Коли в столиці міністр економіки їздить у метро через автомобільні пробки – це з геніальним красномовством демонструє можливості уряду вирішувати нагальні проблеми.

Нагадаємо, нещодавно міністра економіки Володимира Макуху журналісти застукали в метро і примусили виправдовуватися за свою нетипово демократичну поведінку.

Найголовніший економіст України за словом в кишеню не поліз. Він сказав, що через транспортні проблеми немало міністрів, "шифруючись", їздять у підземці. А коли їх побачать, то вдають, що вони – не вони.

Нічого дивного в цьому нема. Вдати із себе іншого, котрий ні за що не відповідає – це дуже природний прийом для найвищих українських урядовців.

Добре, що вони хоч не вдають із себе мертвих (як опосуми при наближенні хижака), коли їм ставлять незручні питання. Інакше помічникам важко було б виносити штабелі "трупів" із публічних заходів.

Пробка – і для ВВП

Пробки – це проблема подвійно українська.

По-перше, це наслідок досягнення країною певного матеріального добробуту. Зростання економіки вилилося у "автомобільну гарячку".

Українці миттєво кинулися скуповувати все, що їздить, як тільки отримали зайву копійчину. Обсяги продаж тільки нових машин щороку зростають на 30-40%, і це при драконівських податках та митах на авто.

По-друге, в Україні занадто багато залежить від влади взагалі і центральної влади – зокрема.

Тому саме в столиці, біля владних стін, зосереджене економічне життя держави. Це призводить до неприродних навантажень на міську інфраструктуру Києва, які мало хто міг передбачити при плануванні міста.

Пробки приносять колосальну шкоду, яка чомусь не потрапляє у фокус уваги влади.

Перш за все, вони обмежують економічний розвиток країни.

Якщо в столиці неможливо пересуватися, то ділове життя страждає від цього. Щодня українці недоотримують мільйони доларів, через те, що пересування Києвом обмежене. Темп бізнес-життя падає, а з ним падає і ВВП.

В другу чергу вже йдуть екологічні проблеми: надмірне споживання пального, а також неможливість екстрених служб (міліції, швидкої, пожежників) оперативно реагувати на прохання про допомогу.

На відміну від "керування" галузями економіки, тут втручання урядів різних рівнів необхідне, оскільки сучасна законодавча система передбачає їх керуючу та направляючу роль (на жаль).

Урядовці в цьому питанні йдуть найпримітивнішим шляхом. Вони розглядають проблему пробок лише у контексті будівництва нових доріг та мостів. Це також дуже природно для урядовців.

По-перше, через жадібність. Посадовці зацікавлені у направлені грошей платників податків на будівництва. На відміну від, скажімо, надбавок до пенсій, це дає їм механізм для отримання "відкатів".

По-друге, через нерозумність. Влада традиційно проявляє низький інтелект, вважаючи, що у середньостроковій перспективі нові дороги вирішать проблему пробок. Якраз навпаки.

За логікою розвитку економічних процесів, будівництво нових доріг приводить до того, що більше людей купують нові авто, навантаження зростає, і, врешті-решт, пробки стають іще більшими.

Це явище називають "парадоксом Браса".

До такого висновку прийшов Дитріх Брас, дослідник транспортної інфраструктури, спостерігаючи спроби міської ради Штутгарта розвантажити рух у центрі міста за допомогою будівництва нової дороги.

З появою нової траси дорожня ситуація стала ще гіршою. Справа в тому, що з появою нових вулиць з'являються й нові перехрестя, тобто джерела виникнення нових пробок. При перекритті нової дороги справи пішли на лад.

Штопор

Єдиним і найбільш ефективним рішенням буде введення плати за в'їзд у місто та у його окремі зони.

По-перше, це дасть змогу збирати кошти з усіх, хто експлуатує дороги, пропорційно активності їх використання. Якщо в якийсь район більше їздять – він отримає більше грошей, і матиме змогу вкласти їх у ремонт та реконструкцію доріг.

Зараз же ці кошти розподіляються з транспортного збору за рішенням чиновників.

По-друге, це буде стимулом для використання колективного транспорту. В цьому випадку, скажімо, автобуси будуть мати більше переваг перед приватними авто, оскільки вони займають менше місця з розрахунку на одного пасажира.

Таким чином, середня плата за користування дорогами Києва стане відносно меншою для тих, хто користується колективними засобами пересування.

Можна розглядати і більш м'які засоби – введення плати лише в час пік, чи лише в робочі дні. Проте, ідея має бути незмінною – хай платить той, кому найбільше потрібно.

Тому що в іншому разі запізнюватися будуть всі підряд – і багаті, і бідні. То чому ж не зробити так, щоб встигали всі – і багаті на приватних авто, і менш заможні (на автобусах, трамваях, тролейбусах)? Адже зараз в пробках годинами однаково страждають і "мерседеси", і "маршрутки", і автобуси…

На жаль, поки що дороги забиті пробками, подібно тому, як голови чиновників забиті "розумними" думками.