Хто шукає "зраду" у реформі промислового забруднення

16 липня 2024 року Верховна Рада України прийняла закон "Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення". Це той самий закон, який вводить європейські правила гри щодо викидів підприємств в Україні. 

На цей закон чекало не одне покоління українців, які мешкають в промислово навантажених містах. Адже він дає старт реформі управління промзабрудненням.

23 липня закон направлено на підпис Президенту України. І в цей самий час у ЗМІ з’явилися матеріали, в яких новий закон критикують представники організацій, афільованих з великим бізнесом. Чому аргументи, які наводяться на "збиття" цього закону, не витримують критики – зараз розберемось.

Що не влаштовує лобістів бізнесу, який хоче далі працювати "як є"?

Загалом, не влаштовує сам факт прийняття закону. Ми пам’ятаємо три невдалі спроби провести через Верховну Раду подібні законопроєкти, які мали імплементувати в законодавство України європейську Директиву 2010/75/ЄС.

3117, 4167, 6004-д – це номери законопроєктів, які були "збиті" тими самими силами, які зараз критикують проголосований закон. На відміну від попередніх спроб, знайти необхідну кількість голосів цього разу допоміг євроінтеграційний статус закону – Єврокомісія розглядає його ухвалення як необхідну умову нашого вступу до ЄС. 

Ба більше, ухвалення закону в третьому кварталі 2024 року є умовою отримання фінансової допомоги від ЄС згідно з планом Ukraine Facility. Тому можна сказати, що саме таке європейське лобіювання виявилося вирішальним фактором у перемозі над лобістами місцевого штибу. 

Але бій ще триває. Бо недоброчесний бізнес не влаштовує те, що йому нарешті доведеться дотримуватися екостандартів, яких він не дотримувався ніколи, і стандарти стануть вищими – європейськими. 

Економія на заходах щодо зменшення викидів, яка забирала здоров’я і життя мешканців промислових міст, була "конкурентною перевагою" промисловості, збудованої ще за радянських часів. 

А тепер бізнесу потрібно зробити "стрибок через сходинку" і прилаштуватися одразу до норм, які діють в Європі. Завдання, яке не всім до снаги в принципі. 

Особливо, коли підприємство вже вичерпало свій ресурс, і власнику все одно доведеться його скоро закривати. Навіщо тоді модернізація? 

Тому, відгукнувшись на пропозицію бізнесу, законодавець для таких випадків передбачив механізм так званого "дозволу на смерть" - він дає можливість працювати ще 10 років за старими правилами, а потім закритися. А тепер саме цю норму лобісти використовують в своїй аргументації, що український бізнес хочуть вбити.

Але і ці 10 років не настануть одразу. Скільки часу взагалі триватиме дана реформа? І скільки є років у тих, хто модернізується, і хто не планує цього робити?

Часові рамки реформи

Отже, "дозвіл на смерть" для підприємств, які не бажають модернізуватися, дасть можливість їм працювати згідно з існуючими зараз стандартами ще 11 років – тобто до 2035 року. 

Чому ж 11 років, а не 10, запитаєте ви? Тому що більшість статей закону набувають чинності через 12 місяців з дня його опублікування. А це ще плюс один рік.

А скільки триватиме перехід на нові стандарти для підприємств, які збираються модернізуватися і працювати згідно з висновками найкращих доступних технологій та методів управління (НДТМ)? 

Відповідь: 11+Х років, де "Х" – це невідомий час до дня припинення дії воєнного стану, який триватиме ще якийсь час після нашої перемоги. Тобто, у найкращому (майже нереальному) випадку маємо той самий 2035 рік. 

11 років в свою чергу складаються з 4-х років до початку застосування висновків НДТМ та 7 років відступу, який надається підприємству, якщо досягнення нормативів гранично допустимих викидів, визначених у висновках НДТМ "становить непропорційно високу вартість порівняно з перевагами для довкілля". Визначати критерії того, кому надаватимуть такий відступ, буде Кабінет Міністрів України.

Як бачимо з цих розрахунків, результати реформи ми почнемо відчувати не через роки, а через десятиліття. І такий тривалий перехідний період – це не єдиний компроміс з бізнесом, передбачений законом. 

Не менш важливим є питання джерел фінансування модернізації підприємств, особливо за їхнього теперішнього складного економічного становища. Але і тут закон дає бізнесу додаткові інструменти. 

Стаття 28 визначає джерелами фінансування не тільки власні кошти підприємства, а й підтримку екомодернізації коштом держбюджету та міжнародних донорів. А п. 9. Статті 29 містить вимогу Кабінету Міністрів України до 1 січня 2025 року розробити концепцію державної цільової програми підтримки підприємств, що впроваджують НДТМ. 

На тлі цього дивно виглядають закиди лобістів, які кажуть, що закон не дає уявлення про конкретні механізми фінансування. Так, в самому законі цього немає, але їх розробку в доволі стислі терміни законом передбачено.

Дорога починається з першого кроку

Варто підкреслити, що сам закон "Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення" - це тільки початок реформи. Тільки після підпису Президента і публікації закону почнеться робота над масивом підзаконних актів, без яких цей закон не запрацює. 

Враховуючи те, що тривалість нашого переговорного процесу щодо вступу до ЄС напряму залежить від імплементації Директиви 2010/75/ЄС, відкладати цю роботу "на потім" уже не можна. 

До того ж, українське суспільство і так чекало на реформу промислового забруднення кілька десятиліть. І саме суспільство є головним бенефіціаром цих змін.