Новорічно-зимове шоу "відключи брату-слов’янину газ" вже третій рік поспіль не залишає телеекрани жителів СНД. Тенденція чітка: газпромівські комісари поперемінно тероризують Білорусь і Україну.

Бити своїх вчорашніх (хоча, чого вчорашніх?) стратегічних партнерів по одному – ефективна тактика, яка допомагає "Газпрому" приховувати свої внутрішні проблеми. Нажаль, дві країни в силу суб’єктивних причин не можуть об’єднатися і відстоювати свої інтереси спільно. За що і потерпають по черзі.

Хроніка газової дєдовщіни

Так, зимою 2004-го року, 18 лютого сусіди України залишилися без газу. "Газпром" повністю перекрив крани. Безпрецедентна політична лояльність Мінська Кремлю не допомогла.

Тим не менш, Лукашенко проявив твердість, і через декілька днів поставки пального поновилися, а "Газпром" і "Бєлтрансгаз" сіли за стіл переговорів і встали з-за нього лише… влітку, 8 червня, коли врешті-решт ціну було узгоджено. До того "Газпром" працював фактично без контракту.

Вартість газу тоді зросла приблизно на стільки ж, на скільки зросла його ціна для України минулого року – на 50%. Якщо раніше Мінськ купляв голубе паливо приблизно по $30 за 1000 кубів, то в 2004 році ціна зросла до $46, 68. Нагадаємо, що Україна в 2005-му платила за туркменський газ більше $60 за 1000 куб. м, а в наступному році стала платити $95.

При цьому узимку 2006-го ніхто не перекривав газ Україні повністю, як це зробили з сусідньою країною. Поставки палива було обмежено до обсягів, необхідних для транзиту газу в Європу.

Після того, як з Білоруссю питання було вирішено, "Газпром" взявся за Україну. До чого це призвело – всім відомо.

Чітко зберігаючи послідовність своїх дій, як тільки ціна в $130 була зафіксована на наступний рік для України, "Газпром" почав активно "пресувати" білорусів.

Спочатку їм виставили захмарну ціну в 200 доларів за тисячу кубів, запропонувавши частково платити акціями "Бєлтрансгазу" з розрахунку ціни останнього в $600 млн. У відповідь з Мінська лише посміялися.

"Газпром" певний час полякав відключенням газу, проте це не справило враження на Лукашенка. І почав поступово втрачати обличчя, сильно збиваючи ціну.

Почали звучати просто фантастичні знижки на голубе пальне. 130, потім – 110 і, нарешті, 105 доларів. Щодо омріяного "Бєлтрансгазу" – компанії, яка транзитує газ – то його справедливою оцінкою "газпромівські чекісти" стали вважати $3,3 млрд. Але при цьому по-купєчеські щедро були готові платити за нього з розрахунку $5 млрд., по заліковій ціні газу в $30 за тисячу кубометрів. Причому росіяни готові отримувати цей бартер протягом 4 років.

Тим не менш, Білорусь не йде на ці умови. За словами представників білоруського уряду, вони готові платити грошовими коштами 75 доларів за 100 кубів, але про "Бєлтрансгаз" мовчать. Білоруси апелюють до союзних договорів з Росією, згідно з духом яких їх республіка має отримувати паливо по ціні сусідніх з нею областей Російської федерації (близько $56).

Мінськ стверджує, що готовий до перекриття газової труби, що в країні є достатні запаси альтернативного палива. Польща, яка, імовірно, більше за всіх постраждає від перекриття газових магістралей, що йдуть до неї через Білорусь, теж заявляє про готовність протриматися два тижні без російських поставок.

Гірше, але краще?

Варто звернути увагу на те, наскільки гірші переговорні умови Білорусі в протистоянні з Москвою, порівняно з Україною.

 Білорусь імпортує 100% газу, який споживає. Вона стовідсотково залежна від імпорту. На відміну від України, яка добуває 20 млрд. кубів щорічно з 76 млрд. внутрішнього споживання.

 Електроенергетика Білорусі на 97% працює на газі. Українська в основному використовує атомну енергію та вугілля.

 У Білорусі – єдиний поставник газу, Росія. В той же час Україна і до, і після газової війни 2005-2006 років купляла лише туркменський газ, формально не платячи ні за кубометр російського.

 Білорусь імпортує щорічно близько 20 млрд. куб. м., а транзитує – 30 млрд. Україна ж має значно сильніші позиції – більше 120 млрд. транзиту та близько 55 млрд. – потреба у імпорті. При цьому менше 80% експорту Росії в Європу – це українська частка, інше транспортують білоруси. Тобто за великим рахунком, без Білорусі "Газпром" проживе, а от без України – ні.

