Цьогорічне світове зростання цін на енергоносії і криза в газових переговорах із Росією дуже чітко висвітили той вузол проблем, який роками намотувався на шиї паливно-енергетичного комплексу України.

Утім, саме зараз, під тиском непереборних обставин паливної кризи, у української влади з'являється шанс розв'язати цей вузол і оптимізувати роботу нафтогазової галузі. Адже, як зазначав президент США Джон Кенеді, мудрі китайці слово "криза" пишуть відразу двома ієрогліфами – "катастрофа" і "можливість".

Можливість 1. Створення вертикально-інтегрованої компанії

Насправді, катастрофи в паливно-енергетичному комплексі України трапляються із очевидною регулярністю – двічі на рік – у квітні-травні і у вересні-жовтні. І посівна, і збір врожаю чомусь завжди виявляються для української влади великою несподіванкою. Тому зростання попиту майже завжди перетворюється на зростання цін на пальне. І, за сумним економічним "правилом храповика", назад ціна вже не падає.

Двічі на рік, наступивши на ті самі граблі, держава знову починає бавитися в адміністративні ігри: намагається регулювати ціни, забороняє експорт нафтопродуктів, шукає винних у своїй незграбності, веде виснажливу боротьбу за дешеве пальне для сільськогосподарських робіт.

Але жодне з цих "па" не дає значних результатів, тому що чиновники не розуміють головного: набагато ефективніше для держави не давити на ринок, а мати свого потужного гравця на цьому ринку.

Звичайно, таким гравцем міг би бути і Держрезерв України, який би виходив на ринок з інтервенціями пального і збивав би ціну. Але згадуючи цитату кота-класика, "для того, щоб продати щось непотрібне, необхідно спочатку купити щось непотрібне. А у нас грошей немає".

В держбюджеті-2005 на Держрезерв передбачено лише 625 млн. грн., у той час, як за словами екс-голови Держрезерву Євгена Червоненка, на виконання усіх функцій Держрезерву необхідно не менше 2,7 млрд.

Інша справа – створення вертикально-інтегрованої нафтової компанії (ВІНК), контрольний пакет якої належав би державі і яка б мала повністю замкнутий цикл виробництва і розповсюдження своєї продукції: свердловина – нафтопереробний завод – автозаправна станція. За підрахунками спеціалістів, враховуючи можливі складники такої компанії, ВІНК могла б контролювати близько 30% ринку продажу пального і суттєво впливати на його роздрібну ціну.

Вигідність цієї моделі вже збагнули не тільки більшість російських нафтових компаній (зокрема, "Лукойл", ТНК), але й російські чиновники. Адже не випадково зараз російський "Газпром", контрольний пакет якого перебуває у державній власності, надзвичайно швидко нарощує м'язи і у видобуванні, і у переробці, і у продажі нафти (зокрема, мова йде про нещодавню купівлю "Газпромом" "Сибнафти").

Для того, щоб розробити ВІНК, не потрібно ні копійки коштів з держбюджету. Все фінансування можна здійснити в межах банківських позик. Зокрема, кредит на формування третьої "ланки" згаданого "ланцюжку" – тобто на купівлю автозаправних станцій – "Укрнафті" надав "Дойче Банк" (240 млн. доларів).

Враховуючи відсоток по кредиту, рівень прибутку (в середньому прибуток однієї АЗС по Україні на місяць складає до 15 тис. доларів), кількість запланованих АЗС (947, причому станції купуються з уже сформованою клієнтською базою), обсяг податків і т.д., експерти підрахували, що купівля АЗС окупиться за 4 роки.

Але вже за 1-2 роки держава отримає свого потужного гравця на ринку продажу пального і зможе реально впливати на рівень і стабільність цін.

Утім, навряд чи цій новині радіють ті групи, які зараз контролюють ринок нафтопереробки і продажу пального. І хоча створення ВІНК ніхто не ризикне поставити під сумнів (адже і екс-президент Кучма, і теперішній президент Ющенко чітко заявили, що державі така ВІНК необхідна), утім дрібні палки в колеса ВІНК вже починають ставити.

Зокрема депутат Ігор Єремєєв, який контролює 41% акцій НПК "Галичина" і має тісні зв'язки із нафтотрейдерською структурою "Контініум" (володіє "Західною нафтовою компанією", яка, у свою чергу, контролює мережу АЗС) вже розгорнув публічну атаку на ВІНК. Мовляв, занадто дорого "Укрнафта" купує собі АЗС.

