Напередодні традиційного для осені сезону активізації газових переговорів між Україною та Росією преса обох країн із завидним ентузіазмом заходилася перераховувати можливі поступки сторін, які виглядають заставою стабільності в газовій торгівлі.

Для Росії ця стабільність, насамперед, означає чітку гарантію неможливості небезпечного підвищення ціни на російський транзитний газ "на виході" з України

Без цієї гарантії "Газпром", який контролює 35% усього ВВП Росії, цілком може стати аналогом нігерійської державної нафтокомпанії NNPC, у якої дуже багато ресурсів, але дуже мало шляхів для їх вигідної доставки.

Транзит за транзит

У випадку з україно-російською газовою торгівлею, ця економіка базується на двох ключових зобов'язаннях, що закріплені в україно-російсько-швейцарській угоді від 4 січня 2006 року.

З боку "Газпрому" ці зобов'язання, по суті, припускають забезпечення Україні транзиту через РФ близько 30 млрд. куб м газу (який ми щороку купуємо в Середній Азії) за ставкою $1,6/1 тис. куб м на 100 км; з боку України - забезпечення за такою ж ставкою транзиту близько 120 млрд. куб. м російського газу до ЄС.

Але транзит через Росію українських 30 млрд. куб м і транзит через Україну російських 120 млрд. куб м - це, зазначимо, дуже велика різниця.

Адже виходить, що подорожчання транзиту українського газу через Росію, скажімо, до рівня Польщі зі ставкою $2,7/1 тис. куб м на 100 км. - це далеко не катастрофа для "Нафтогазу України", але дуже болісний удар для російського "Газпрому".

На думку представників останнього, подібний розклад криє в собі глибоку несправедливість. Зокрема, "Нафтогаз" до недавня купував середньоазіатський газ за цінами $60-$100/1 тис. куб м, які досягали $72-112/1 тис. куб. м на східних кордонах Росії.

І неминучий перехід на європейський середньо ринковий рівень тарифів (вищезазначений "польський") може обійтися йому виплатою сумарної ставки транзиту на 1200 км трубопроводів Росії в сумі $32,4/1 тис. куб м. Неважко підрахувати, що ця ставка виллється в ціну купівлі середньоазіатського газу на границі України в рамках $104-$144/тис. куб м.

У той же час, для "Газпрому" перехід на ринкові тарифи означає суттєву транзитну "націнку" для ресурсів, що продаються на виході з України. Адже замість нинішніх $15,3/1 тис. куб. м, які "Газпром" платить за транзит по 900 км українських газопроводів, ця компанія буде платити $24,3.

У зв'язку із цим, російський газ на західному кордоні України стане набагато менш конкурентноздатним порівняно з норвезьким газом. Останній торгується за ціною $195-$225/1 тис. куб м., а газпромовський газ буде коштувати лише на $10-15 дешевше.

А якщо Київ буде вважати за можливе підняти ставки свого транзиту до рівня Грузії, Молдови й Словенії до $3-$3,3/1 тис. куб. м на 100 км? Чи зможе в такому випадку російських газ конкурувати за ціною з алжирським і лівійським? Але ж на підході до кордонів ЄС - дуже дешевий єгипетський та іранський газ.

Поки що, за самими обережними оцінкам, ціна останнього на кордоні ЄС і Туреччини вже в найближчі роки може бути сформована на рівні $120-$126/1 тис. куб м. Й цілком імовірно, що "експортери-новачки" можуть на такій нижній ціновій планці й не зупинитися...

Справа комерційна

На випадок реалізації подібного сценарію у "Газпрому", схоже, поки немає ніяких реальних механізмів, що могли б примусити Київ дотримуватись побажань російської сторони.

Нова газоторгова угода 2006 року є суто комерційною. Ніяких гарантій, крім сповіщення сторін про зміну цін протягом 3 місяців, вона не дає.

І що дуже важливо, вперше в історії відносин двох країн ця угода не підпадає під дію профільних україно-російських договорів.

Цими профільними договорами вважаються щорічно обновлювані протоколи до Угоди від 2001 року про співробітництво в області ПЕК. Досі український уряд не став гарантом транзитних розцінок і цін, закріплених у суто комерційному контракті - угоді між "Газпромом", "Нафтогазом України" та офшорною компанією RosUkrEnergo.

Тариф на політику

Судячи з коментарів в російській пресі, "Газпром" вже дав зрозуміти, що готовий до кінця 2006 року під будь-яким приводом нав'язати Києву міждержавний формат газових угод, аби отримати якомога міцніші гарантії нерозповсюдження на україно-російську газову торгівлю європейських ринкових цін транзиту.

Інструментом на шляху досягнення, схоже, стане використання суто політичних протиріч між різними галузями української влади.

На сьогодні, ці протиріччя сконцентровані навколо суперечок, досить і досить далеких від деталей газової торгівлі. Це, в першу чергу, суперечки між Президентом і частиною парламенту про "флагманські" зовнішньополітичні курси.

В цих курсах, заради переведення угоди з "Газпромом" у міжурядовий формат, Кремль явно готовий підтримати одну із сторін, і схоже, будь яку. Це стосується вибору темпів входження України до СОТ та інтеграції в ЄС і НАТО; формули інтеграції України з ЄврАзЕС; подальшого ступеня присутності Києва у військовому "Ташкентському Пакті", а також форми участі без'ядерної України в протиракетній обороні ядерної Росії.

Є й інші політичні принади. Зокрема, обіцянки трохи не прем'єрських політичних кар'єр потрібним керівникам Мінтопенерго, обіцянки "газ дешевше, ніж іншим" - деяким найкрупнішим українським приватним інвесторам, а також гарантії того, що програма приватизації нового прем'єр-міністра України не буде зірвана, оскільки "Газпром" зробить все, щоб її підтримав російський капітал.

Чи зможе український уряд встояти перед цими та іншими "спокусами", що пропонуються в обмін на "безкорисливу й дружню" підтримку зовнішньоторговельної експансії "Газпрому" у Європу?

Відповідь на це питання, мабуть, зможе показати тільки подальший розвиток газових переговорів, які, цілком можливо, виявить світу новий ступінь безкорисливості російського газового гіганта.