Як спростити Україні шлях до децентралізованої енергетики

Розподілена генерація стає одним із ключових напрямів розвитку енергетичного сектору України, особливо в умовах підвищеної вразливості централізованої інфраструктури. 

Це рішення спрямоване на забезпечення енергетичної стійкості місцевих громад, покращення надійності постачання та стимулювання використання відновлюваних джерел енергії. 

Впровадження мікрогенераційних об'єктів, таких як сонячні та вітрові станції, може не лише підвищити надійність та безпеку енергопостачання, але й створити нові можливості для економічного зростання та залучення інвестицій в регіони України.

Законодавчі аспекти, державна підтримка та місцевий рівень

Для розвитку розподіленої генерації в Україні впроваджуються низка законодавчих ініціатив, спрямованих на створення сприятливих умов для громад та приватних інвесторів. 

У відповідь на енергетичні виклики, пов’язані з наслідками регулярних обстрілів росією енергосистеми України, уряд запровадив низку спрощень та полегшення регуляторних вимог на період воєнного стану. 

Зокрема, дозволено будівництво газотурбінних та газопоршневих установок потужністю від 1 МВт і більше без дозвільних документів, визначених містобудівним законодавством, та зменшено строки приєднання відповідних об’єктів генерації до електричних, газових та теплових мереж. 

Також діють податкові пільги для імпорту обладнання для розподіленої генерації, що дозволяє знизити витрати інвесторів. Державні програми підтримки, такі як "Доступні кредити 5-7-9%", розширені для фінансування проєктів у громадах, з метою стимулювання енергетичної автономії та залучення приватного капіталу в сектор розподіленої енергетики.

Проте, на практиці впровадження проєктів на рівні громад стикається з численними викликами, зокрема через брак доступу до актуальних енергетичних даних і фінансових ресурсів. 

В умовах воєнного стану доступ до інформації обмежено, і громади змушені користуватись застарілими або непрямими даними, що знижує точність енергетичних оцінок та прогнозів та ускладнює розробку й реалізацію місцевих енергетичних планів. 

Попри ці складнощі, в тих громадах, де налагоджена співпраця різних стейкхолдерів, включаючи приватний бізнес, комунальні підприємства та громадські організації, вдається залучати підтримку міжнародних партнерів, враховуючи технічну та фінансову допомогу для реалізації проєктів розподіленої генерації. 

Наприклад, вже успішно функціонують гібридні сонячні станції на деяких об'єктах критичної інфраструктури, таких як медичні заклади та водоканали, що гарантує автономне енергозабезпечення під час аварійних відключень. 

Підвищення енергоефективності громад, зокрема завдяки реформі децентралізації, сприяє підвищенню інтересу до таких рішень і створює передумови для інтеграції відновлюваних джерел енергії та високоефективної когенерації в місцеву інфраструктуру.

Європейський досвід

Європейський Союз накопичив значний досвід у розвитку розподіленої генерації, створюючи умови для децентралізованого виробництва енергії на рівні громад. Одним із ключових документів, що визначає напрямок цього розвитку, є Директива ЄС 2019/944, яка закріплює спільні правила внутрішнього ринку електроенергії та надає широкі можливості для розвитку "активних споживачів", які можуть виробляти, споживати та продавати електроенергію. 

В Україні ця директива імплементується в межах Третього Енергетичного пакету, метою якого є інтеграція української енергосистеми з європейською та модернізація ринку електроенергії.

Серед практичних прикладів європейських країн, які впроваджують розподілену генерацію, слід відзначити Німеччину. У Німеччині понад 50% встановлених потужностей у відновлюваній енергетиці контролюються місцевими кооперативами, домогосподарствами та малими підприємствами.

Цей показник став можливим завдяки "Закону про відновлювану енергетику" (Erneuerbare-Energien-Gesetz, EEG), який запроваджує гарантії викупу зеленої електроенергії та сприяє формуванню регіональних енергетичних кооперативів.

Данія також є прикладом успішної реалізації проєктів розподіленої генерації, особливо у секторі вітрової енергетики. Відповідно до датських програм розвитку, громади, які приймають проєкти вітроенергетики, мають можливість отримати частину прибутків від виробленої енергії або володіти часткою в проєктах. 

Такі програми почали діяти з 2009 року, коли уряд Данії ухвалив закон, що передбачає знижки на електроенергію для громад, які сприяють розвитку відновлюваних джерел.

Крім того, приклад Франції демонструє підтримку децентралізованої генерації на державному рівні. У 2015 році Франція ухвалила закон про енергетичний перехід на користь зеленого зростання (Transition énergétique pour la croissance verte), що включає положення для розвитку розподіленої генерації. 

Цей закон підтримує проєкти громадського рівня та стимулює співпрацю між муніципалітетами та приватними інвесторами у виробництві зеленої енергії.

Важливу роль у розвитку розподіленої генерації в ЄС відіграють фінансові інструменти, зокрема Фонд підтримки справедливої трансформації спрямований на сприяння перехідним ініціативам у регіонах, що залежать від викопного палива. 

Затверджений у 2020 році фонд передбачає фінансування на суму 17,5 млрд євро для підтримки проєктів розподіленої генерації та перебудови економіки вугільних регіонів у країнах-членах ЄС. Також Європейський інвестиційний банк активно підтримує муніципалітети у впровадженні "розумних" мікромереж, надаючи кредити та гранти на проєкти зеленої енергетики.

