Немає інвесторів, довго та дорого. Найпопулярніші міфи про відновлювальну енергетику

Про відновлювані джерела електроенергії як про рушійну силу енергетичної відбудови України вже другий рік поспіль гучно і впевнено заявляють на міжнародних урядових та інвестиційних майданчиках. В Україні ж про них досі говорять мало і лише у вузьких колах профільних виробників та інвесторів.

Натомість активно просуваються меседжі, що газопоршнева та газотурбінна генерації можуть стати "порятунком зими-2024", а "зелена" енергетика залишається у вакуумі необізнаності, сприймаючись як специфічна та нішева.

Бракує розуміння, що "зелена" енергетика – це повноцінна промислова генерація державного значення, яка може і повинна стати основою відбудови.

Міф №1: "зелена" енергетика не може бути основною генерацією в державі, бо нестабільна та непрогнозована і з цим нічого не можна зробити.

Важливою умовою функціонування енергосистеми є здатність генерації видавати постійну й прогнозовану напругу в мережу та забезпечувати стабільну потужність.

Дійсно, на відміну від традиційної (теплової, атомної), "зелена" енергетика є більш непередбачуваною, оскільки енергія сонця і вітру залежить від природних умов. Це ускладнює енергозабезпечення кінцевих споживачів.

Саме тому "зелена" генерація потребує якісного прогнозування погодних умов та оперативного балансування за допомогою інших об’єктів "зеленої" генерації та систем накопичення електроенергії. Такі системи здатні переносити енергію в часі та коригувати недоліки погодного прогнозування.

Стрімкий розвиток систем накопичення, ШІ в галузі прогнозування і безперервне покращення характеристик вітрових турбін та сонячних модулів привели до того, що більшість країн Європейського Союзу активно рухаються в напрямку абсолютного домінування "зеленої" генерації в балансі виробничих потужностей.

Наприклад, в Іспанії та Німеччині частки "зеленої" генерації перевищують 60%, в Італії – 44%. В Україні теж почали говорити про системи накопичення, але радше факультативно і для певних видів послуг, а не як про компонент відновлення.

Для порівняння: частка "зеленої" генерації в Україні ледь сягає 15%. На відміну від нас, країни ЄС щороку додають десятки гігават відновлювальних об’єктів. Україна має одні з найкращих у світі передумов для ВДЕ – потенціал сонячної та вітрової енергетики в 150 разів перевищує поточний попит на електроенергію.

Міф №2: "зелена" енергетика в Україні існує лише на словах і проблемі відключень не зарадить.

В Україні є сприйняття, що "зелена" генерація – це нішева технологія, яка не може стати основою енергоміксу промислової країни і тільки розвивається. Ми маємо централізовану енергосистему переважно державної форми володіння, яка була побудована за радянських часів для великих промислових споживачів.

Зараз централізована енергосистема, попри її колосальні запас та міць, зазнала потужних руйнувань і стала місцем вразливості. Понад 9 ГВт потужностей пошкоджені, тому слід швидко вирішувати питання енергозабезпечення.

У держави немає достатньо фінансових ресурсів і залишилося мало часу. Це класичні умови для роботи приватного капіталу, оскільки приватний бізнес швидше оперує грошима, має більше досвіду й компетенцій у реалізації проєктів і несе не теоретичну, а реальну фінансову відповідальність.

Сотні додаткових об’єктів розподіленої генерації не тільки забезпечать стійкішу роботу системи та її антикрихкість до ударів ворога, а й створять багато додаткових робочих місць на всьому ланцюгу створення вартості.

В Україні є тисячі виробників ВДЕ різного профілю та масштабу, які за останні пʼять-сім років побудували близько 10 ГВт потужностей. До цього процесу долучаються бізнеси та домогосподарства, які ніколи не були дотичні до галузі.

Вони зводять сонячну та вітрову генерацію для власних потреб і не чекають, що їх врятує держава. Чимало вітрових турбін приїдуть у 2025 році, а сонячні модулі мають найнижчу ціну за всю їх історію. Ідеться про потужності трьох-чотирьох Каховських ГЕС, які можуть почати працювати уже у 2025 році.

