Міністр соцполітики Ірина Денисова заявила про намір уряду з травня проіндексувати мінімальну зарплату і пенсію. Риторика Денисової - не що інше, як PR-хід.

Таку думку висловила експерт CASE Україна Наталія Лещенко.

За її словами, заява Яценюка, зроблена наприкінці березня, і попередні чутки щодо вимог МВФ заморозити соцвиплати, виключають сценарій підвищення соцгарантій.

"З великою часткою ймовірності слід припустити, що своєю заявою уряд анонсує намір виконувати норми законодавства щодо індексації грошових доходів населення. Гроші на виконання подібного механізму вже повинні бути враховані в бюджеті", - зазначає Лещенко.

На думку експерта, подібна індексація - той невеликий компроміс з МВФ, подробиці про який повинні бути опубліковані 30 квітня.

"Індексація передбачає збільшення всіх доходів населення на інфляцію, що перевищує 1%, але тільки в частині що не перевищує прожиткового мінімуму. Додатковий дохід громадян від виконання норм законодавства про індексацію доходів населення, має становити близько 30-40 гривень на місяць або до 300 гривень до кінця року", - вважає вона.

Лещенко також зазначає, що ініціатива уряду має більше політичну цінність і в теперішній формі не є ефективним способом захисту населення від інфляції в Україні. Оскільки індексація спрямована на підтримку купівельної спроможності соціально вразливих груп з фіксованими доходами, слід було б очікувати вибірковий підхід.

"Насправді вона недиференційована для більшості населення. Іншими словами, і людині з мінімальною зарплатою і працівникові із зарплатою в мільйон гривень згідно із законодавством має бути нарахована одна і та ж фіксована сума = прожитковому мінімуму*інфляцію, а нижче прожиткового мінімуму - пропорційно інфляції", - заявила Лещенко.

Крім того, на думку експерта, у механізму є ряд недоліків, через наявність яких він не в змозі компенсувати втрати населення від інфляції: механізм розрахунку суми індексації достатньо значно відстає за часом від поточної; граничний рівень індексованих доходів у вигляді встановленого прожиткового мінімуму політично суб'єктивний і його індексація має мало економічного сенсу; роботодавці схильні до порушення норм законодавства щодо індексації зарплат своїх працівників,  а штрафи за порушення цих норм несуттєві.

"Україна зі своєю дилемою макроекономічної стабільності та захисту доходів населення від інфляції не унікальна. Тим не менш, вона, як і в багатьох інших сферах, "пасе задніх" і не бажає вчитися на чужих помилках", - вважає Лещенко.

За її словами, в інших країнах, законодавча вимога індексації доходів була популярною в 1970-1980 роках. Як показує практика, країни, що встановлюють жорсткі законодавчі правила підвищення доходів, часто стикаються з макроекономічними обмеженнями і змушені порушувати законодавство, керуючись ситуативними рішеннями.

Вона також додала, що навіть у країнах Європи де все ще існують країни, які оплачують механізм індексації: Бельгія і Люксембург, механізми дещо модернізовані.

"Зараз, опираючись на свій досвід, багато країн вважають, що проста законодавча вимога індексації є обмеженим підходом. Замість цього, країни використовують інші більш гнучкі моделі. Наприклад у сфері оплати праці це колективні договори, незалежна оцінка оплати праці, все більшого значення в інших країнах набуває практика оплати праці за результатами роботи", - підсумувала Лещенко.