Інший народний депутат, колега Єремєєва по фракції Народної партії, Василь Надрага взагалі заявив, що побудувати АЗС – це ж копійки – 120 тис. доларів (загалом дивно, що член парламентського комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів дає експертну оцінку нафтовим питанням).

Знайомі нафтотрейдери, почувши цей коментар скептично посміхнулися і негайно пообіцяли "оформити  цьому "спеціалісту" замовлення на побудову кількох десятків автозаправних станцій за такою ціною".

Адже за підрахунками експертів сьогодні побудувати одну АЗС (враховуючи купівлю землі) коштує від 700 тис. до 1,2 млн. доларів. До речі і "Дойче Банк", беручи вже куплені АЗС під заставу (заставна вартість, як правило, складає 50-60% від реальної), оцінив їх по 600 тис. доларів кожна.

Друга лінія наступу на ВІНК пролягає через НПК "Галичина". Справа в тому, що 25 січня 2006 р. заплановано аукціон із продажу 32,86% акцій "Галичини". І в конкурсі цілком ймовірно братиме участь "Укрнафта", адже компанії необхідний завод, де можна було б переробляти видобуту нафту.

З іншого боку, ще 19 жовтня правління "Укрнафти" вирішило утримуватися від участі у зазначеному аукціоні, оскільки, по-перше, придбання зазначеного пакету акцій не гарантує участі компанії в управлінні підприємства, і, по-друге, є питання щодо відносин НПК "Галичина" з податковими органами України - лунали заяви щодо несплати НПК податків у великих розмірах)

І знову звинувачує Єремєєв, і знову звинувачення стосуються ціни. Мовляв стартова ціна пакету є завищеною втричі.

Є інформація, що у відповідь на це "Укрнафта" готова запропонувати Єремєєву викупити його власний пакет за озвученою ним пропорцією. Бажання викупити пакет Єремєєва опосередковано підтверджується і тим, що один із акціонерів "Укрнафти" Ігор Коломойський, після зборів акціонерів 20 грудня зазначив, що компанії доцільно брати участь у господарській діяльності НПК за наявності контрольного пакету акцій, дуже бажано 60% і більше.

Можливість 2. Створення єдиних і стабільних правил гри для усіх видобувачів

Що роблять росіяни, румуни чи турки коли зростає світова ціна на нафту і газ? Незалежно від обсягів власних розвіданих запасів нафти, вони починають обережно (аби не налякати ринок, як це було в середині 1980-х рр.) збільшувати видобуток. І таким чином або економлять на імпорті іноземних енергоносіїв, або збільшують прибутки від експорту власного палива.

В Україні ж усе навпаки:  протягом І півріччя 2005 р., коли  зростання світової ціни на російський газ склало майже 20% і коли Росія вже почала говорити про лібералізацію газових цін, приріст видобутку українського газу уповільнився порівняно з аналогічним періодом минулого року... в 24 рази (!).

Схожа ситуація і з нафтою. У той час, як контрактні ціни на російську нафту для Європи зросли на 65% (за 9 місяців), видобуток нафти в Україні зріс лише на 2,6%, а супутнього з нафтою газового конденсату – взагалі впав на 4,4%.

Насправді ці дивні статистичні неспівпадіння мають свої дуже чіткі і зрозумілі причини.  І головна з них зовсім не в тому, що в нас мало розвіданих запасів енергоносіїв (навіть якщо в 1,5 рази збільшити обсяг видобутку газу і взагалі не вести розвідку нових родовищ, запасів вже освоєних родовищ вистачить майже на 20 років).

Як це не парадоксально, головна причина полягає в тому, що для підприємств, де держава має контрольний пакет, (а на них припадає більше 95% видобутку газу і більше 97% видобутку нафти в Україні) видобувати за існуючих правил нафту чи газ... невигідно.

Візьмемо для прикладу газ. Середня собівартість видобутку 1 тис. кубометрів газу в Україні складає 197 грн. Як державне підприємство, НАК "Нафтогаз" зобов'язана продавати свій газ спочатку населенню і комунальним господарствам. Враховуючи, що разом вони споживають газу більше, ніж видобувається в Україні, то слово "спочатку" перетворюється у слова " майже виключно".

Враховуючи, що вартість, за якою "Нафтогаз" продає газ населенню складає 112 грн. (тобто нижче собівартості), членам правління "Нафтогазу" можна задати "дуже просте питання": навіщо вони знижують прибутковість компанії, розробляючи нові родовища, здобуваючи і продаючи більше газу?

А оскільки зниження прибутковості компанії призводить і до зменшення податкових надходжень, і до зменшення обсягу дивідендів державі, це "просте запитання" може привести правління "Нафтогазу" до кримінальної відповідальності.

