Під час російсько-білоруського нафтового конфлікту багато йшлося про те, що Україна може виграти від того, що відносини Росії та Білорусі в енергетиці значно погіршилися.

Цей інцидент свідчить про те, що агресивні плани Москви продовжують реалізовуватися і що Україну вже найближчим часом чекає наступне коло енергетичних війн із Російською Федерацією.

Приклад твердого "утихомирення" Білорусі підтверджує наявність планів Кремля, відповідно до яких у найближчі 9 років Росія практично перестане постачати енергоносіями країни СНД.

Як тільки РФ перестане залежати від України, Білорусі й інших країн-транзитерів енергоносіїв, цим державами доведеться імпортувати нафту з Каспію і навіть Близького Сходу. З газом же ситуація буде ще неприємнішою, якщо не сказати – катастрофічною.

Так, згідно із затвердженими планами російського уряду, в 2010 р. поставки "блакитного палива" в країни СНД мають скласти близько 29 млрд куб. м у порівнянні з 44,7 млрд в 2006 р. А в 2015 р. цю цифру планують зменшити аж до 10 млрд куб. м.

"Коли врахувати, що туркменський газ "Газпром" теж розраховує в основному забирати собі, то очевидно, що очікується критична ситуація з постачанням України і Білорусії", – говорить Михайло Крутихін, партнер і аналітик агентства RusEnergy, головний редактор мережного щотижневика The Russian Energy.

Як вважає Крутихін, Росія, і "Газпром" зокрема, намагаються якомога швидше зменшити залежність експорту російських енергоносіїв від їхнього транзиту.

"І в жертву цій меті буде принесено будь-які політичні союзи й союзники (як реальні, так і уявні)", – уважає Михайло Крутихін. Якщо "під роздачу" потрапила братня Білорусь, то Україні, що у свідомості російського пересічного громадянина перебуває вже без п'яти хвилин у НАТО, можна тільки поспівчувати.

Нинішній хазяїн Кремля Володимир Путін не переслідував у бійці з колишніми союзниками ніяких чисто політичних цілей.

Кремлівське начальство прагне одержати якнайбільше прибутку від торгівлі енергоносіями до закінчення президентських повноважень Путіна, а також забезпечити максимальні прибутки після чергових президентських виборів, коли сам Путін буде змушений піти на спочинок.

Погрозу російського енергетичного хабарництва усе більш відкрито визнають ЄС, і посилено готують інструменти для того, щоб боротися з жадібністю "Газпрому" і Ко.

В хід йдуть як дрібні демонстрації невдоволення, так і стратегічні ходи.

Так, наступного дня, після того як російський монополіст "Транснефть" припинив поставки нафти до ЄС по нафтопроводу "Дружба", голова Єврокомісії Хосе-Мануель Баррозу та канцлер Німеччини Ангела Меркель зробили кілька різких заяв з приводу того, що Росія, перед тим як вдаватися до таких радикальних кроків, навіть не порадилася із країнами ЄС, в які поставляє нафту по цьому маршруту.

За словами пані Меркель, консультації з європейськими споживачами в цьому випадку були необхідними. Крім того, єврокомісар з питань енергетики Андріс Пібалгс пообіцяв, що Європа не подарує Росії та Білорусі недоотриманої нафти.

Зогляду на цей демарш, зростає ймовірність того, що в квітні саміт ЄС затвердить нову енергетичну стратегію, відповідно до якої постачальники енергоресурсів повинні бути відділені від операторів трубопроводів та енергомереж.

Це буде асиметричний удар по Москві: "Газпром" володіє і трубою, і газовими родовищами, до того ж ще намагається скуповувати розподільні мережі в ЄС. Зрозуміло, проти кого спрямована риторика європейців.

Наростання напруги по лінії ЄС-Росія теж може принести Україні лише проблеми, оскільки нафтові транзитні потоки будуть обгинати українську державу, і доходи від транзиту впадуть.

Якщо говорити про нафту, то тут у ЄС досить варіантів, щоб замістити її російські поставки.

