Хроніки паливної кризи

Сьогодні другим потужним та зримим викликом для уряду Юлії Тимошенко виявилася "паливна криза" - так охарактеризувала ситуацію, що виникла на вітчизняному ринку нафтопродуктів, сама український прем'єр-міністр.

Перший виклик для уряду був пов'язаний зі зростанням цін на м'ясопродукти, проте саме паливна криза стала суттєвим випробуванням на міцність для уряду, який нещодавно справив свій перший ювілей - 100 днів.

За великим рахунком, будь-яка посівна кампанія або жнива наприкінці літа увінчується паливною кризою. Такі кризи стрясали Україну в 90-х, але й 2005 рік не став винятком із правила.

Ця ситуація стає вже традиційним компонентом українського паливного ландшафту. Можна пригадати, що уряд Януковича теж мав свою паливну кризу в посівну, що примусило його підписати з нафтотрейдерами меморандум, де було зафіксовано максимальну роздрібну ціну на бензин.

Дія цього документа припинилася 1 листопада 2004 року, фактично після першого туру виборів, однак ціни не підвищувалися: мабуть, відчувалася "відповідальність" передвиборчого моменту. Новий український уряд так чи інакше, але пропонував зберегти відповідні ціни і в першому кварталі 2005 року.

До речі, 16 лютого з нафтотрейдерами також було підписано меморандум про узгодження дій між Кабінетом міністрів та українськими нафтовими компаніями про регулювання ринку нафти і нафтопродуктів. Цей документ, за словами міністра палива та енергетики Плачкова, був цілковито узгоджений із нормами ринкового функціонування економіки.

Проте, на відміну від практики уряду Януковича, цифр у меморандумі нинішнього Кабміну не було, а документ передбачав створення робочої групи з оцінки якості нафтопродуктів і співпрацю уряду та нафтотрейдерів у розвитку мережі АЗС.

Паралельно із цим було підписано угоду між сільгоспвиробниками та українськими нафтопереробними компаніями. Згідно з цією домовленістю в лютому-травні ці компанії мали забезпечити аграріям 600 тис. тонн дизельного пального ціною на рівні 2400 грн. за тонну.

Угоду підписали ЗАТ "Укртатнафта" (Кременчуцький НПЗ), "ТНК-ВР Україна" (ЛіНОС), "Лукойл-Україна" (Одеський НПЗ), "Казахойл-Україна" (Херсонський НПЗ), "НПК-Галичина" (Дрогобицький НПЗ), ОАО "Нафтохімік Прикарпаття" (Надвірнянський НПЗ) та НАК "Нафтогаз України" (Шебелинський ГПЗ).

24 березня на нараді в Мінпалива та енергетики було повідомлено, що нафтопереробники збираються підвищити ціну на дизпаливо до 2800 грн. за тонну. Пізніше керівництво нафтопереробних компаній пояснювало зростання рівня цін на нафтопродукти різким (на 54% від початку року!) підвищенням вартості нафти, що імпортується до України.

Стрибок цін стався на тлі збільшення податкового навантаження на вітчизняних нафтовиробників, а також запровадженого урядом підвищення тарифів на перевезення нафти і нафтопродуктів залізничним транспортом.

АЗС припинили відпускати пальне. Уряд вдався до адміністративних механізмів регулювання.

14 квітня Мінекономіки видало наказ, відповідно до якого граничні рівні цін на дизельне паливо і бензини мали бути знижені за рахунок зменшення торговельної надбавки до 13%.

21 квітня міністр економіки Терьохін заявляв, що адміністративні методи регулювання - єдино можливі в ситуації, коли ринок монополізовано декількома компаніями.

22 квітня Тимошенко домовилася з керівником російської нафтової компанії "Лукойл" Вагітом Алікперовим про зниження цін на нафтопродукти, що постачаються компанією в Україну. "Лукойл" погодився встановити на своїх 170 автозаправних станціях ціни, запропоновані Міністерством економіки України.

