У "грошових мішків" на пострадянському просторі з'явилися досить неприємні конкуренти - це діти впливових політиків.

Про це, як повідомляє "Інопреса", пише постійний автор Die Welt Едуард Штайнер.

"Міф про олігархів виник в Росії в 1990-і роки. В епоху, що настала після розвалу СРСР, невеликій групі вдалося накопичити незліченні багатства. Згодом вони скористалися цими грошима і владою, щоб прибрати до рук і політичні важелі", - пише Штайнер.

"У Росії цього різновиду політично і економічно впливових підприємців більше не існує. Протягом багатьох років президент Путін успішно працює над тим, щоб тримати цю касту в їжакових рукавицях. А реальна влада в державі зосереджена сьогодні переважно в руках давніх соратників Путіна", - відзначає він.

В інших пострадянських державах справа обстоїть поки інакше, зауважує коментатор.

"Однак і тут можновладці шукають шляхи, як стримати економічно сильних супротивників. Примітно те, що політичні сили використовують для цього схожу стратегію: вони садять дітей і родичів на ключові позиції в структури і компанії, щоб тримати під контролем олігархів", - пише Штайнер.

Для прикладу автор наводить Україну.

"У найбільшому за площею державі Європи олігарх поки залишається олігархом", - пише він, додаючи, що в поводженні з босами від економіки президент Янукович хотів би наслідувати приклад свого російського колеги Путіна.

Проте українському президенту доводиться мати справу зі надвпливовими супротивниками зі сходу країни - і перш за все з Ренатом Ахметовим.

"Найголовнішим зброєю Януковича в боротьбі з впливовими товстосумами стали його сини. (...) Поряд з бізнесом його старшого сина Олександра в будівельному та банківському секторах він пробирається до активів інших олігархів", - пише Штайнер, додаючи, що Олександр Янукович не упускає можливості доручити ключові позиції своїм довіреним особам.

Подібна модель клановості в політиці та економіці вельми поширена на пострадянському просторі, як би це не бентежило Європу.

Такий стан речей спостерігається в Азербайджані, майбутньому енергетичному партнері ЄС, а також в багатій нафтою і газом Центральної Азії.

Так, в Казахстані та Узбекистані тон задають дочки місцевих диктаторів.

Як пише в своєму аналізі політичної ситуації в Казахстані експерт Університету Кіля Аня Франке-Швенке, дочки президента Назарбаєва, спираючись на прихильність батька, контролюють цілі сектори економіки. А найбагатшою жінкою Узбекистану стала сорокарічна донька президента Карімова Гульнара.

"У порівнянні з ними дочки російського президента Путіна ніяк не засвітилися на радарі впливу у фінансовому світі. Десятки мільярдів доларів, які приписують російському президенту, проходять, якщо вірити чуткам, через непрості фінансові структури лояльних соратників по дзюдоістскому клубу і КДБ. Однак і в системі Путіна сімейні зв'язки відіграють вагому роль", - йдеться в статті.

Список соратників Путіна по службі в КДБ, які або самі знаходяться на ключових постах в стратегічно важливих концернах, або визначили туди своїх дітей, дуже значний.
Так, 24-річний син нинішнього глави адміністрації Кремля Сергія Іванова є віце-президентом третього за величиною "Газпром-банку".

Петро Фрадков, син голови зовнішньої розвідки, довгий час був віце-президентом "Зовнішекономбанку", а зараз очолює ВАТ "Російське агентство по страхуванню експортних кредитів й інвестицій".

Нещодавно, продовжує журналіст, Путін зробив своїм радником племінника екс-міністра юстиції Устинова - останній грав одну з головних ролей у розгромі нафтового концерну ЮКОС.