Україні, яка інтегрується в європейську енергетичну систему ENTSO-E з березня 2022 року, корисно врахувати досвід ЄС для прискорення розвитку розподіленої генерації.

Технічні аспекти та інноваційні рішення

Розвиток розподіленої генерації в Україні потребує модернізації мережевої інфраструктури та впровадження нових технологій, що дозволяють забезпечити автономність та стійкість локальних енергетичних систем. 

Одним із ключових документів, що регулює технічні вимоги, є ухвалена розпорядженням КМУ від 18 липня 2024 р. № 713-р "Стратегія розвитку розподіленої генерації до 2035 року" (далі - Стратегія), яка передбачає масштабне впровадження об’єктів розподіленої генерації, технологій зберігання енергії, "розумних" мереж та мікромереж.

Згідно зі Стратегією основні технічні вимоги для розвитку розподіленої генерації включають збільшення встановленої потужності малих електростанцій, особливо тих, що використовують газотурбінні й газопоршневі установки, та об’єктів відновлюваної енергетики. 

Однією з інноваційних технологій, що активно впроваджується, є системи зберігання енергії, які можуть допомогти стабілізувати роботу енергосистеми та у перспективі забезпечити її гнучкість. Також діє "Концепція впровадження розумних мереж в Україні до 2035 року", схвалена розпорядженням КМУ від 14 жовтня 2022 р. № 908-р. 

Вона передбачає інтеграцію смарт мереж та автоматизованих систем управління мережами й технологій моніторингу, які сприятимуть збалансуванню попиту та пропозиції на ринку електроенергії, а також підвищенню надійності електропостачання споживачів, в тому числі об'єктів критичної інфраструктури, таких як лікарні, водоканали тощо.

Виклики та перешкоди для розвитку розподіленої генерації

Попри інтенсивну підтримку розподіленої генерації з боку держави, цей сектор зіштовхується з ризиками, що уповільнюють темпи впровадження нових проєктів. Так, наприклад, за спрощеним порядком приєднання до електромереж для сонячних та вітрових електростанцій (СЕС та ВЕС) згідно з постановою НКРЕКП № 875 від 8 травня 2024 року, Регулятор передбачив вимогу встановлення установок зберігання енергії, що мають забезпечити резерв потужності на рівні 4 годин роботи таких станцій. 

На практиці ця вимога стримує багатьох замовників приєднувати СЕС та ВЕС за спрощеною процедурою, незважаючи на низку переваг, передбачених спрощеним порядком приєднання. 

Адже вимога щодо установок зберігання з потужністю, що має відповідати номіналам генеруючого обладнання і мати велику ємність, значно здорожчує вартість усього проєкту. 

Наприклад, для СЕС потужністю 1 МВт відповідна УЗЕ ємністю 4 МВт·год може щонайменше вдвічі підняти обсяг необхідних капітальних інвестицій. 

Окрім того, є й інші особливості, які потребують перегляду і вдосконалення умов щодо розвитку проєктів енергостійкості. Наприклад, особливої уваги потребують умови для розвитку мікромереж, що здатні працювати як автономно, так і в складі загальної енергосистеми. Про це детальніше зазначено у звіті "Виклики та можливості розвитку розподіленої генерації та мікромереж в громадах", розробленому за підсумками дослідження, проведеного Razom We Stand спільно з SDIA.

Серед інших бар’єрів для інвестицій у децентралізовану енергетику варто відзначити нестабільність законодавчої бази. В умовах воєнного стану прийнято низку тимчасових постанов на час дії воєнного стану, чи впродовж 6 або 12 місяців після його припинення чи скасування. 

Наприклад, спрощення митних процедур для ввезення енергетичного обладнання, затверджене змінами до Митного кодексу 16 липня 2024 року, є тимчасовим заходом, а отже, інвестори ризикують зіткнутися з посиленням податкового навантаження у майбутньому.

Ще одним викликом є ​​нестача кваліфікованих кадрів для реалізації проєктів розподіленої генерації, особливо на місцевому рівні. Близько 60% громад мають обмежений доступ до фахівців з відновлюваних джерел енергії, що ускладнює реалізацію проєктів на рівні місцевих спільнот.

Для подолання цих викликів та бар’єрів Україна активно співпрацює з міжнародними організаціями, зокрема з Європейським інвестиційним банком, який у 2023 році надав 100 млн євро для розвитку "зелених" проєктів, в тому числі розподіленої генерації. 

Проте, для досягнення значних результатів у масштабному розвитку таких проєктів необхідно вдосконалювати національне законодавство, стимулювати залучення інвестицій, а також кваліфікованих кадрів, особливо на рівні громад.

Висновки та рекомендації

Розвиток розподіленої генерації в Україні є перспективним напрямом для підвищення енергетичної безпеки держави, зміцнення економіки місцевих громад і переходу до екологічно чистих джерел енергії. 

Успішний досвід європейських країн демонструє, що стабільна підтримка на державному рівні, доступні фінансові інструменти та спрощені процедури приєднання можуть значно прискорити впровадження нових проєктів. 

Український уряд вже зробив низку важливих кроків, однак для розширення можливостей у цій галузі потрібне подальше вдосконалення законодавства, зокрема в частині стабільного податкового та митного режиму, а також розробка привабливих моделей для розвитку проєктів мікромереж. Рекомендується також інвестувати в підготовку кадрів та модернізацію мережевої інфраструктури, щоб забезпечити стабільний розвиток розподіленої генерації в довгостроковій перспективі.

Співавтори: Максим Бевз та Максим Гардус, Razom We Stand