Вигляд президента "Gaz de France", що прагне перевершити в люб'язності голову "Газпрому" під час підписання в Москві 19 грудня 2006 року угоди про продовження до 2030 року діючих контрактів на поставку газу у Францію, балансував на грані пристойності й навівав відчуття дежавю. Подібна радість, викликана "взаємовигідним контрактом", у той час як ми повністю програємо кампанію перед "газпромистим" указом, не обіцяє нічого гарного ні для нашої енергобезпеки, ні для тих, хто за це відповідає.

"Газпром" у захваті підписує свої перші контракти на прямі поставки газу й за рекордно високу ціну зобов'язується забезпечувати безперебійність поставок, гарантуючи (за допомогою наших банків!) фінансування інфраструктури, що зміцнить нашу залежність. Спритно!

Несподівана кончина в ніч із 20 на 21 грудня 2006 року "Батька всіх туркменів", президента Туркменистану Сапармурата Ніязова, заслуговує на нашу увагу. Дійсно, "Газпром" без туркменського газу не зможе виконати всі свої контрактні зобов'язання, особливо якщо взяти до уваги, що на російському внутрішньому ринку спостерігається надлишкове споживання, а рівень інвестицій у розвідку й виробництво газу в останні роки вкрай низький.

У даному контексті стає зрозумілим, чому кубометри туркменського газу мають критичне значення для "Газпрому", а також чому недавня заява туркменського лідера про відкриття нового родовища – Південний Йолотань, – запаси якого у два рази перевищують запаси Штокмановского родовища, російські керівники зустріли зі скептичною гримасою, адже вони докладають всіх зусиль, щоб зберегти монополію на транзит туркменського газу по своєму газопроводу.

Очевидно, що Росія щосили перешкоджає експорту центральноазіатського газу південним шляхом. Подібний незалежний від "Газпрому" маршрут дозволив би провести зважені переговори про наше постачання газом. Не випадково останнім, кого прийняв президент Ніязов, був посол Франції Пьер Морель (Pierre Morel), метою якого було обговорення саме цих питань. У кожному разі ця кончина змусила Росію прикласти максимум зусиль, щоб забезпечити собі контроль над ситуацією.

Заклинання від корупції

Добре б тільки доходи від туркменського газу лягали на особисті рахунки Туркменбаші у великих європейських банках! Але ми маємо справу із цілою системою: EuralTransgaz, RosUkrEnergo, Укргаз-Енерго, компанії поруч із якими Elf або Enron – я говорю лише про тих, хто зійшов з дистанції – здаються жалюгідними аматорами. І ця система досить довговічна. За її примхами створюються й розпадаються уряди, газова принцеса Тимошенко саме їй зобов'язана своєю опалою в Україні, через неї Лукашенко веде гру з більшими цінами у Білорусі. Все газове співтовариство, навіть якщо не є її пособником, не може ігнорувати її. Ставки величезні: близько 350 мільйонів доларів щомісяця.

Чи належить нам закривати очі на ці махінації? Кілька тижнів тому Володимир Путін був присутній на "літургії", у якій брали участь прокурори й силовики (колишні співробітники спецслужб), де у весь голос вимовлялися "заклинання від корупції", секретом яких володіє система, але ефективність яких обернено пропорційна зусиллям горлянок. Метою був енергетичний комплекс. Але якщо знати, що система йде коріннями в саму серцевину влади...

Заступник генерального прокурора Росії оцінює обсяги корупції в країні більш ніж в 250 мільярдів доларів, і це пояснює існування деякої диспропорції між доходами й ВВП, а також те, яка саме небезпека загрожує цій абсолютно штучній "мильній бульці". Мимоволі напрошується думка, що співіснування вуглеводневої моноекономіки та її неминучого супутника – суспільства так званої "суверенної демократії" (а точніше, вертикалі влади), незамінного гаранта стабільності й контролю, несе в собі насіння своєї загибелі крізь розлами в структурі економічного й громадського життя країни.

Підприємства шукають швидкої фінансової вигоди. Споживання приводить до стрімкого зростання кредитування. Банки й страхові компанії наживаються на нових схемах. Очевидно, що система координат відсутня, а голоси совісті замовкли. Залишається сподіватися, що ми помиляємося, вважаючи, що Росія може перетворитися на гігантську піраміду, сп'янілу від газу.

Якщо це відбудеться, падіння, супроводжуване потужним ефектом доміно, збиток від якого понесе не одна лише Росія, буде дуже болючим. Споживча лихоманка не сприяє формуванню стійкої системи цінностей, і розрив між владою, зашореною у рамках своїх прямолінійних переконань, і псевдоінтеллігенцією може привести до повної втрати контролю над ситуацією.

Імперія поки ще неміцно стоїть на ногах. Якщо ми будемо твердо відстоювати наші цінності, вона стане поважати нас і зможе уникнути небезпеки.

Домінік Фаш є консультантом з енергетичних питаннь, у минулому він був головою представництва компанії Schlumberger в Україні.