Проте не все було так гладко, як виглядало зовні. 19 квітня президент компанії "ТНК-Вritish Petroleum Україна" Олександр Городецький повідомив, що незважаючи на те, що наказ Мінекономіки від 14 квітня не було доведено до потенційних виконавців ні через засоби масової інформації, ні через окремі адресні повідомлення, вже наступного дня на одну із заправок "ТНК-Вritish Petroleum" було накладено штраф за його невиконання.

А 29 квітня виконавчий віце-президент цієї компанії Тоні Консидайн провів переговори з міністром палива й енергетики Іваном Плачковим і зазначив, що уряд просив компанію дотримуватися установлених ним цін. При цьому він зауважив, що не може сказати точно, до якого моменту будуть утримуватися ціни, що існували на той момент. Консидайн наголосив, що це "буде залежати від відносин у галузі і з урядом".

До слова, того ж дня голова правління національної компанії "Нафтогаз України" Олексій Івченко зробив публічну заяву, в якій говорив про вимогу повернути у власність держави пакети акцій двох найбільших нафтопереробних заводів - Лисичанського і Кременчуцького.

Ці заводи контролюються відповідно російською компанією "ТНК-Вritish Рetroleum" і Татарстаном (Росія). Заяву було зроблено в контексті можливого перегляду результатів приватизації, здійсненої за часів Кучми.

На початку травня ситуація почала виходити з-під контролю уряду, а відтак і вибухнула паливна криза, яка стає для уряду справжнім іспитом на ринкову зрілість. Вона є серйозним викликом і для всієї вертикалі української влади у плані здатності скоординовано розв'язувати проблеми, причому робити це в такий спосіб, аби публічно не виглядало так, ніби права рука не відає, що ж творить ліва.

Виклик

Випробування на міцність полягає у випробуванні не тільки здатності уряду розв'язувати складні енергетичні проблеми, але і його спроможності протистояти поступальному розвитку ситуації із "з'ясуванням стосунків". Саме це сьогодні можна спостерігати у внутрішньоурядових розкладах та в диспозиції сил.

Розбіжності між членами уряду - "першими", "другими" чи "третіми" силами" у вертикалі української влади, про які колись можна було лише здогадуватися, зараз фактично винесено на публіку.

Наприклад, перший віце-прем'єр Кінах уже багато разів заявляв, що вбачає причини бензинової кризи в посиленому натисканні урядом на механізми "ручного управління" на ринку нафтопродуктів та в непродуманих рішеннях у сфері цінової політики.

З такою позицією, принаймні, частини уряду є солідарним й секретар Ради національної безпеки і оборони Петро Порошенко, який іще 17 травня вказував, що вважає ситуацію, що склалася на ринку нафтопродуктів, прорахунком Кабміну.

Таку заяву було зроблено після того, як парламент встановив нульову ставку акцизного збору до кінця бюджетного року. Було також запроваджено нульової ставки ввізного мита на високооктанові бензини і дизельне пальне.

Законодавчі зміни, що їх було затверджено парламентом, є спробою уряду стримати зростання рівня цін на нафтопродукти за рахунок підвищення конкуренції між російськими компаніями, які володіють українськими нафтопереробними заводами, та імпортерами готових нафтопродуктів.

Позиція президента

Днем пізніше президент Ющенко підписав ухвалений закон. Проте, виходячи з його публічних коментарів, він був не в захваті від дій уряду в царині формування політики ціноутворення щодо палива.

Оцінюючи урядові кроки, які було зроблено протягом останніх місяців, він заявив, що в питанні ціноутворення "не кращим чином вчинила українська команда". Можливості розв'язання цієї проблеми він убачав на шляху переговорів.

"...я б хотів запросити російських підприємців, які працюють на постачанні сирої нафти, нафтопродуктів, запросити керівників нафтозаводів, зокрема приватних заводів, і нам потрібно з чистого листа почати розмову", - підкреслив Віктор Ющенко, відзначивши, що "обидві сторони за цей період допустили певні кроки, які нанесли шкоду репутації один одного й організації здорового ринку".

