22-23 травня у Києві проходить черговий саміт ГУАМ, на якому буде оголошено про створення міжнародної організації на основі цього об’єднання.

Пошуки змісту

Для початку трохи історії. ГУАМ - утворена в жовтні 1997 року міждержавна організація, члени якої, ті ж самі Грузія, Україна, Азербайджан та Молдова намагалися створити ілюзію опозиції в СНД. Назва організації склалася з перших букв назв країн, що входять в нього.

З 1999 по 2005 роки в організацію також входив Узбекистан, що давало підстави розширити назву організації до ГУУАМ. Після тривалого небуття, ГУАМ відродився після змін влади в Україні та Грузії.

На минулорічному саміті у Кишиневі ГУАМ, втративши Узбекистан, нарешті постав в якості організації, яка збирається існувати не лише на папері. Якщо попередній саміт став місцем декларації про відродження вже підзабутої організації, то зустріч у Києві має надати організації нове наповнення.

За попередньою інформацією, озвученою українськими дипломатами, країни – учасниці ГУАМ: Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова - мають намір реорганізуватися в міжнародну організацію, яка називатиметься "Організація за демократію і розвиток - ГУАМ", підписавши статут організації та спільну декларацію.

Для вдалого розвитку країни-члени ГУАМ мають вибрати, яким шляхом: політичного альянсу чи економічної корпорації має йти відроджена організація. Однак напередодні доленосного саміту доля ГУАМ залишається невизначеною.

Політичний шлях: СНД навпаки

Опоненти ГУАМівського проекту найчастіше наголошують на політизованості організації, яка складається із країн, "що протиставляють себе Росії". Однак при реформуванні ГУАМ Україна та Грузія, найактивніші прихильники цієї організації, врахували політичний досвід СНД.

Мова йде про створення нової організації – Співдружності демократичного вибору (СДВ), суто політичної організації, метою якої є поширення демократичних цінностей. За логікою авторів нового утворення, президентів Ющенка та Саакашвілі, нова організація мала б перебрати не лише політичну складову ГУАМ, але й забрати ярлик "антиросійської організації".

Ідея "роздвоєння" організацій незабаром може дати свої плоди. Звичайно, що Росія, образившись на створення Співдружності демократичного вибору, так і не перестала "нелюбити" й ГУАМ.

Однак передача функцій "рушійної сили демократії" із ГУАМу на СДВ значно розширила кола обох структур. У засіданнях Співдружності демвибору не на правах гостей приймають участь президенти прибалтійських країн та Польщі, яким, за ЄСівськими стандартами, нема чого робити на засіданнях не-євросоюзівського економічного утворення.

Відмова від поширення демократії для ГУАМ стала не лише легітимацією наявності в ньому Азербайджану (погодьтеся, далеко не еталону демократії), але й можливістю залучити нових членів із кола центральноазійських країн (про їх демократичність годі й казати).

Принаймні, півроку тому під час чергового покращення стосунків із Туркменбаши (коли на саміті СНД у Казані Туркменістан першим заявив про свій можливий вихід зі Співдружності), з’явилися припущення про втуп Туркменістану до ГУАМ.

Втім, було б невірно повністю відкидати політичну складову ГУАМ. Нинішніх членів організації пов’язує одна спільна проблема – загроза територіальної цілісності держави. У Молдови є Придністров’я, у Грузії – Абхазія із Південною Осетією на додачу, в Азербайджану – Нагорний Карабах. Кримські проблеми України теж не варто забувати.

В цьому контексті неодноразово піднімалось питання про утворення спільного миротворчого континенту ГУАМ, який має замінити у "невизнаних республіках" російських миротворців. Принаймні, про бажання провести таку ротацію в Абхазії заявляли парламентарі Грузії.

Економічна альтернатива

Набагато більших досягнень офіційний Київ сподівається отримати від економічної співпраці в рамках ГУАМ. Однак ця співпраця залежатиме від обраних пріоритетів.

Економічна альтернатива наступна: або ГУАМ остаточно перетворюється на концесію країн, які видобувають та транзитують каспійську нафту (у перспективі – і середньоазійський газ) від родовищ до кордонів Європейського Союзу; або перетворюється на економічний клуб із зоною вільної торгівлі, такий собі своєрідний "передбанник" до членства у ЄС. Обидва варіанти не виключають один одного, хоча якийсь один має бути домінуючим.

Що стосується "енергетичного консорціуму", то його доцільність навіть не підлягає обговоренню, бо очевидна. Втім, у нинішньому складі ГУАМу зберігається досить обмежений, як для такої мети, склад учасників.

У складі ГУАМ є Азербайджан – єдина гуамівська країна, яка експортує вуглеводи, є транзитери Грузія та Україна, є Молдова, яку до транзитерів можна віднести зі значною натяжкою. Скоріше – "співчуваюча".

Тобто вся енергетична діяльність реформованої організації тісно "зав’язана" на одному-єдиному учасникові - Азербайджані, який, нагадаємо, напередодні зустрічі у Кишиневі довго розмірковував – приймати в ньому участь, чи, за прикладом Узбекистану, "грюкнути дверима".

Незважаючи на названі проблеми, енергетичний аспект роботу ГУАМу на порядку денному залишається провідним. Підтвердженням цього є і присутність на київському саміті президентів Польщі (згадаймо, довгобуд Одеса-Броди-Гданськ) та Литви (яка пропонувала свій маршрут добудови українського нафтогону).

Однак діяльність ГУАМ не збирається обмежуватися енергетикою. Серед тем, що будуть розглядатися, варто окремо відзначити бажання створити зону вільної торгівлі. Ця ідея, узгоджена ще в 2002 році і тоді ж ратифікована Верховною Радою, довгий час пролежала "у дальній шухляді".

Причому не виключено, що пролежала справедливо. Принаймні, зона вільної торгівлі набагато більш вигідна меншим країнам для торгівлі з великими, ніж навпаки. До речі, саме тому Україна постійно наполягає на зоні вільної торгівлі із Росією, яка послідовно цьому опирається.

За часів Кучми Україна намагалася утворювати зони вільної торгівлі з усіма можливими країнами, намагаючись таким чином хоч якось зменшити залежність від російського ринку. Серед іншого, деякий час існувала вільна торгівля з країнами Балтії, автоматично скасована зі вступом цих країн у Євросоюз.

Тобто у створенні зони вільної торгівлі з Україною інтереси Грузії та Молдови (меншою мірою – Азербайджану) - очевидні. Для порівняння, за минулий рік Україна піднялася з сьомого на четверте місце серед торгівельних партнерів Грузії.

Однак вітчизняне Мінекономіки навіть не задавалося питанням, чи вигідна Україні така зона вільної торгівлі.

Виходом, який би дозволив Україні отримати і свою долю прибутків, мало б стати залучення до кола ГУАМ інших країн, насамперед Румунії та Туреччини. Участь країн, чиї ринки порівняні з українським, роблять зону "вільної ГУАМ-торгівлі" вигідною і для нашої країни.

Однак зона вільної торгівлі із Румунію (та Болгарією) мало перспективна у зв’язку зі вступом у невіддаленому майбутньому цих країн до складу ЄС.

Залишається Туреччина, країна, яка може стати важливим партнером ГУАМ і "енергетично-транзитній" лінії. Варто нагадати, що під час свого візиту в цю країну Віктор Ющенко піднімав питання утворення зони вільної торгівлі між Туреччиною та Україною. Однак згодом це питання зависло, не знайшовши підтримки всередині обох країн. А тепер на київському саміті ГУАМ Туреччина чомусь не представлена.