Як відомо, у зв’язку з підписанням нинішнім урядом низки безглуздих угод на початку 2006 року значно погіршилася ситуація з постачанням енергоносіїв на територію України.

Зокрема, стан, в якому наразі перебуває Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" викликає суттєві занепокоєння не лише серед національних експертів у сфері нафтогазової промисловості, але й, в першу чергу, основних кредиторів НАК "Нафтогаз України", якими є міжнародні банки та фінансові установи.

Інвестори (серед яких Дойче Банк, який загалом надав 600 мільйонів доларів Нафтогазу) стурбовані, зокрема, зовсім не примарною збитковістю НАК "Нафтогаз України", що обумовлена постійним зростанням зовнішньої заборгованості компанії та невпинним підвищенням цін на газ для України.

Хронічний переддефолтний стан монополіста у сфері нафти та газу, компанії, яка має стратегічне значення для економіки держави в цілому, спричинений, в першу чергу, поставленим на конвеєр залученням Нафтогазом кредитних коштів.

Варто звернути увагу на те, що лише за минулий рік компанія збільшила свій загальний борг на понад 1 мільярд доларів США через укладення низки двосторонніх кредитних договорів з іноземними банками.

До зазначеної суми необхідно додати півмільярда доларів США, отриманих Нафтогазом шляхом розміщення єврооблігацій у вересні 2004 року. Таким чином, беручи до уваги лише вказані запозичення Нафтогазу, виходить сума, що у 1,5 рази перевищує статутний капітал компанії.

Однак суми запозичень, здійснених нафтогазовим гігантом самі по собі, хоча і є, м’яко кажучи, шокуючими, є лише квіточками порівняно зі статтями видатків, під які такі кредити залучаються.

Абсолютна більшість коштів, залучених Нафтогазом на міжнародних ринках капіталу, витрачалась на погашення податкових боргів перед бюджетами різних рівнів, збільшення обігового капіталу, підвищення заробітної платні та збільшення видатків на соціальне забезпечення працівників апарату НАК "Нафтогаз України".

Такі неповоротні витрати здійснювались в той час, коли компанія потребувала суттєвих інвестицій у цілу низку довгострокових проектів, реалізація яких вже сьогодні могла б генерувати значний прибуток.

Така бездарна політика керівництва Нафтогазу щодо витрачання коштів компанії вже сьогодні має своїм наслідком істотні проблеми, пов’язані з можливістю сплати процентів за вже залученими кредитними коштами.

І це бентежить, з огляду на поступове наближення строків повернення основних сум кредитів. Найвірогідніше, за таких обставин кошти, необхідні для погашення кредитів, доведеться виділяти з державного бюджету України, вкотре обмежуючи соціальні статті видатків для решти населення.

Більше того, положення кредитних договорів Нафтогазу надають можливість кредиторам у випадку неплатежу з боку компанії через отримання відповідного рішення в іноземних (!!!) судах звернути стягнення на основні активи компанії, до яких, серед інших, відноситься і газотранспортна система України.

Про це свідчить окреме положення кредитних договорів Нафтогазу, за яким останній відмовляється від будь-якого імунітету проти судових проваджень, чим, фактично, розв’язує руки кредиторам та ставить під сумнів задекларовану бланковість залучених кредитів.

За збігом чи ні, але саме на газотранспортну систему України протягом усього періоду незалежності України з підвищеним інтересом поглядають наші північні сусіди з ВАТ "Газпром".

На цьому фоні, НАК "Нафтогаз України" активно продовжує залучення кредитів від міжнародних банків, порушуючи прямі вимоги національного законодавства.

Для прикладу: зараз монополіст перебуває у процесі переговорів з банком ABN AMRO щодо запозичення чергового півмільярда американських доларів.

Однак, закупівля послуг з надання фінансування відбувається без застосування положень діючого закону "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", яка чітко вимагає від державних компаній проходження відповідної процедури закупівлі.

Окрім того, відповідно до статуту НАКу, стаття 10.4.7, саме голова правління уповноважений на підставі рішень Правління "підписувати договори (контракти) та інші угоди від імені Компанії".

Тож не зрозуміло яким чином, за умов відсутності затвердженої Кабінетом Міністрів України кандидатури голови правління, нинішній виконувач обов’язків візьме на себе відповідальність за підписання кредитного договору, з порушенням законодавства України та статуту компанії.

В цій ситуації, банк ABN AMRO повинен усвідомлювати той факт, що новий уряд не візьме на себе відповідальність за виконання кредитного договору, який укладається з порушенням обов’язкових положень законодавства України.

Бентежить ще й те, що таким поспіхом залучення фінансування на суттєву суму для Нафтогазу організовується банком, який небезпідставно вважається найліпшим другом російського Газпрому.

Складається враження, що керівництво Нафтогазу свідомо швидкими темпами йде на нарощування зовнішньої заборгованості, проблема погашення якої залишається прийдешнім поколінням, та потенційно крок за кроком наближає Газпром до своєї давньої мети – отримання повного контролю над газотранспортною системою України.

З огляду на надзвичайно складний фінансовий стан НАК "Нафтогаз України", залучення додаткових кредитних ресурсів до моменту формування нового уряду та призначення повноправного голови правління НАКу, на яких за законом буде покладена відповідальність за реанімацію національної монополії та, відповідно, порятунок нафтогазової галузі України в цілому, видається, як мінімум, дивним.

Олег Рунак, для УП