Чому міста не зацікавлені будувати власні електростанції на своїх територіях?

Про необхідність впровадження і розвиток електростанцій розподіленої генерації говорять усі. Проводять наради, конференції, круглі столи. І це зрозуміло, оскільки через російський терор проти централізованих об’єктів енергетики, Україна зіткнулася з необхідність їх децентралізації.

Згідно із законом "При ринок електричної енергії", об’єктами розподіленої генерації є електростанції потужністю до 20 МВт, які підключені до мереж обленерго (ОСР - оператора системи розподілу). Це важливо для дискусії, оскільки часто деякі спікери цього не враховують.

Говорячи про будівництво електростанції за ініціативи міста/громади, насамперед необхідно розглядати їх зацікавленість у забезпечені електроенергією життєво важливих об’єктів міста/громади з власної електростанції. Інтерес громади — в економії електроенергії та автономному електроживленні при блекауті.

Натомість держава пропонує електростанції, яка має надлишок електроенергії (незалежно від її приналежності) практично єдиний варіант - це продаж електроенергії на оптовому ринку. По суті, займатись бізнесом з продажу електричної енергії.

Але якщо говорити про розвиток розподіленої генерації у вигляді розосереджених по території України електростанцій потужністю до 20 МВт як бізнес з продажу електроенергії та повного їх підпорядкування ОЕС України, то ці заходи мають реалізовуватися за державною програмою з відповідним фінансуванням і контролем з боку держави (по суті без участі громади). А їх управління, віддати державному підприємству на зразок "Розподілена генерація України".

Для того щоб через оптовий ринок продати електричну енергію з електростанції (за її ціною) об’єктам громади, необхідно створити свого афілійованого постачальника електроенергії, який купить цю електроенергію у електростанції на оптовому ринку (по суті "самі у себе"), після чого здійснить постачання цієї електроенергії об’єктам громади як споживачам роздрібного ринку електричної енергії. 

В результаті того, що де-юре електроенергія для об’єктів міста куплена на оптовому ринку, а продана на роздрібному ринку, об’єкти міста мають додатково оплатити вартість послуги передачі електроенергії магістральними ЛЕП (лініями електропередачі) та розподільними ЛЕП. 

Це відповідно тариф НЕК "Укренерго", який з 2024 становить 0,63 грн з ПДВ за 1 кВт·год, і тариф ОСР (як правило для 2 класу напруги, який з 2024 становить від 0,85 до 2,9 грн з ПДВ за 1 кВт·год в залежності від регіону). 

Таким чином сума, яку об’єкти міста мають додатково доплатити до ціни електростанції, становить від 1,5 до 3,5 грн з ПДВ за 1 кВт·год (тариф НЕК + ОСР). При цьому, ми розуміємо, що де-факто з великою вірогідністю об’єкти міста фізично спожили електроенергію, яку виробила електростанція міста, і принаймні системний оператор НЕК "Укренерго" не брав участі в передачі електроенергії від електростанції міста до його об’єктів (споживачів).

Додаткові 1,5-3,5 грн за 1 кВт·год в сумі із ціною електростанції, можуть бути еквівалентні ринковій ціни електроенергії на роздрібному ринку. В такому разі, місто/громада не отримує зиску від збудованої електростанції. Єдина користь, це наявність резервного джерела електроживлення у місті на випадок настання блекауту (дефіциту електроенергії в ОЕС України). 

Економія цих 1,5-3,5 грн на кожній кВт·год могла означати для міста/громади:

• можливість суттєво знизити кінцеву ціну електроенергії для своїх комунальних підприємств, а відповідно їх тарифи на комунальні послуги (не потрібно пояснювати як це актуально, в т.ч. для енергетиків);
• можливість ще скорішої окупності електростанції та/або запасу її прибутковості на випадок зростання ціни первинної сировини (газ, інший вид палива тощо);
• можливість накопичення коштів для реалізації на 2 етапі інженерних заходів для автономії живлення об’єктів критичної інфраструктури 24/7 (окремої ЛЕП на ОКІ та/або для можливості ізольованого енергетичного острову з ОСР під час блекауту).

