Податковий кодекс дав право податковим органам отримувати від банків довідки та копії документів про наявність банківських рахунків.

Про те яка інформації про клієнта і за чиїм запитам може вийти за межі банку проаналізувала експерт з КПМГ Тетяна Заморська, пише видання "Дело".

Для українських банків та їх клієнтів актуальним є питання збереження конфіденційності інформації, що є банківською таємницею.

Природно, що при відкритті рахунку в банку і в подальшому при здійсненні операцій банком по рахунках клієнта, банку стають доступними дані.

Тому, як банк, так і клієнт не зацікавлені в тому, щоб доступ до таких відомостей отримували треті особи.

Разом з тим українським законодавством передбачено, що ряд органів державної влади при виконанні ними своїх функцій мають право отримувати доступ до зазначеної інформації.

Відповідно до положень українського законодавства, а саме статті 60 закону "Про банки і банківську діяльність" № 2121-III, банківська таємниця - це інформація про діяльність і фінансовий стан клієнта , яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта або взаємовідносин з ним при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної та моральної шкоди клієнту.

У той же час, згідно з положеннями статті 62 закону про банківську діяльність, банк зобов'язаний розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, на вимогу ряду державних органів - зокрема, прокуратури, СБУ, МВС, податкових органів, Держфінмоніторинг.

Серед зазначених державних органів найбільш обтяжливим для банків, з точки зору надання інформації, є фінансовий моніторинг.

У рамках цієї процедури банки, крім усього іншого, зобов'язані здійснювати низку внутрішніх адміністративних заходів, а також виявляти і збирати інформацію щодо певних фінансових операцій своїх клієнтів, що відповідають критеріям "підозрілих" операцій.

В серпні 2010 року до закону "Про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" № 249-IV були внесені зміни, які значно розширили перелік операцій, які підпадають під обов'язковий фінансовий моніторинг.

Так, фінансовому моніторингу на сьогоднішній день, крім іншого, підлягають операції купівлі-продажу нерухомості, операції з управління активами клієнта, управління банківським рахунком або рахунком в цінних паперах, із залучення коштів для створення юридичних осіб та інші операції.

Згідно з положеннями статті 6 Закону про фінансовий моніторинг, суб'єкти первинного фінансового моніторингу, на вимогу Держфінмоніторингу повинні надавати додаткову інформацію, що стосується фінансових операцій, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі ту, яка є банківською чи комерційною таємницею.

Більше того, стаття 12 закону про фінансовий моніторинг передбачає, що надання такої інформації Держфінмоніторингу не є порушенням професійної таємниці, таємниці страхування, банківської або комерційної таємниці.

Це положення суперечить положенням статті 62 закону про банки і банківську діяльність, яка передбачає порядок розкриття банківської таємниці та встановлює певні рамки у питанні розкриття інформації про клієнтів.

Крім Держфінмоніторингу, право отримувати доступ до банківської таємниці, мають також податкові органи.

Згідно з підпунктом 20.1.3. статті 20 Податкового кодексу, органи державної податкової служби мають право отримувати від банків і інших фінансових установ довідки та копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг і оборот коштів на рахунках.

Банки, зі свого боку, також мають певний правовий інструментарій для захисту законних прав та інтересів своїх клієнтів.

Якщо банк вважає, що вимога державного органу про надання інформації, що є банківською таємницею, пред'явлено з перевищенням повноважень або з порушенням встановленої процедури, він має право оскаржити дії такого державного органу в судовому порядку.