До повномасштабної війни в Україні міграційна політика була формальною і "не зацікавленою в тому, щоб наші громадяни вертались". З отриманням Україною статусу кандидата в члени ЄС і підготовкою до подальшого вступу в ЄС вже є позитивні зміни.

Про це йшла мова під час дискусії "Трудова міграція після війни: чи готові ми до нових тенденцій?", яку провів Центр соціально-економічних досліджень CASE Україна спільно з ЕП.

"У зв'язку з отриманням Україною статусу кандидата в члени ЄС і підготовкою до подальшого вступу в ЄС у нас в турбо-режимі починається зміна законодавства і приведення цього законодавства до більш високих європейських, міжнародних стандартів. 

Будь-яка політика держави - це в першу чергу про домовленості між державою і громадянином. Ці домовленості - це якраз права людини. І права людини - це, в першу чергу, економічний показник. Чим більше дотримання прав людини в країні, тим більше економічних зростань і економічної привабливості для країни", - заявила адвокаційний експерт БФ "Право на Захист" Юлія Черватюк.

Говорячи про міграційну політику України до війни, Черватюк заявила, що не робилося активних дій по поверненню українських громадян.

"Така політика була формальною і не зацікавленою в тому, щоб наші громадяни вертались. Стосовно залучення трудових мігрантів з інших країн, в України, враховуючи те, що записано в стратегії, не настільки була сильна міграційна привабливість", - додала екпертка.

"Ми не знаємо, що буде після нашої перемоги, можливо, у нас буде вал працівників з інших країн. Але в першу чергу нам потрібно розуміти, що ми повинні забезпечувати власних громадян.

На сьогодні міграційна політика змінюється: так, на сьогодні Верховна Рада вже прийняла низку законопроєктів - 5795, 6054, які спрощують привабливість для того, щоб громадяни інших країн могли приїхати, вони прибирають ті бар'єри, які були. Тобто на сьогодні ми вже бачимо позитивні зміни", - резюмувала Черватюк.

За словами виконавчої директорки "Європа без бар’єрів" Ірини Сушко, до війни у міграційній політиці "нам бракувало певної матриці, розуміння міграції взагалі як окремої сфери держполітики".

Так, за її словами,  "трудова міграція мігрувала і продовжує мігрувати у державному управлінні".

"Якщо б ми поставили перше питання - хто сьогодні здійснює управління трудовою міграцією, то навіть експертам було б складно відповісти дорзу і однозначно.

З одного боку, головний закон про зовнішню трудову міграцію, який з'явився відносно нещодавно (у 2015 році), - загалом окреслює цілу низку центральних органів виконавчої влади, органів самоврядування, які так чи інакше залучені в процес регулювання трудової міграції.

Чи не ключовою зміною, яка відбулась за цей період, це те, що Державна мігрційна служба загалом відповідає, наприклад, за пропозицію, розробку політик. Водночас, наприклад, ще донедавна Мінсоцполітики було ключовим профільним органом влади у цій сфері. 

Але фактично ці функції було передано до Мінекономрозвитку, але при цьому ж, наприклад, проблематикою реінтеграції трудових мігрантів все ще займається Мінсоцполітики. Так, під час пандемії ми бачили хаотичне залучення практично всіх органів влади. Нам бракує узгодженості певних законодавчих норм і вже абсолютно на часі переглянути закон про зовнішню трудову міграцію. 

Також потребує кардинальних змін стратегія з державної міграційної політики до 2025 року, тому що дуже багато відбулось суттєвих змін, які впливатимуть на всі ті цілі і завдання, які там прописані", - розповіла Сушко.

Економічна правда