Основним механізмом, який застосовує уряд для розв'язання проблеми достатності у "Нафтогазу" коштів для розрахунків з "Газпромом", є збільшення статутного капіталу компанії.

Вперше до цього вдався уряд Юлії Тимошенко, а уряд Миколи Азарова перейняв цю практику, пише DT.UA.

На суму збільшення статутного капіталу "Нафтогазу" Міністерство фінансів України випускає ОВДП і вносить їх від імені держави в оплату за додаткові акції "Нафтогазу".

В подальшому НАК продає отримані ОВДП державним банкам і одержані кошти використовує для розрахунків з "Газпромом".

У свою чергу, державні банки для купівлі ОВДП у "Нафтогазу" отримують кошти з бюджету або від Нацбанку України.

Тобто, за великим рахунком, йдеться про схему, з допомогою якої легалізується використання державних коштів (у тому числі золотовалютного резерву України) для оплати "Газпрому" за поставлений в Україну російський газ.

Масштаб цієї схеми вражає: фактично за останні півтора роки статутний капітал "Нафтогазу" було збільшено більш як у сім разів, або на 40 мільярдів гривень.

Використання такої схеми пов'язане із низкою чималих ризиків для "Нафтогазу України".

Так, отримані від збільшення статутного капіталу кошти витрачаються не на інвестиції  і не на матеріально-технічне переоснащення компанії, а на оплату російському монополісту вартості природного газу, який постачається через ДП "Газ України" облгазам для подальшої доставки кінцевим споживачам.

При цьому облгази не поспішають розраховуватися з "Нафтогазом".

Навіщо, якщо їхню заборгованість перед НАКможе просто так списати держава.

Як це сталося внаслідок ухвалення 12 травня ц.р. закону №3319, згідно з яким списали 12,3 мільярда гривень заборгованості теплокомуненерго і облгазів перед НАКом.

Таким чином, кошти від збільшення статутного капіталу "Нафтогазу" трансформуються у дебіторську заборгованість компанії із надто невеликими шансами на її стягнення.

Мізерність таких шансів пояснюється як дією мораторію на примусове стягнення заборгованості з підприємств ПЕК за законом №2711, так і більш ніж лояльним ставленням держави до накопичення заборгованості у ПЕК.

Усе це перетворює "Нафтогаз" на структуру з гарними "паперовими" показниками, які, однак, не відображають реального стану справ.

Крім того, механізм збільшення статутного капіталу "Нафтогазу" для оплати вартості імпортованого газу має швидше надзвичайний характер і не може застосовуватися на постійній основі.

Адже державний бюджет України та її золотовалютні резерви не бездонні, за станом бюджетних показників уважно слідкує МВФ, а постійне використання у схемі дотування "Нафтогазу" державних банків негативно впливає на показники їх діяльності та значно збільшує для них фінансові ризики.

Постійні вливання коштів з боку уряду до статутного капіталу НАКу для подальшої оплати імпортованого газу є лише постійним вичерпанням "запасу міцності" української економіки та пов'язані із ризиками значного погіршення ситуації не лише у паливно-енергетичному комплексі України, а й у банківсько-фінансовому секторі країни.