26 жовтня міжнародне рейтингове агентство Fitch погіршило прогноз рейтингу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" зі "стабільного" до "негативного".

По даним Fitch, агентство очікує від компанії інформацію про нову схему ціноутворення, що може стати фактором перегляду прогнозів рейтингів.

"Нафтогаз" – яскравий приклад хижацького ставлення держави до бізнесу, який знаходиться у її власності. Компанія втрачає інвестиційну привабливість через те, що для різнокольорових урядів вона є гібридом благодійного фонду з підтримки населення та олігархів, годівниці та інструменту для наповнення бюджету.

Зараз, коли з такими зусиллями верстається український бюджет на наступний рік, радимо задуматися над тим, звідки держава братиме гроші для виконання політичних обіцянок найвищих посадовців.

Поточний стан справ у податковій системі настільки маразматичний, що може викликати емоційну реакцію – "може, краще взагалі без податків?!"

Бюджету – бюджетове, директору – директорове

Теперішня статистика свідчить про те, що приватний сектор чомусь платить значно менше податків, ніж державний.

Чому так відбувається – зрозуміло. Великий бізнес ховає свої прибутки за допомогою цілком легальних, але досить сумнівних з точки зору соціальної відповідальності схем, як-от виведення прибутку в офшори.

У той же час, менеджменту державних підприємств піклуватися про приховування прибутків немає сенсу. Оскільки ті державні підприємства їхнім менеджерам не належать, то пручатися прагненню урядовців і собі урвати шмат на популістські потреби їм немає ні стимулів, ні спромоги.

Прагнучи осмислити логіку українського оподаткування, "УП" намагалась порівняти оподаткування нафтогазового комплексу з іншими галузями. І знайшлось декілька досить цікавих висновків.

1. Стало зрозумілим, що, по-перше, для уряду в економіці, як у султана в гаремі, існують "улюблені" галузі економіки, а є також і "неулюблені.

Як не дивно, "неулюблені", які платять левову частку податків – це державні підприємства. А фаворити – це галузі, де державного капіталу практично не залишилось.

Особливо яскраво цей контраст проявляється, коли порівнювати оподаткування, приміром, НАК "Нафтогаз України" та всіх інших галузей економіки, де присутні підприємства-гіганти. Результат такого порівняння вражає.

Податкові платежі за галузями промисловості України, 9 місяців 2006-го

Дані Мінфіну (неофіційно)

З таблиці випливає, що НАК заплатив майже стільки, скільки весь інший великий український бізнес, разом узятий.

При цьому одна тільки українська металургія за 9 місяців поточного року продала продукції на 70 млрд. грн., що перевищує річний доход того ж "Нафтогазу" на 20 млрд. грн. Тобто з гривні свої доходів державний НАК платить в бюджет в рази більше, ніж приватні металурги.

"Нафтогаз" віддає державі кожну п'яту гривню. А металурги, чиї лобісти зараз обсіли крісла у Верховній Раді, Кабміні, РНБОУ та Секретаріаті Президента, заплатили в кращому разі лише кожну двадцяту.

Але це ще не все.

ПДВ-відшкодування – це чорна діра бюджету

Банальна сентенція, але цьогорічні цифри вражають.

Як було вже сказано, чорна металургія заплатила податків "аж" на 2,64 млрд. грн. – якщо вірити неофіційним даним, які опинилися у розпорядженні "УП".

Підкреслимо – усіх податків, в тому числі й ПДВ.

В той же час "УП" вдалося отримати абсолютно офіційну інформацію податкової – за 9 місяців вони відшкодували (тобто виплатили грошима) металургійній промисловості та підприємствам з оброблення металу 4,1 млрд. грн.!

Тобто значно, значно більше, ніж отримали.

Перша думка – мабуть, металургів вигідніше примусити взагалі не платити податків, бо зараз громадяни чудесним чином більше їм віддають, аніж отримують.

Зрозуміло, що це сухі цифри, які потребують ретельного аналізу.

Звичайно, за попередні періоди накопичувалась заборгованість за невідшкодованим ПДВ. Але важко повірити в те, що така система оподаткування є справедливою.

Висновки

1. Статус великих державних монополій абсолютно невизначений.

Для чого існують НАКи і ГАКи? Чи усвідомлюють чиновники, що ті цілі, які вони нав’язують підприємствам, що знаходяться під державним контролем, суперечать одна одній?

Функція комерційна, тобто отримання максимального прибутку, прямо суперечить функції соціальній, тобто підтримці нужденних силами самого підприємства.

Функція бути наповнювачем бюджету суперечить соціальній функції та комерційній. Соціальній – тому що підтримка малозабезпечених має відбуватися або через бюджет, або через тарифну політику монополії. Аж ніяк не одночасно, бо тоді монополія швидко почне рухатися до банкрутства (що успішно роблять "Укрзалізниця" та "Нафтогаз").

Функція комерційна мало сумісна з функцією наповнення бюджету – тому що ексклюзивно високі податки руйнують інвестиційну політику монополії, і тоді вона деградує, втрачаючи конкурентоздатність у глобальному сенсі, і врешті-решт, свій монопольний статус.

2. В Україні відбувається жорстка дискримінація окремих груп суб’єктів господарювання.

Окремі приватні галузі практично не платять податків. В той же час, підприємства, які належать, говорячи мовою агітпропу, народові – тобто які мають поки що мільйони власників – потерпають від податкового тиску.

Таким чином, мільйони дрібних власників утиснено в правах, а група з декількох десятків власників знаходиться у привілейованому положенні відносно оподаткування.

3. Існуюча система оподаткування дозволяє керівним особам маніпулювати механізмами відшкодування ПДВ.

Це, у свою чергу, створює колосальні дисбаланси у економіці, призводячи як до прямих втрат бюджету через кримінальні схеми відшкодування ПДВ, так і до цілком легальних перетоків коштів в бюджет і назад, з нульовим результатом для реципієнтів бюджетних коштів.

Загальний висновок – тільки комерціалізація державних підприємств, з подальшою їх приватизацією, припинення "доїння" державних монополій та реформа ПДВ можуть виправити вади сучасної системи оподаткування.