У той же час приватні компанії, отримавши ліцензії на газові родовища, постачають газ хімікам і металургам не за 112 грн, а за 440-450 грн. за 1 тис. кубометрів.

Отже очевидно, що, по-перше, доведеться підвищити тарифи на газ для населення до рівня собівартості. Для порівняння, якщо в Україні зараз 1 тис. кубометрів населенню коштує 22 долари, то в Росії 38 доларів, в Казахстані – 70 доларів, а в Молдові 120 доларів. А тим хто не може платити підвищену ціну потрібна адресна допомога, а не виснаження галузі через цінову стелю.

До того ж, реальна ціна на газ допоможе стимулювати енергозбереження.

По-друге, створити певні нормативи щодо постачання газу населенню незалежно від форми власності добувника.

Щодо нафти, то тут ситуація теж не проста. Адже здобуваючи нафту, "Укрнафта" не впевнена, чи зможе вона її продати за ринковою ціною. Протягом останнього року доволі часто НПЗ не хотіли виходити на аукціони із продажу нафти, а виходячи не поспішали торгуватися за нафту, демонструючи "дивну злагодженість позицій".

Відповідно, "Укрнафті" доводилося "проситися" переробляти добуту нафту на чужі НПЗ. І хоча майже всі вони працюють не на повну силу (а Одеський і Херсонський НПЗ останні місяці фактично простоюють) і на трьох НПЗ (Кременчуцький, Надвірнянський і НПК "Галичина") держава володіє частиною акцій, дуже часто керівництво НПЗ відмовляється від переробки української нафти.

Позиція російських власників НПЗ абсолютно зрозуміла: вони вже є вертикально-інтегрованими компаніями і є орієнтованими на переробку власної нафти.  Навіть коли НПЗ стоять незавантаженими, їхні власники все одно отримують прибутки за рахунок перерозподілу доходів по усьому ланцюжку від свердловини до заправки.

Також не дає можливості нормально видобувати нафту і газ "ручне управління" рентними платежами. Хоча в Україні є закон "Про рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат", із року в рік його дію призупиняють. Тільки за 2005 р. розмір ренти збільшувався двічі. І жодного разу ніхто не демонстрував розрахунків, чи витримає галузь нові ставки рентних платежів.

Яким чином можна розрахувати рентабельність, яким чином можна розробити фінансовий план добувача, яким чином можна розрахувати вигідність розробки нових родовищ за такої невизначеності? Ніяким. Тому й уповільнюється зростання видобутку. Тому й зростають ціни. Тому зростає і енергозалежність країни.

Можливість 3. Оптимізація процедури видачі дозволів для освоєння родовищ

Ще одна проблема, яка не дозволяє Україні збільшувати обсяги видобування нафти і газу – це надзвичайно забюрократизована процедура видачі дозволів на розробку родовищ і виділення землі під них.

Вгадайте, скільки, згідно із українським законодавством, триває процес надання згоди урядових структур на розробку родовища? Два роки! Хоча об'єктивно цей процес міг би тривати не більше двох місяців.

Щодо виділення землі, ситуація ще більш складна. Адже землю виділяють місцеві ради. І будь-яка відносно могутня людина в області (передусім, губернатор) може заблокувати цей процес.

Для прикладу, один колишній губернатор Сумщини настільки захопився намаганнями поставити свою людину на посаду керівника "Охтирканафтогазу", що заблокував процес виділення землі під свердловини. В результаті із 70 запланованих в області нових свердловин освоєно лише половину.

Великі питання викликає і прозорість процесу виділення ліцензій. Минулого року Державний комітет природних ресурсів видав 116 ліцензій на розробку родовищ нафти і газу. З них понад 80 було розподілено між приватними компаніями. Велика частина з цих компаній взагалі раніше не займалися  видобутком природних ресурсів.

22 родовища минулого року було надано Держкомприродресурсами взагалі без тендерів і конкурсів.

За даними НАК "Нафтогаз України", на багатьох з цих родовищ видобуток газу ще й досі не розпочали. Хоча за законом "Про нафту і газ" і кодексом "Про надра", якщо роботи не почалися протягом 6 місяців з початку дії дозволів, ліцензії на ділянки має бути анульовано.

Відповідно, є потреба законодавчо мінімізувати строки отримання дозволів і відведення землі, встановивши обмежений перелік підстав, за яких може бути відмовлено у відведенні землі під родовище. А також визначити чіткі критерії-обмеження для кандидатів на "купівлю" родовищ і посилити контроль над процесом їхньої розробки.