У світі вистачає витворів архітекторів, до яких люди спочатку ставилися вороже, а потім змінили свою думку.

Якісь будівлі стали туристичними атракціями та своєрідними символами міст. Інші повністю змінили сприйняття історичної архітектури своїм сучасним виглядом та іншим підходом до реалізації громадського простору.

А деякі навіть внесли до переліку культурної спадщини країни або програми ЮНЕСКО.

Звісно, щоб люди прийняли нове та були задоволені, потрібно зробити чимало: багато спілкуватися та пояснювати. Але час – єдиний дієвий інструмент, який може змінити думку або ставлення до будівлі, яка не подобається.

Разом з ENSO зібрали пʼять прикладів будівель, які суспільство спочатку не прийняло, а потім полюбило.

Будівля словацького радіо, Братислава

Якщо подивитися на панорами Братислави, столиці Словаччини, то одна будівля там буде виділятися з-поміж інших.

Це будівля словацького радіо, виконана у вигляді піраміди, яка стоїть догори дриґом. Чимось нагадує інопланетний корабель, який приземлився посеред міста.

На будівництво пішло 16 років. Штефан Светко та його колеги виграли архітектурний конкурс та почали реалізацію у 1967 році.

Для тодішніх країн соцтабору це був унікальний проєкт: будинок збирали не з блоків, як зазвичай, а як мозаїку. Усі деталі вбудовували у гігантський сталевий каркас.

Звісна річ, ця споруда й досі викликає багато розмов серед жителів Братислави, хоча у 2017 році вона отримала статус національної спадщини.

Одні вважають, що будівля словацького радіо – одна з найважливіших в архітектурній історії Словацької республіки. Інші вбачають у ній тригер, що нагадує про комуністичну владу та її терор протягом багатьох десятиліть.

Вежа Веласка, Мілан

Що спадає на думку, коли промовляють слова "Мілан" та "архітектура"? Звичайно ж, Міланський собор, будівля Ла Скала або фортеця Сфорца. Тобто стародавні класичні зразки.

Серед них є ще один, який складно назвати стародавнім, але вже можна надати йому класичного статусу завдяки його суперечливості. Цей зразок називається Вежа Веласка.

Автор проєкту – архітектурна студія BBPR. Будували вежу у 1956-1958 роках. Назвали її на честь Хуана Фернандо де Веласка, мера Мілана, який був при владі у 17 столітті.

Зовнішній вигляд вежі разюче відрізняється від усього, з чим люди зазвичай асоціюють місто в контексті архітектури. Це 106 метрів бетону та арматури, що стали хмарочосом, але не класичним, як в американських фільмах.

Споруда нагадує середньовічну сторожову вежу, де солдати пильнують за спокоєм та безпекою містян. Верхня частина будівлі ширша, ніж нижня, і тримається на опорах. Фінальний варіант отримав неоднозначні відгуки жителів.

Одні вважали, що вежа є першим та великим кроком, щоб зробити Мілан сучасним містом, та не вбачали в ній сторожову вежу. Інші говорили, що спроби відобразити стародавні часи в новій будівлі затягують місто в минуле.

Ці суперечки точаться й досі, але вежа на місці, любов туристів та архітекторів до неї – теж. Настільки, що у 2011 році Вежу Веласка визнали національною архітектурною пам’яткою Італії.

Готель "Форум", Краків

За задумом, готель Forum мав стати однією з архітектурних перлин Кракова. Проєкт Януша Інгардента втілювали в життя понад десять років – з 1978 року по 1989 рік. Результатом стала будівля в стилі бруталізму: масивна та неосяжна.

Ставлення до проєкту було різне. Одні казали, що це витвір мистецтва, який отримає визнання згодом. Інші вважали, що це потворна робота, яка не вписується в естетику міста, тож її потрібно знести.

Подейкують, що попри свій стиль готель був обладнаний найактуальнішими на той момент технологіями.

Однак будівля швидко занепала. Розташування на березі Вісли та помилки при будівництві призвели до того, що підвальні приміщення почало підтоплювати. Будинок став аварійним і небезпечним для відвідувачів.

Готель перестав функціонувати у 2002 році. Зараз там іноді орендують деякі приміщення, навіть відкрили популярний бар. На території щороку відбуваються фестивалі їжі.

Для мешканців Кракова територія навколо Forum з часом перетворилася на місце для відпочинку, а фасад будівлі став місцем для найбільшого рекламного банера в місті.

Музей Соломона Гуггенхайма, Нью-Йорк

Будівля музею Соломона Гуггенхайма в Нью-Йорку вважається важливим прикладом архітектури 20 століття. Настільки важливим, що потрапила під охорону ЮНЕСКО. У період проєктування цінність музею була не така очевидна.

Спочатку Гуггенхайм був бізнесменом. Він мав неабиякі успіхи в гірничій діяльності та відкрив кілька прибуткових компаній, але з часом пішов з промисловості, щоб приділити весь вільний час колекціонуванню картин.

Якось він зрозумів: його колекція настільки велика, що для картин вже немає місця вдома. Довелося будувати музей.

Проєкт замовив у Френка Ллойда Райта, одного з найвідоміших архітекторів США, який заробив собі славу завдяки міксу модернізму та природи. "Будинок з водоспадом" – яскравий зразок такого поєднання.

Завдання було нелегке. Райту довелося проєктувати будівлю для центру міста поряд з іншими музеями, а не біля води, як архітектор планував спочатку.

За задумом архітектора, люди починали б екскурсію з найвищого поверху та спускалися б по спіралі вниз, і це створювало б відчуття великої подорожі.

Митцям ця інновація не сподобалася. На їхню думку, будівля виглядає настільки модерново, що це лише відволікатиме від картин. З'явилися петиції, які закликали художників не виставляти роботи в музеї Гуггенхайма.

New York Daily Mirror писала: "Будівлю треба помістити в окремий музей, щоб люди змогли подивитися, яким божевільним було 20 століття".

Проте зараз це одна з найвизначніших будівель в історії людства, яка не втрачає популярності. Щороку експозиції музею відвідує мільйон людей.

Театр на Подолі, Київ

В історії незалежної України вистачало будівельних скандалів, але цей можна вважати найгучнішим та з щасливим фіналом.

Театр починали будувати у 2004 році, але діло не довели до кінця через корупцію та бюрократію. У 2008 році будівництво зупинилося, поки за нього через кілька років не взялася одна відома українська кондитерська корпорація.

Перші заворушення в суспільстві щодо театру почалися восени 2016 року. Люди розділилися на два табори. Одні підтримували модерновий вигляд театру та відзначали його сучасність і відповідність європейським зразкам.

Інші були проти, бо він нібито не вписувався в архітектуру Андріївського узвозу з будівлями класичного стилю.

Пів року інтернет кипів. Люди сварилися в коментарях, відстоюючи свою позицію. Створювалися петиції за демонтаж будівлі. Архітектори навіть почали вигадувати альтернативні варіанти споруди.

Уже пішов п'ятий рік існування театру, і суперечки давно вляглися. Театр на Подолі можна вважати яскравим прикладом того, що людям потрібен час, аби осягнути та зрозуміти нове.