На думку експертів, у випадку стабілізації ситуації на Близькому Сході ЄС зможе знизити поставки нафти з Росії за рахунок збільшення її імпорту з Ірану, Іраку й Сирії.

Крім того, як говорить аналітик компанії Concorde Capital Володимир Нестеренко, ЄС може дещо збільшити імпорт нафти з каспійського регіону.

"Казахстан й Азербайджан планують подвоїти видобуток нафти до 2010 р., – говорить Нестеренко. – Якщо в них це вийде – з'являться додаткові 80-100 млн т нафти на рік для експорту, а це близько 10-13% потреб Європи".

На думку експерта, теоретично, із цього обсягу Україна може "вирвати" 5-7 млн т для поставки по нафтопроводу "Одеса-Броди".

Однак на практиці для цього є досить серйозні перешкоди. Як говорить Михайло Крутихін, "Одеса-Броди" не фігурує у транспортних планах міжнародних нафтових корпорацій.

"Цей нафтопровід упирається в стагнуючі ринки, і положення не врятує навіть передбачуваний вихід на Балтику, – вважає експерт. – Там каспійська нафта, що пройшла надзвичайно довгий і багатий на перевалки шлях, не зможе конкурувати (за ціною – "ЕП") з потоком нафти з російського Приморського порту".

Не виправдаються, на думку фахівців, і надії українських чиновників на те, що Україні відійде частина білоруського транзиту нафти.

Експерти сходяться в тім, що потік нафти через "Дружбу" (яка йде й через Україну і приносить їй доходи), швидше за все, ослабне. Але при цьому навряд чи вивільнена нафта піде через територію України. Адже Росія вже не перший рік будує нові трубопроводи, наприклад, такі як нафтопровід до Тихого океану.

Тому "Транснефть" зацікавлена в тому, щоб заповнити ці "труби" і окупити величезні капіталовкладення в будівництво.

Що стосується газу, то тут у ЄС мало можливостей знайти нові джерела поставок.

"Європа може розраховувати на деяке зниження залежності від поставок російського газу, за рахунок газу з родовищ Азербайджану, Казахстану, Туркменістану та Ірану, – вважає Нестеренко. – Але це лише за умови нарощування в цих країнах видобутку й транспортних потужностей в обхід Росії".

Зокрема, таку можливість дасть уведення в експлуатацію газопроводу NABUCCO, що дозволить ЄС одержувати до 25 млрд м3 азіатського газу на рік, починаючи з 2010 року.

Однак споживання газу в ЄС стрімко росте, і експерти вважають, що в найближчі роки альтернативні джерела "блакитного палива" навряд чи зможуть задовольнити зростаючий на нього попит.

"Частка імпортного газу в ЄС протягом найближчих 25 років має перевищити 80%, – говорить Нестеренко. – А додатковий попит на нього може бути вдоволений головним чином за рахунок російського газу".

Тому в такій ситуації, на думку експерта, зниження залежності ЄС від РФ у газовому питанні можливе головним чином за рахунок того, що росіяни допустять іноземні компанії до видобутку газу в РФ, а також до потужностей по його транспортуванню.

Однак таке можливо лише в обмін на надання "Газпрому" вільного доступу до дистрибуції газу в самій Європі. Але, як відомо, ЄС останнім часом активно перешкоджає "Газпрому" у придбанні газорозподільчих мереж за кордоном.

А сама Росія навідріз відмовилася підписувати європейську Енергетичну хартію, за умовами якої зобов'язана допустити іноземні компанії до видобутку й транспорту газу на її території.

Зважаючи на те, що ріст попиту на газ у Європі значно випереджає будівництво нових газопроводів (на що потрібно багато часу й коштів), експерти вважають, що Україні поки не слід побоюватися зменшення обсягів транзиту російського газу через її територію.

Проблема лише в одному – згідно з газовими угодами від 4 січня 2006-го, транзит газу і питання поставок не можуть ув’язуватися один з одним. Тому Україна зобов'язана зберегти рівень транзиту, навіть якщо їй фвідрубають газ для внутрішнього споживання...