Перед українським суспільством стоїть виклик консолідації. Спроби нав'язати суспільству цю консолідацію згори провалилася. Підписання Універсалу національної єдності призвело лише до розчарування у пошуках цієї єдності. В чому ж була невдача?

Універсал був приречений на поразку, тому що намагався об'єднати політичні еліти навкого проблем, що їх роз'єднують. Питання НАТО, мови, церкви – саме ці розлами в суспільстві допомагають політикам здобувати голоси на виборах. Чи можемо ми очікувати, що вони безболісно погодяться відмовитися від цих "прибуткових" тем?

Натомість політичний консенсус еліт необхідно будувати навколо питань, що вже об'єднують усіх громадян України. Починати слід із найменш спірних проблем, що однаково хвилюють і жителів Закарпаття, і Донецька, і Криму.

Йдеться про реформу житлово-комунального господарства, поліпшення якості державних послуг, реформу медичної і пенсійної систем. Наприклад, реформа житлово-комунального господарства однаково важлива для всіх жителів України, а також і для підприємств, що користуються послугами ЖКГ.

Аби розпочати процес консолідації, треба починати із технологічних проблем, тих, які навряд чи викликатимуть політичні суперечки. Погодившись щодо цілей, слід шукати спільне бачення шляхів їхньої реалізації та переходити до співпраці щодо конкретних кроків.

Політичний консенсус не можна будувати одночасно навколо широкого кола питань. З огляду на низький рівень довіри в українскьому суспільстві, необхідно вибрати 3-4 питання. Для їх вирішення мають об'єднатися нейтральні партійці-технократи. Варто розуміти, що побудова міжпартійного консенсусу вимагає довготривалих зусиль і масштабної роботи. Підписанням однієї угоди перед телекамерами тут не відбудешся.

У розвинутих демократіях існують чіткі понадпартійні інтереси. Наприклад, у Сполучених Штатах це питання зовнішньої політики, а також фундаментальні аспекти економічної політики, гострі соціальні питання, екологія.

Але для України було би цікавіше дослідити досвід країн, що будували консенсус еліт при переході від авторитарного до демократичного режиму. Такий приклад може дати Іспанія після смерті диктатора Франко. Мало в кого після кривавої громадянської війни, після тривалої диктатури Іспанія викликала оптимістичні сподівання. Іспанський вчений Хосе Амодіа писав: "Наївно очікувати дива після смерті Франко. У політичному майбутньому Іспанії я бачу щільну темряву та жодного світла; мій прогноз песимістичний".

Але після смерті Франко ліві та праві Іспанії зуміли об'єднатися навколо необхідності побудови демократичного устрою в державі та досягли неабиякого прогресу. Іспанія легко могла перетворитися на Югославію після смерті Тіто, але завдяки зусиллям політиків вона продемонструвала світові один із найуспішніших переходів від авторитаризму до демократії, від закритої до відкритої та ринкової економіки. Досвід Іспанії у побудові міжпартійного консенсусу після смерті Франко треба ретельно вивчити українським політикам.

Мобильные телефоны Цифровые фотоаппараты Ноутбуки MP3-плееры Автомагнитолы Бытовая техника LCD телевизоры Видеотехника Встраиваемая техника