Підписуючи згаданий закон, президент зробив і свої кроки до залагодження ситуації на ринку палива. Зокрема, з'явилося президентське доручення Кабміну протягом місяця вирішити питання про створення вертикально інтегрованої схеми управління корпоративними правами держави в статутних фондах нафтових і нафтопереробних компаній та указ "Про заходи щодо стабілізації ситуації на ринку нафти і нафтопродуктів".

В останньому документі було фактично розставлено всі крапки над "і": адже в його першому пункті діяльність Кабміну із забезпечення функціонування ринку енергоносіїв і регулювання цін адміністративними методами було визнано такими, що не відповідають завданням побудови ринкової економіки.

Уряд було попереджено про "неприпустимість подібної практики і персональну відповідальність за забезпечення подальшого стабільного функціонування вищезгаданого ринку".

Протягом місяця уряд повинен затвердити програму створення державного резерву нафтопродуктів, формування якого має бути завершено до 1 січня 2006 року. Мінекономіки було наказано протягом тижня скасувати свої акти, де робляться спроби адміністрування цін на ринку нафтопродуктів.

Оцінки парламентарів

Законодавчі рішення щодо введення нульового мита на ввезення високооктанового палива неоднозначно оцінюються й експертами в сфері енергетики, й політиками, які самі підтримали цей закон. Зокрема, більшість коментаторів сходиться на тому, що ці заходи можуть мати лише тимчасовий характер, оскільки вони не здатні зняти повністю всі ті проблеми, що виникають у паливній галузі.

Наприклад, голова УНП Юрій Костенко, вказуючи на паливну залежність українського ринку від російських кампаній, вважає, що "енергетична криза, яку переживали більшість країн світу, розв'язується не зменшенням мита чи завезенням світлих нафтопродуктів, а то й нафти, а через системні багаторівневі дії урядів щодо зменшення енерговитрат економіки, щодо диверсифікації джерел енергопостачання, а також розвитку тих енергетичних напрямків, які має власна держава".

Один із представників НПУ Єремєєв, близький, м'яко кажучи, до сфери нафтопереробки, зауважив, що стабілізувати ціни на нафтопродукти можливо шляхом зниження акцизного збору при переробці нафтопродуктів. Він також наголошує, що Кабмін "штучно створив дефіцит", оскільки на сьогоднішній день дефіцит пального викликано в першу чергу "неправильно відкоригованою ціновою пліточкою".

Голова фракції "Наша України" Микола Мартиненко, своєю чергою, зазначив, що вихід із ситуації лежить у річищі віднаходження компромісів за столом переговорів. Він підкреслює, що "без діалогу з тими, хто володіє нафтою і постачає її в Україну", неможливо вийти з кризи. Відтак "основні переговори з цього приводу потрібно проводити з Росією, а паралельно вирішувати на перспективу питання альтернативних постачальників".

За словами депутата-соціаліста Рудьковського, "нафтотрейдери ніколи не будуть працювати собі у збиток, тим більше ті нафтотрейдери, які не є резидентами в Україні". "І адміністративне регулювання таким чином, не рахуючи собівартості, ні до чого доброго не призведе. Ми бачимо, що вже всі повинні пересісти на велосипеди".

Позиція уряду

За офіційними даними Мінпалива, в березні 2005 року на нафтопереробні заводи України було поставлено 1 934,1 тис. тонн нафти, в тому числі:

228,6 тис. тонн - за рахунок власного видобутку (11,8% від загального обсягу поставок);

1 705,5 тис. тонн - із Російської Федерації (відповідно 88,2%).

До речі, за тими ж даними, у порівнянні з березнем минулого року обсяг поставки нафти скоротився на 320,2 тис. тонн (тобто на 14,2%).

Прем'єр Тимошенко вважає, що прийняття закону про лібералізацію імпорту нафтопродуктів до України дозволить відмовитися від установлення на українському ринку граничних цін на них, починаючи з 1 червня, і перейти до ринкових механізмів ціноутворення.

Вона вбачала причини бензинової кризи в "картельній змові", яку було сплановано певними бізнес-колами, і пообіцяла, що прізвища всіх її організаторів будуть названі найближчим часом. Іще 14 травня нею було зроблено заяву про те, що "іде свідоме припинення постачання нафти в Україну, хоча всі контракти оплачено..."