Нівелювання цими можливостями для міста/громади, по суті означає їх подальшу незацікавленість і небажання будувати власну електростанцію. Формат електростанції як бізнес з продажу електроенергії (не для цілей об’єктів міста/громади), складно пояснити, презентувати, і головне гарантувати, що дохід від такого бізнесу – це теж джерело надходження коштів для громади. 

До того ж, продаж електроенергії на оптовому ринку потребуватиме від станції опанування складних бізнес-процесів, і несе фінансові ризики за допущені небаланси та/або через неможливість конкурувати з цінами оптового ринку (внаслідок подорожчання первинної сировини (газ, тощо), а відповідно собівартості власного виробітку електроенергії).

Тому, закликаючи міста і громади самим розвивати розподілену генерацію на своїх територіях, влада, експерти, енергетики, не зовсім чесно розкривають перед ними перспективи щодо зиску і преференцій міста/громади від такої розподіленої електростанції.

Якщо ми говоримо про стимули і заохочення міст/громад розвивати об’єкти розподіленої генерації, необхідно дати їм певні преференції і зиск від володіння власною електростанцією, зокрема тих можливостей, про які ми говорили вище (зниження комунальних тарифів, скорочення строків окупності, накопичення коштів для інженерних проєктів). 

Але щоб говорити про преференції, давайте визначимо варіанти використання електростанцій, які вже передбачила держава. А оскільки для розвитку когенераційних установок (КГУ) держава передбачає розширені варіанти їх використання (крім варіанту як бізнес з продажу електроенергії в оптовий ринок) нижче наведу всі варіанти, які передбачені для КГУ в законі "Про ринок електричної енергії" і його вторинних нормативних документах, зокрема змінах щодо зеленої трансформації, а також позитивні і негативні сторони кожного із них.

Наприклад, ще до березня 2024 року, закон формально забороняв об’єкту критичної інфраструктури мати одночасне підключення з КГУ та з іншої генерації (сонячні панелі, тощо). 

Дякувати ініціативі Комітету ВР України з питань енергетики та ЖКП, ця заборона була знята (закон № 3577-IX від 07.02.2024). Ще є норма, яка забороняє об'єктам критичної інфраструктури протягом дня одночасно живитись від КГУ та з мереж ОСР. 

Але я впевнений, що така заборона ближчим часом теж буде знята, оскільки сучасні технічні засоби дозволяють не допустити перетікання електроенергії з КГУ в мережу ОСР. Для прикладу, якщо говорити про концепцію забезпечення споживачів (у т.ч активних) сонячними панелями, то законодавство не забороняє об’єкту споживача протягом дня живити від СЕС та з мереж ОСР.

Якщо розглядаємо когенераційну установку (КГУ) яка має надлишок електроенергії і може забезпечити нею об’єкти критичної інфраструктури (ОКІ), у тому числі свої, то згідно з законом і його вторинних нормативних документів, у міста/громади/КГУ є три варіанти розвитку подій:

1. Після запуску КГУ продавати надлишок електроенергії на оптовому ринку (через РДД) афілійованому з містом/КГУ постачальнику (по суті "самому собі"), який надалі реалізує її визначеним ОКІ, як споживачам роздрібного ринку електроенергії.
2. Прокласти окремі ЛЕП від КГУ до ОКІ, через які відпускати електроенергію з КГУ на ОКІ.
3. Створити можливість ізольованого (острівного) режиму роботи КГУ-ОСР-ОКІ при блекауті, шляхом переоснащення і перебудови мереж ОСР (переключення на інші фідери, встановлення технічних засобів автоматичного відключення інших споживачів, тощо).

Всі три варіанти не дають явних преференцій для громади, особливо економічних:

Натисніть на таблицю для збільшення

Ті проєкти КГУ, які зараз впроваджуються в Україні, зазвичай встановлюються за грантові/донорські кошти у вигляді КГУ малої потужності (до 1 МВт) через необхідність забезпечення автономної роботи конкретної котельні або об’єкта водопостачання чи водовідведення міста/громади, в тому числі під час блекауту. 

Одним із драйверів таких проєктів КГУ, є Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), яке надає їх громадам/комунальним підприємствам в рамках "Проєкту енергетичної безпеки", за що їм безперечно подяка.

