Козирний картель

Як стало відомо "Коммєрсанту", минулого тижня провідні газодобувні країни досягли остаточної домовленості про створення так званої газової ОПЕК. Організацію найбільших експортерів газу буде засновано в столиці Катару Досі 9 квітня. Її засновниками на даний момент готові виступити Росія, Іран, Катар, Венесуела і Алжир. Виникнення такої потужної енергетичної структури напевно буде вкрай негативно сприйняте США та ЄС.

Місце зустрічі змінити не можна

Минулого тижня розмови про ймовірність створення "газової ОПЕК" раптом знову активізувалися. Про цей проект, який вже не один рік поспіль обговорюють в "Газпромі", нарешті перестали писати західні ЗМІ, проте заговорили лідери країн, які до останнього моменту начебто скептично дивилися на перспективи газового картелю.

Президент Алжиру Абдельазіз Бутефліка заявив, що "газова ОПЕК" – цікава ідея, і особисто він підтримує створення подібної організації. Незабаром про свою позицію оголосила Тринідад і Тобаго – маленька держава в Карибському морі, але при цьому гравець на світовому газовому ринку. Ця країна також заявила про намір взяти участь у переговорах про створення всесвітнього газового картелю.

Останнім дзвінком став виступ Венесуели. Міністр енергетики та нафти цієї країни Рафаель Рамірес заявив, що Каракас "підтримує ідею "газової ОПЕК", яка доповнить ОПЕК, що стане прекрасним механізмом для регулювання двох головних елементів енергетичного ринку".

У виступах цих офіційних осіб було щось спільне. Дотримуючись прикладу Володимира Путіна, вони неначебто випадково згадували, що у квітні в Досі відбудеться енергетична конференція, на якій нове явище у світовій енергетичній політиці можна буде обговорити, – російський президент під час візиту до Катару обіцяв навіть прислати на цю конференцію міністра промисловості та енергетики Віктора Христенко і главу "Газпрому" Олексія Міллера.

Загадкова конференція в Досі намічена на 9 квітня – вона буде нічим іншим, як черговим засіданням Форуму країн-експортерів газу (ГСЕФ). Ця організація, створена в 2001 році, об’єднує країни, що контролюють більше 70% світових запасів газу.

Як стверджують експерти, дотепер вона була зовсім бездіяльною структурою, яка ні на що не впливала. Але тепер все зміниться. Вперше напередодні традиційної зустрічі нікому не цікавого газового клубу лідери його країн-членів раптом заговорили, що клуб-пустишка їм більше не потрібен, а потрібен газовий картель. Виходить, на майбутній зустрічі буде оголошено про серйозні зміни.

Джерела газети "Коммєрсант" в арабських дипломатичних колах підтвердили, що форум у Досі 9 квітня стане зручним моментом, аби оголосити про створення реального газового картелю, і політичне узгодження майбутнього демаршу вже близьке до завершення.

"Основні розмови ведуться, звичайно, не газовиками, а політиками, до того ж високого рівня, іноді навіть в обхід МЗСів", – заявив арабський дипломат.

Заступник глави департаменту інформаційної політики "Газпрому" Сергій Купріянов підтвердив виданню, що делегація найвищого рівня (тобто за участю Олексія Міллера) відправиться в Доху, але відмовився коментувати існування якихсь планів або підтверджувати, що які-небудь документи будуть підписані.

Джерела поки не беруться сказати, в якій валюті здійснюватиметься торгівля газом у рамках нового картелю – однак з огляду на давні плани Ірану продавати свої енергоресурси за євро, ймовірно, і тут він буде лобіювати запровадження євро як основної валюти торгів.

Про те, якою буде конфігурація "газової ОПЕК", у цей момент можна припускати. Найгарячішим прихильником цієї ідеї є, звичайно, Іран. Його духовний лідер аятола Хаменеі став першим у світі, хто офіційно проголосив ідею "газового картелю", хоча в Росії вона обговорювалася вже давно; зокрема, активним лобістом цього проекту виступав глава думського комітету з енергетики Валєрій Язєв.

Президент Путін також не раз схвалював цю ідею. "Хто вам сказав, що ми відкинули пропозицію по створенню картелю? Навпаки. Я сказав, що це цікава пропозиція!", – говорив російський лідер західним журналістам в Катарі.

Правда, до цього глава Мінпроменерго Віктор Христенко називав "газову ОПЕК" "плодом уяви ", а заступник голови "Газпрому" Олександр Мєдвєдєв заявляв, що створення газового картелю на зразок ОПЕК неможливе. Втім, тепер вони, можливо, переглянуть свою позицію.

Аналогічні розбіжності між заявами політичних лідерів, з одного боку, і економістів та енергетиків – з іншого, виникали не тільки в Росії. Приміром, міністри енергетики Катару і Алжиру Абдалла бен Хамад аль-Аттийя та Шакіб Хєліль говорили, що не бачать необхідності в створенні газового картелю.

Але потім їх поправляли глави держав, емір Хамад бен Халіфа аль-Тані та президент Бутефліка, які заявляли в різний час, що у проекту велике майбутнє.

Найпоказовішим є те, що активну участь у створенні "газової ОПЕК" бере Венесуела. Її президент Уго Чавес лише тиждень тому вже створив один газовий картель – регіональний.

До нього увійшли основні виробники газу в Південній Америці: Венесуела, Болівія, а також Аргентина. Проблема поки в тому, що видобуток газу у Венесуелі поки невеликий, а експорту й зовсім немає – він лише в планах.

Проте, активність Уго Чавеса демонструє, що для нього газові картелі – і регіональний, і всесвітній – мають у першу чергу політичну, а вже потім економічну цінність.