З самого початку газових війн, у обох країн, що сперечаються з Росією, були майже ідентичні за своїм шаблоном договори з "Газпромом". Там питання транзиту та поставок газу для внутрішнього споживання країни-транзитера були взаємно пов'язані. Вся відповідальність за поставки палива в Європу лежала на Москві.

Тобто якщо "Газпром" не зміг домовитися про транзит (наприклад, не зійшлися по ціні газу, який закупає країна-транзитер) – то це мали були проблеми лише "Газпрома". І, власне, це змусило компанію швидко відновити поставки газу в Білорусь у 2004-му. Адже без договору про транзит весь газ можна було б вважати контрабандою. І російській компанії загрожували колосальні штрафи та втрата ділового іміджу (а Білорусі-то втрачати в очах ЄС нема чого).

Подібна ситуація загрожувала Росії і рік тому, в конфлікті з Україною. В той же час масштаби проблем для росіян могли б бути на порядок гірші, якщо б вони не домовилися з Україною.

На прикладі Білорусі очевидно, що Україна, маючи значно сильнішу переговорну позицію, пішла на дуже значні поступки, і втратила один із найважливіших аргументів – зв’язку транзит-ціна газу.

Україна – на боці Росії

Можна аплодувати твердості білоруської позиції, яка у дуже скрутному становищі не поступається такому потужному тиску. Можливо, білорусам пощастило, що переговори ведуть не Івченко з Плачковим.

В той же час вітчизняні урядовці продовжують плазувати перед Москвою.

Залишається дивуватися, наскільки вправно росіяни вбили клин між країнам, які забезпечують ледь не 100% транзиту їх газу в країни ЕС. Якщо б Білорусь та Україна об'єдналися і спільно відстоювали свої позиції транизтерів, то навряд чи "Газпром" міг би почуватися хазяїном на теренах екс-СРСР.

Наприклад, українці та білоруси могли координувати тарифну політику та закупівельну ціну газу, а у випадку тиску на одну з країн вживати заходів, щоб підтримати одне одного. Однак поки що Україна іде в діаметрально протилежному напрямі. Вона навпаки, фактично допомагає "Газпрому" дотиснути Білорусь.

Нещодавно міністр палива та енергетики Юрій Бойко, ще раз підтвердивши свій імідж великого друга газпромівських менеджерів, зробивши дуже ганебну заяву – що Україна готова у випадку перекриття газу Білорусі фактично підтримати "Газпром" і допомогти йому протранзитувати додаткові необхідні обсяги у Європу.

Таким чином, через позицію окремого чиновника, Україна всупереч інтересам своєї економіки, та економіки Білорусі, зайняла сторону Росії у газовому конфлікті Мінська та Москви.

Втім, неминуче прийде час, коли Україні (а не Бойку) доведеться розплачуватися за свою пасивну підтримку "Газпрому".

"Ефективні менеджери"

Справжня мотивація газпромівських ефективних менеджерів, які спеціально інспірують малі та великі конфлікти з країнами-транзитерами – у тому, щоб приховати свої невправні прорахунки у керівництві найбільшою російською компанією.

Справа в тому, що незалежні експерти говорять про зростаючу нездатність Газпрому задовольняти потреби своїх споживачів.

Це й не дивно, оскільки чекістське керівництво монополії гроші краде мільярдами, замість того, щоб інвестувати у розробку нових родовищ та оновлення основних фондів.

Так, за твердженнями незалежних аналітиків, основні фонди "Газпрому" зношені на 60%, і на 60% вичерпано родовища газу. Для того, щоб зберегти свої експортні позиції та задовольнити потреби внутрішнього російського ринку, монополія повинна інвестувати близько $300 млрд. до 2011 року.

В той же час в "Газпромі" ніхто цього робити не збирається. Останнього "газовика", Алєксандра Рєзанова, з керівництва компанії "пішли" декілька місяців тому. Залишилися лише друзі Путіна.

"Газпром" же конфліктує з внутрішніми російськими споживачами електроенергії. У піку зимового споживання деякі російські ТЕС зупинялися через нестачу газу. "Газпром" просто відмовлявся постачати газ – палива просто не вистачало. Таким чином, "кремлядь", як її ніжно називає російська опозиція, не гребує морозити не тільки українців та білорусів, але і своїх громадян.

Російська сторона навмисно регулярно створює напружену ситуацію навколо поставок газу в Європу, таким чином намагаючись перекласти вину на Білорусь та Україну за свою нездатність безперебійно забезпечити газом вже існуючі контракти на поставку палива.

На жаль, п'ята колона в Україні допомагає кремляді у цьому.