Так звана модернізація українських нафтопереробних заводів здійснюється у цілковитій аналогії з російською ситуацією.

У повідомленнях про чергові звершення в цій галузі все зростає, поглиблюється й поліпшується, але згадок про нові побудовані установки в них не знайти.

Про це пише директор "Консалтингової групи А-95" Сергій Куюн у статті для тижневика "Дзеркало тижня".

За його словами, в цих повідомленнях українських НПЗ йдеться про те, що власник заводу фактично дотискає потенціал, закладений ще радянськими інженерами.

Цим шляхом йдуть обидва великих НПЗ - у Кременчуці й Лисичанську.

Фактично мовиться про посилені режими гідроочищення на установках і більше акуратий поділ потоків різних за якістю компонентів палив, зазначає експерт.

Підтверджують поверхневий характер робіт і витрачені суми.

"Епохальна" програма переходу "Укртатнафти" на випуск бензину за Євро-4 потребувала в комплексі з усіма неминучими поточними ремонтами протягом 2010 року 20 млн. доларів.

"ТНК-ВР Коммерс" повідомляє, що інвестиційний бюджет у проекти з підвищення якості продукції на "ЛІНИКу" становить близько 120 млн. доларів.

Однак невідомо, на який період розраховано цю програму і що вона містить. Про нові установки знову ж ні слова.

Водночас, Мозирський НПЗ тільки на поточні або планові ремонти направляє за рік не менше 45 млн. доларів, а установка гідрокрекінгу, яку сьогодні проектують білоруси, тягне на 950 млн. доларів.

У 2010 році в Мозирі запустили установку гідроочищення бензинів, після чого почали виробляти А-95 за стандартом Євро-5, левова частка якого надійшла в Україну.

Хоче побудувати таку саму установку і ТНК-ВР, але "строки реалізації цих проектів будуть залежати від ситуації на українському ринку і можливості отримувати повернення на вкладений капітал".

"Чому в Литві, Польщі, Румунії та Білорусі спочатку виробляють хороший бензин, а потім шукають і знаходять його збут в Україні, а нашим заводам, які належать потужним фінансово-промисловим групам і нафтовим компаніям світового масштабу, треба створювати якісь умови? Відповідь проста: якщо в Європі твоя продукція не відповідає встановленим стандартам, ти автоматично залишаєш ринок. Варіантів подовжити стандарти або підписати якийсь меморандум із владою, обзавестися "особливими стосунками" з потрібними чиновниками, як у нас, немає", - пише автор.

"Хороший" приклад, за його словами, дає і держава: є всі підстави стверджувати, що постійне подовження старих стандартів якості палив пов'язане ні з чим іншим, як з бажанням забезпечити роботу Шебелинського ГПЗ, що належить "Укргазвидобуванню" - дочці "Нафтогазу України".

"Завод, який переробники позаочі називають миловарнею, ледве укладається в старі стандарти якості, а обсяги виробництва дозволяють йому займати до 5% національного ринку. Проте держава пропонує решті 95% почекати, а ста відсоткам жителів країни подихати вихлопами цих чудових нафтопродуктів", - пише Куюн.

"Можна було б поставитися з розумінням, якби... там хоча б щось робилося в цьому напрямку. Про модернізацію "Шебелинки" не чутно вже давно, раніше хоча б про людське око згадували про проекти чотири-п'ятирічної давності, а сьогодні не роблять і цього. Зате нещодавно голосно пролунало, що суму в 1,3 млрд. гривень, порівнянну з потребами в основних проектах з гідроочищення ДП та ізомеризації, "Укргазвидобування" хоче витратити... на купівлю АЗС", - наголосив експерт.