Страхи Заходу

На Заході перспективи консолідування виробників газу викликали останнім часом явне роздратування.

"Всі ініціативи, старі чи нові, взяти під контроль поставку енергоресурсів на ринки й обмежити роль ринку у формуванні цін – все це суперечить довгостроковим інтересам і постачальників, і споживачів", – заявив міністр енергетики США Семюель Бодман незабаром після пам'ятних переговорів Володимира Путіна та еміра Катару.

Ще сильніше плани створення "газової ОПЕК" турбують Європу. Торік, після того як "Газпром" і алжирська держкомпанія Sonatrach уклали меморандум про взаєморозуміння, єврокомісар з енергетики Андріс Пієбалгс зізнався: "Контекст цих переговорів між Росією й Алжиром змушує нас нервувати".

У випадку ж об'єднання всіх провідних постачальників газу до Європи в рамках картелю, ЄС опиниться у вкрай вразливому становищі. Особливо з огляду на те, що останнім часом Брюссель розглядав Алжир і Тринідад і Тобаго як альтернативних постачальників, що мають знизити енергозалежність ЄС від Росії.

Топ-менеджери "Газпрому" не приховують, що стратегічною метою для російської газової монополії є "дійти до кожного газового стовпчика в Німеччині" та інших європейських країнах.

З комерційної точки зору це виправдано тим, що продаж газу кінцевому споживачу дозволить "Газпрому" одержувати не $290 дол. за 1 тис. кубометрів, а $400-500 за той же обсяг.

Для пересічних споживачів це, можливо, був би не гірший варіант – позбувшись посередників у вигляді західноєвропейських трейдерів, вони змогли б одержувати російський газ за набагато нижчими цінами.

Муніципалітети кількох земель Німеччини навіть висловили готовність продати "Газпрому" частку в своїх газових мережах. Однак коли "Газпром" реалізує свої плани, він одразу опиниться в більш привілейованому становищі, ніж, скажімо, європейські гіганти E.On і Gaz de France, видобуток яких кратно менший за їхні обсяги продажів.

І якщо видобувні компанії Росії та Алжиру домовляться між собою про ціновий демпінг, то в умовах лібералізації ринку газу західноєвропейські трейдери опиняться на узбіччі бізнесу.

Якщо ж "Газпром" буде постачати газ прямо споживачам у країнах ЄС і не буде ніяк залежати від європейських енергокомпаній, це дасть Росії можливість диктувати Європі будь-які умови. Залежність ЄС від політичної волі Москви стане тотальною, а важелів впливу у відповідь майже не залишиться.

Така перспектива є для Європи найстрашнішою, тому вона як може опирається експансії "Газпрому". Зокрема, європейські компанії намагаються переконати російських колег в тому, що вхід на внутрішні ринки країн ЄС для них зовсім невигідний – там стільки специфічних обмежень і такі високі податки, що прибуток виявиться не таким великим, як здається. Однак "Газпром" це, звісно, не зупиняє.

Примара 1973-го

Вкрай страшним для Заходу в новому проекті створення "газової ОПЕК" є саме слово "ОПЕК". Воно навіває спогади про організацію експортерів нафти, створену в 1960 році.

Вона більше десяти років залишалася порожньою й беззмістовною структурою, що не загрожувала розвиненим країнам – як ГСЕФ зараз. Але потім наступив 1973 рік, і члени ОПЕК з нагоди чергової арабо-ізраїльської війни організовано запровадили нафтове ембарго проти США та Західної Європи, а також почали скорочувати видобуток, спровокувавши колосальну енергетичну кризу. За півроку ціна бареля виросла з $2 до $12.

Іран і Венесуела, що були засновниками ОПЕК і зараз збираються створити її газову сестру, мабуть, навмисно проводять паралелі між двома картелями, даючи зрозуміти, що готові знову застосувати енергетичну зброю проти Заходу, як і в 1973 році.

Точно так на Заході тлумачать і заяви Володимира Путіна – благо, Росія застосовує енергетичну зброю проти сусідів щорічно. Європейські експерти нерідко говорять про те, що заяви про створення "газової ОПЕК" роблять занадто демонстративно; явно головною метою творців картелю є спроба налякати Захід.

Один з найпоширеніших аргументів на користь неможливості створення газового картелю полягає в тому, що всі контракти на поставки газу довгострокові, а виходить, не можна різко міняти ціну. Проте всі закордонні договори "Газпрому" передбачають перегляд цін раз на квартал або півріччя.

Ринок газу з певним тимчасовим відставанням від нафтового (ціна на газ прив'язана до цін на нафту й кошик нафтопродуктів) функціонує в повному обсязі. Тобто питання обсягів поставок на перспективу й регулювання цін на газ можуть стати предметом домовленостей країн-постачальників газу в рамках нової ОПЕК.

Втім, найслабшою стороною створюваного картелю є різні інтереси його майбутніх учасників. Не всі лідери газодобувних країн так радикально настроєні, як Іран і Венесуела.

Приміром, Катар вважається союзником США, і, як відзначають катарські ЗМІ, відкритий антиамериканізм йому загрожуватиме серйозними втратами. А алжирська ділова преса ставить під сумнів життєздатність картелю, аналізуючи нинішні відносини між Алжиром і Росією.

Незважаючи на меморандум, підписаний "Газпромом" та Sonatrach, відносини двох компаній перебувають ще в зародковому стані. Тому, вважають в Алжирі, легше лякати когось скоординованою політикою, ніж проводити її насправді.

Міхаіл Зигарь, Наталія Гріб

КоммерсантЪ