому "Нафтогаз" був "поганою компанією", з якою інвестори не хотіли мати справи, згадує економіст BlueBay Asset Management Тімоті Еш.

За його словами, за минулі роки команда незалежних менеджерів змогла трансформувати компанію в привабливу групу, яка забезпечує значну частку ВВП і є підтримкою для державного бюджету.

"Нова команда управлінців змогла змінити "Нафтогаз", це важливо для подальшого IPO. Успіх компанії в останні роки залежав від команди управлінців.

Тож важливим є питання незалежності наглядових рад, менеджерських команд.

Ми бачили певні посягання на незалежність наглядових рад і в НБУ, і в інших державних організаціях. Це створює дуже великі питання для інвесторів щодо стабільності управління", – підкреслив Еш.

Такої ж думки й заступник виконавчого директора МВФ Владислав Рашкован. За його словами, ефективність та успішність компанії залежать не від однієї, навіть найкмітливішої особи, а від політик, процедур та корпоративного управління.

На думку Рашкована, саме система якісного корпоративного управління стала одним з важливих чинників, які допомогли "Нафтогазу" досягати успіху протягом останніх шести років. Адже професійна наглядова рада, яка складається з найкращих світових експертів, спроможна захистити професійних керівників від політичного втручання.

"Слабка інституція або державна компанія із слабким корпоративним управлінням, слабким та залежним менеджментом і слабкими політиками – ідеальне місце для корупції.

Натомість у сильній компанії з професійним менеджментом та налагодженою системою внутрішнього контролю корупція значно знижується та відмирає, там просто немає для неї місця на системному рівні.

Приклади "Нафтогазу", "Укрпошти" і ще кількох компаній свідчать, що якісне корпоративне управління дуже вигідне для держбюджету та державних фінансів і дуже дратує олігархів та корупціонерів, які десятиріччями паразитували на державних фінансах", – пише Рашкован у колонці в "Новом времени".

Провідні вітчизняні та іноземні фахівці закликають політиків не руйнувати систему корпоративного управління в Україні, а навпаки – прискорити одну з найуспішніших реформ останніх років.

В Україні є десятки стратегічних національних компаній, якими керують "міцні господарники" з високих кабінетів або представники олігархів. Як правило, вони платять до бюджету копійки або взагалі глибоко збиткові. Принаймні на папері.

Тимчасом приклад низки провідних державних компаній довів: державним майном можна і треба керувати професійно та прибутково – в інтересах народу, а не окремих політиків чи фінансово-промислових груп.