"Росія змушує знаходити нетрадиційні шляхи, оскільки нам на п'ять днів узагалі припинили прокачування нафти, хоча в нас є повністю всі необхідні угоди", заявила Тимошенко.

15 травня прем'єр зауважила, що українська паливна криза спричинена позицією Росії, але незважаючи на це, проблема з постачанням російської нафти в Україну не погіршить відносин між двома державами.

Проте, за її ж словами, "не дуже були задоволені певні країни тим, як пройшли вибори в Україні і зараз за останній місяць підвищили ціни з Росії на 30"%. В одному інтерв'ю з інтерв’ю вона заявила, що російські нафтотрейдери і переробники нафти хочуть дискредитувати нову українську владу.

До речі, першою російською кампанію, що прийшла на український нафтопереробний ринок у 1995 році, стала "Татнафта". Ця група створила дочірню компанію "Укртатнафта" (Кременчуцький НПЗ).

Після президентських виборів 1999 року на ринок України вийшов російський "Лукойл", що створив компанію "Лукойл-Україна" (Одеський НПЗ), пізніше на ньому з'явилися ТНК, "Казахойл" та російська "Група "Альянс".

"Ми з монополіями не воюємо - вони з нами воюють. Вони звикли, що можуть установлювати будь-які ціни, що уряд виправлятиме ситуацію, що гроші відчиняють будь-які двері", - заявила якось в травні Тимошенко. За її словами, подолати кризову ситуацію в перспективі допоможе будівництво необхідної інфраструктури на Кременчуцькому НПЗ, що "дозволить отримувати нафту з акваторії Чорного моря".

Ще одним важливим заходом, на її думку, має стати будівництво "високотехнічного нафтопереробного заводу біля Одеси". Але головне завдання полягає в диверсифікації джерел постачання нафти в Україну та створенні реальних конкурентних умов для нафтопереробників та всіх учасників ринку.

Тим часом Плачков заявив, що зниження податків дозволяє наповнити ринок імпортним паливом, а виробникам - торгувати за встановленими владою цінами.

Широкий загал було поінформовано про те, що вже підписано контракти на постачання високооктанових світлих нафтопродуктів в обсязі 70 тис. тонн. Отож пальне, за словами прем'єра, "іде, пливе й навіть летить" до України.

Та все ж наразі залишається малозрозумілим, за які кошти це робиться і хто купує безмитне паливо.

В ситуацію вникає й антимонопольний комітет, який, судячи з виступів його глави Костусєва, проводить розслідування стосовно низки учасників ринку нафтопродуктів за підозрою в антиконкурентних діях.

18 травня він заявив, що розслідування ведеться стосовно таких компаній, як "ТНК-Вritish Petroleum-Україна", "Літаско-Україна", "Лукойл-Україна", "Лінокс", а також "Лукойл-Одеський НПЗ", за ознаками узгоджених антиконкурентних дій на українському ринку нафтопродуктів. Але й тут справа просувається не так усе гладко, адже, за словами глави антимонопольного комітету, його відомству чинять опір.

До речі, ще наприкінці лютого 2005 року Плачков указував, що за наявності на ринку шести компаній можливість їх абсолютної змови виключена...

Цікаво, що практика проведення антимонопольних розслідувань була застосована й у 2002 році. Антимонопольний комітет провів перевірку дотримання іноземними компаніями антимонопольного законодавства на ринку нафтопродуктів, проте тоді все було "чисто". Зокрема, тодішні антимонопольні "дослідження" продемонстрували, що російські компанії контролюють 30% ринку та утримують лише 1000 із 5000 тис. АЗС, які функціонували в той час в Україні.

Отже, схоже, що нафтова ситуація не завершиться одним "круглим столом" або спорадичним ужиттям урядових заходів, пов'язаних із намаганнями диверсифікувати постачання пального в Україну, щось реприватизувати чи побудувати новий державний НПЗ. Якщо уряд так чи інакше вже виходить із нинішньої халепи, то курчат, як відомо, рахують восени. Треба чекати на чергові жнива...

Юлія Кисельова, аналітик УНЦПД