Але і такі КГУ (до 1 МВт) на практиці мають надлишки електроенергії, які держава пропонує реалізувати через складні Варіанти 1-3. Для комунального підприємства, яке встановило таку КГУ на Котельні 1, для того, щоб передати надлишок електроенергії на свою Котельню 2, необхідно: - або прокласти до неї ЛЕП від КГУ (через все місто); - або продати їй електроенергію через оптовий ринок і сплатити послуги її доставки в "Укренерго" (за "повітря") і в ОСР (повний тариф).

Для стимулювання і зацікавленості міста/громади розвивати свою власну територіальну генерацію (КГУ), має бути запропонований варіант, який дозволить швидко і без додаткових витрат забезпечити електричною енергією з КГУ найбільшу кількість життєво важливих об’єктів міста/громади, хоча б об’єктів критичної інфраструктури (ОКІ), і за ціною КГУ. А заходи на інженерні проєкти (окремі ЛЕП, енергетичний острів), робити паралельно, на 2 етапі.

Це Варіант 4: механізм заміщення потоків електроенергії, який полягає в наступному:

• Дозволити передачу електроенергією з КГУ до ОКІ через мережі ОСР, з відповідною йому компенсацією витрат за розподіл електроенергії від КГУ до ОКІ (але значно менше тарифу ОСР для 2 класу напруги, оскільки електроенергія переміщується в межах міста/громади і задіяно мало ЛЕП ОСР та майже без трансформації напруги).
• Відносини між КГУ-ОСР-ОКІ вивести в острівній режим поза правилами роздрібного і оптового ринку (поза ОЕС України), як у Варіанті 2 з окремою ЛЕП між КГУ і ОКІ, але з правом КГУ працювати і з оптовим ринком/ОЕС (якщо є залишок електроенергії поза потребами ОКІ, економічної доцільності, надання дод.послуг НЕК тощо).
• Зарахувати заліком (шляхом заміщення) зустрічні потоки електроенергії від КГУ до ОСР, та від ОСР до ОКІ, в межах синхронізації погодинних обсягів відпущеної та спожитої електроенергії. (Схожий механізм заміщення потоків електроенергії в мережах ОСР вже працював на ринку електричної енергії).

Натисніть на таблицю для збільшення

В результаті, місто/громада дійсно отримає справедливу преференцію у вигляді економії для ОКІ 1-2,5 грн на 1 кВт·год, адже НЕК "Укренерго" взагалі не приймає участі в передачі електроенергії від КГУ до ОКІ, а ОСР несе не такі великі витрати, як при розподілі електроенергії з ОЕС України (але позитивно, що ОСР залишиться з обсягом розподілу електроенергії, а не з "нуль", як при Варіанті 2). 

Економія цих коштів дозволить місту/громаді швидко знизити вартість електроенергії для своїх об’єктів критичної інфраструктури, а відповідно знизити їх тарифи на комунальні послуги для мешканців міста/громади. Або, як вже було зазначено, використати економію на окупність КГУ; покриття ризиків у разі об’єктивного збільшення собівартості виробництва електроенергії; чи накопичення коштів для Варіанту 2 і 3.

Ринок електричної енергії та його конкурентні засади, на мою думку не постраждають від запровадження механізму заміщення потоків електроенергії для КГУ (Варіант 4), а держава дійсно запропонує дієві механізми для стимулювання і залучення міст/громад запроваджувати заходи з реалізації об’єктів розподіленої генерації на своїх територіях. Обсяги споживання електроенергії ОКІ за механізмом заміщення зменшать обсяг попиту в ОЕС України. А оскільки ОКІ зазвичай, це підприємства ЖКГ, в яких проблеми з тарифами і боргами, у тому числі перед енергетиками, немає сенсу доводити, що важливіше для суспільства/держави. 

Якщо таких чи аналогічних економічних преференцій не дати місту/громаді, то розраховувати на розвиток децентралізованої розподіленої генерації за їх ініціативи, марна справа. Тоді треба визнати, що єдиний варіант впровадження розосереджених по території України електростанцій потужністю до 20 МВт, є централізована державна програма, і закатав рукава почати її реалізовувати, а не "перекладати з пустого, в порожнє". 

В іншому випадку залишаться проєкти на зразок малих КГУ, які надані комунальним підприємствам безкоштовно за грантові кошти, але і їх перспектива окупності поточних витрат під питанням!