Тож поки держава планує "гігават до зими", приватний бізнес уже все будує. Це процес, якому не треба заважати, а навпаки – зрозуміти, чого потребують інвестори, та своєчасно допомагати їм у цьому.

Міф №3: немає іноземних інвесторів, готових інвестувати у ВДЕ в Україні під час війни.

Насправді вони є і деякі з них, як Elementum Energy, мають досвід будівництва станцій під час війни. У 2023 році ми запустили Дністровську ВЕС потужністю 100 МВт, яка здатна забезпечити близько 200 тис споживачів. На Ukraine Recovery Conference в Берліні низка нових для українського енергоринку інвесторів підписала угоди для початку інвестування в об’єкти "зеленої" генерації.

Апетит міжнародних фінансових інститутів, які готові фінансувати приватні проєкти, також присутній і може забезпечити заявлені 2 ГВт вже у 2025 році, а це близько 2 млрд євро фінансування. Тож питання не в тому, чи є інвестори, а в тому, що їм необхідно для початку інвестування в Україну вже зараз.

Насамперед, інвестори хочуть бачити, що енергетика – це стратегічний фокус держави і що ми готові рухатися без затримок в реалізації енергетичних проєктів.

В Україні складно зрозуміти, хто deal captain "зеленої" відбудови, який має відповідати за розробку плану дій і сприяння інвестиціям: від логістичних питань, як привезти турбіни в Одеську область і пришвидшити видачу технічних умов, до комерційних аспектів, як забезпечити хоча б середньострокові інструменти продажу електроенергії, без чого неможливо спрогнозувати грошовий потік.

Ці питання потребують консолідованого підходу та уваги з боку держави. Крім того, енергоринок України є одним з найбільш зарегульованих секторів економіки – цінами, ліцензіями, дозволами, правилами регулювання. Він ще й доволі непрогнозований у змінах регуляторного поля. Убивча комбінація.

Тим не менш, іноземні інвестори, які мають апетит до ризику, уміють працювати з регуляторною специфікою і створювати локальні партнерства, заходять в Україну.

Це інвестори, які мають доступ до зовнішнього фінансування, тому що наразі ніхто не здатен узяти всі ризики реалізації проєктів в Україні на себе. Держава має бути сфокусована на таких інвесторах, бо очевидно, що стейкхолдери з низьким порогом до ризику поки що не прийдуть в Україну. Але це поки що.

Міф №4: "зелена" енергетика – це дорого і довго.

Одна з ключових переваг "зеленої" генерації – це відсутність залежності від сировини, газу чи вугілля, а отже, знижена собівартість виробництва.

За оцінками Міжнародного енергетичного агентства (IEA), у 2023 році 96% нових проєктів сонячної та вітрової енергетики мали нижчу вартість виробництва, ніж нові електростанції, що працюють на вугіллі та природному газі.

Проєкти атомних електростанцій відносять до найскладніших: майже немає таких, що збудовані вчасно (багаторічні запізнення) і без суттєвих перевитрат.

Не менш специфічними та складними є гідропроєкти, не говорячи про екологічну складову. Тимчасом вартість будівництва об’єктів відновлюваної генерації щороку зменшується завдяки розвитку технологій та масовості.

Щодо швидкості: СЕС, які генеруватимуть понад один гігават енергії, можна побудувати за рік включно з девелопментом. Щойно держава унормує процеси видачі технічних умов активним інвесторам та девелоперам, з реальними цілями та відповідальністю виконавців, професійні гравці не забаряться.

Від початку розробки проєкту ВЕС до введення обʼєкта в експлуатацію потрібно витратити 2,5-3,5 року залежно від потужності. При цьому в Україні вже зараз є чимало вітрових проєктів на стадії, близькій до початку будівництва. Жодні проєкти традиційної генерації не будуть завершені швидше.

Чи готові девелопери, виробники та інвестори "зеленої" енергетики забезпечити 1-2 ГВт у 2025 році? Так. Якщо держава піде на конструктивний діалог, нарешті зробить розвиток ВДЕ пріоритетом і буде стратегічно керувати реформуванням та побудовою новітньої енергосистеми в Україні, то цей потенціал стане реальністю і забезпечить енергетичну достатність не тільки для "наступної зими".