Уже цілий тиждень Міністерство фінансів без упину рекламує перед народними депутатами, журналістами і громадськістю свій проект бюджету на 2007 р. Чиновники з Мінфіну любовно називають своє дитя то "бюджетом розвитку", то "соціально спрямованим", то говорять, що він "інноваційно спрямований".

Загалом, захоплюючих характеристик у нового законопроекту чимало, і усі вони, за словами чиновників, дозволять Україні в новому році з новим, так званим "народним" урядом, зажити ще краще, ще веселіше, і найголовніше — витягти українську економіку з непролазного "помаранчевого" болота, де вона загрузла за останні півтора року. І для цього треба лише сотню мільйонів гривень кинути сюди, а ще сотню — туди.

Зокрема, однією з таких насущних статей у бюджеті 2007 стали витрати на здешевлення кредитів, призначених для реалізації інноваційних та інвестиційних проектів, "із впровадження передових технологій, що реалізуються в галузях промисловості, у тому числі технологічними парками ". На цю справу Мінфін вирішив виділити близько 144,5 млн. грн.

Про те, що українська економіка повинна йти по інноваційному шляху розвитку, скаже будь-який економіст. І те, що інновації — справа дорога і ризикована, та ще й потребує багато часу, теж ясно. До того ж, в Україні не так багато великого капіталу, який би мав можливість, а головне, бажання, фінансувати будь-які інновації.

Тому, здається, суперечка про те, повинна чи не повинна держава підтримувати грошима такі речі, багато або мало 144,5 млн. грн. для таких цілей, не така важлива. Тим більше в Україні, де державний бюджет щорічно тріщить по швах, і при цьому чимала частина грошей з нього щорічно ж розкрадається. До цього Україні не звикати. Хвилює інше, а саме: на що держава збирається витратити ці 144,5 млн. грн.? Які саме інновації в результаті одержить вітчизняна економіка, чим вони будуть корисні їй і суспільству?

Замислитися над такими запитаннями змушує досвід кредитування всіляких інновацій, який є у вітчизняних чиновників.

"Роздавати" інноваційні кредити в Україні почали ще в 1992 р. Тоді для цього було створено Державний інноваційний фонд (ДІФ). 8 років потому його діяльність було визнано неефективною, і в 2000 р. ДІФ реорґанізували в Українську державну інноваційну компанію (УДІК). Втім, від зміни назви й форми організації нічого не змінилося.

Справа в тому, що неефективність обох структур полягала в тому, що фінансування проектів по створенню нових технологій та інших інновацій становило в їхній діяльності мізерну частку. Так, за даними Рахункової палати в 1998-1999 р. з 682,6 млн. грн. усіх виданих ДІФом кредитів на наукові розробки пішла лише чверть цієї суми - 160,1 млн. грн. Не "пас задніх" стосовно цього й УДІК. Як показали перевірки КРУ, з 2002 р. і по I півріччя 2005 р. 81% проектів, що фінансувала ця компанія, не мали державної реєстрації, як інноваційні.

У такий спосіб обидві структури лише видавали кредити різним приватним підприємствам, і намагалися їх якось повернути. Втім, в останньому їм не дуже щастило. Після всіх реформ і численних змін керівництва УДІК на 01.07.2005 р. мав неповернених кредитів на 604,2 млн. грн. Які ж "інноваційні" проекти кредитувала весь цей час держава? Різні: від виробництва вафель і паркету до видання журналів.

У нинішньому ж проекті бюджету передбачається, що держава буде здешевлювати кредити і для інноваційних проектів технопарків, які сьогодні й так працюють у пільговому режимі оподатковування.

Тут з науковими дослідженнями трохи краще, все ж таки більшість технопарків були організовані на базі науково-дослідних інститутів. І тому саме в них і можна знайти розробки, на які дійсно варто витрачати державні гроші. Однак і тут не обійшлося без того, щоб хтось не урвав, так би мовити "завдяки зв'язкам", кілька поблажок від держави. Серед інноваційних проектів, які в різні роки втілювалися в українських технопарках, можна знайти багато цікавого.

Приміром, одним із перших проектів технопарку ім. Патона було виготовлення побутових обігрівачів, які вже не перший рік є ледь не в кожній квартирі, інновацією в цьому випадку була особлива методика зварювання, що застосовувалася при їхньому виготовленні, якої не було в Україні.

Ще одним інноваційним нововведенням цього технопарку стало створення сміттєзбиральних машин з бічним завантаженням. У цьому випадку ноу-хау, гідне державного фінансування, полягало в тому, що було створено сміттєвоз, який дозволяє висипати сміття з бачків у кузов без допомоги двох вантажників.

Інші технопарки як ноу-хау подавали створення гайок, що закручуються самі, і особливо стійких до зносу запасних частин для комбайнів, виробництво акцизних марок і ще багато чого цікавого, але, так би мовити, мало пов'язаного з науковим прогресом.

На думку експертів, таке в нас стало можливим через відсутність будь-якої інноваційної політики держави.

По-перше, в Законі "Про інноваційну діяльність", який було прийнято у 2002 р., пріоритетними інноваційними напрямками було визначено ледь чи не всі галузі економіки. Таким чином, виходить, що для державного фінансування пріоритетом є як виробництво вафель, як у випадку з УДІКом, так і будівництво нових літаків або створення якихось космічних технологій. Тому, в такому контексті, заперечувати необхідність державної підтримки створення гайок, що закручуються самі, дуже складно.

По-друге, держава дотепер не визначилася, як же вона обиратиме інноваційні проекти, на які збирається витратити якісь гроші. "У нас сьогодні не існує нормальної ефективної системи добору інноваційних проектів. Раніше, як правило, це віддавалося на відкуп або адміністраціям технопарків і відомств, що займалися держкредитуванням інновацій, або йшлося про конкурси, в ході яких визначався ступінь інноваційності проекту", - говорить Ярослав Жалило, Президент Центру антикризових досліджень.

У випадку з ДІФом й УДІКом проекти відбирало керівництво цих структур, у випадку з технопарками - проекти проходили довгий ланцюг погоджень, у тому числі й у Національній академії наук України, однак, кінець-кінцем, останнє слово залишалося за керівництвом технопарків і чиновниками. В обох випадках, з огляду на велику кількість лазівок у законодавстві, під інновацію можна було провести все що завгодно, благо, в законах усі визначення розмиті і не чіткі.

За останні півтора роки в Україні було створено кілька нових органів, покликаних займатися інноваціями: Національна рада України з інвестицій та інновацій, Держагентство з інвестицій та інновацій, що має здійснювати організаційне й технічне забезпечення Нацради. Крім того, для фінансування інновацій на вітчизняних підприємствах навесні 2005 р. уряд вирішив створити Український венчурний інвестиційний фонд. Однак ні "помаранчевий", ні "біло-блакитний" уряди не подбали ні про прийняття чіткої інноваційної політики держави у вигляді якого-небудь програмного документу, ні про механізми, які можна було б застосовувати для добору інновацій, гідних державних грошей.

Часткове здешевлення кредитів - це, звичайно ж, не повне фінансування, і грошей на інноваційні цілі в бюджеті-2007 виділено не так багато, однак, якщо влада вже сьогодні не подбає про правильне їх використання, то Україна ризикує ще довго замість того, щоб фінансувати інновації, викидати досить велику частину цих грошей на вітер.