Як не перетворити реформу системи управління відходами упаковки на імітацію

Нещодавно експерти проєкту Європейської Комісії в Україні АПЕНА 2 провели вебінар на тему "Очікувані зміни щодо управління відходами упаковки". 

Однак замість предметної дискусії з залученням представників реального сектору економіки, яку варто було б організувати з огляду на значущість теми, насправді йшлося радше про презентацію положень проєкту Закону "Про упаковку та відходи упаковки". 

Водночас деякі тези, які пролунали в рамках заходу, на жаль, свідчать про нерозуміння частиною експертної спільноти самої суті європейського підходу до управління відходами упаковки.

Сьогодні в України є унікальна нагода проаналізувати досвід країн-членів ЄС, щоб запозичити найкращі практики й не повторювати чужих помилок (а вони також були). Чи скористаємося ми цією можливістю?

Зараз у Верховній Раді знаходяться три проєкти Закону "Про упаковку та відходи упаковки", зокрема й законопроєкт №10066, який подав до парламенту Кабмін. Цей документ розробила Робоча група Міндовкілля, яка координувалася проектом "Європейський Союз для довкілля" (EU4Environment) в рамках Програми ООН з навколишнього середовища (UNEP).

За понад два роки роботи експерти цього проєкту підготували 5 ґрунтовних звітів. Документ пройшов погодження всіх відповідних центральних органів виконавчої влади. Кожен охочий може знайти на сайті парламенту дуже детальний аналіз за підписом Віце-прем’єр-міністра Ольги Стефанішиної про відповідність законопроєкту №10066 основним положенням законодавства ЄС та міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції. 

В цілому позитивний висновок про документ надало також Головне науково-експертне управління Верховної Ради. Зайве казати, що чимало з запропонованих до обговорення під час вебінару проблем вже були детально досліджені в рамках цієї роботи.

Зокрема, одним з ключових є питання фрагментації ринку. Законопроєкт №10066 пропонує, що для створення організації колективної розширеної відповідальності виробника частка ринку маси упаковки, яку вводять в обіг члени такої організації, має бути не менше 18% від загальної маси упаковки на ринку в країні. 

Натомість деякі експерти наполягають на  5%-й частці ринку. В умовах вітчизняного ринку це означало б утворення близько 20 організацій РВВ! Такої кількості немає в жодній країні ЄС. 

В більшості з них працюють 1-2 ОРВВ. Винятком є Болгарія та Румунія, в яких кількість ОРВВ сягала 15 одиниць. І саме ці країни виявилися найменш ефективними! 

Європейська агенція довкілля провела спеціальне дослідження, щоб з’ясувати, які країни-члени ЄС зможуть до 2025 року досягнути показників рециклінгу, встановлених Директивою про упаковку та відходи упаковки. Результати свідчать, що країни з великою фрагментацією ринку управління відходами упаковки не мають шансів виконати вимоги Директиви.

Співіснування значної кількості ОРВВ на практиці означає впровадження так званої сертифікаційної системи. Негативним прикладом такого досвіду є Польща. Після прийняття закону про упаковку та відходи упаковки було створено більше 30 ОРВВ, які почали перекуповувати вже зібрані відходи упаковки на ринку і замість розвитку інфраструктури збирання і сортування отримала розвиток система покупки сертифікатів на оброблені відходи упаковки.

Організація процесу роздільного збирання і переробки відходів потребує значних інвестицій та зусиль: встановлення контейнерів, організація роботи сортувальних станцій, комунікаційних кампаній для населення, і ще багатьох інших кроків. 

Дрібний виробник просто неспроможний забезпечити ці умови. Доступний для нього спосіб досягнути цільових показників – це комерційна упаковка, яку можна взяти в ритейлерів, а також у компаній - заготівельників вторинної сировини, які закуповують відходи упаковки у населення. 

Але в цей час такі ОРВВ практично не розвивають інфраструктуру збирання і органи місцевого самоврядування знову залишаються сам на сам з цією проблемою. На практиці виходить, що запропонована законом реформа не працює, населення не отримує можливості роздільного збирання відходів упаковки.

Альтернатива – це розвиток інфраструктури роздільного збирання. Встановлення мережі контейнерів і потужні інформаційно-просвітницькі кампанії сприятимуть охопленню ідеями і механізмами рециклінгу більшої кількості населення та територій. 

Ці амбітні завдання здатні реалізувати лише ОРВВ, які мають достатню фінансову та організаційну спроможність для виконання таких зобов’язань. Між іншим, стаття 8а Директиви ЄС про упаковку і пункт 3 частини 4 Статті 10 рамкового закону "Про управління відходами" прямо встановлюють вимоги до ОРВВ щодо їх фінансових спроможностей.

Маємо два принципово різних підходи. З одного боку, управління відходами задля отримання прибутку. З іншого, розвиток інфраструктури і на її основі запровадження системи роздільного збирання відходів упаковки на засадах розширеної відповідальності виробника і передача ресурсоцінних матеріалів на  рециклінг з метою впровадження засад циркулярної економіки передусім заради захисту довкілля.

Інша важлива тема – мінімальні цільові показники рециклінгу. Сьогодні лунають пропозиції вимагати від вітчизняних виробників забезпечення рециклінгу 40% упаковки вже через рік. Це абсолютно нереальна цифра. 

Ми в УКРПЕК порахували, що реалізація таких планів вимагатиме встановлення протягом року більше 120 тисяч контейнерів для роздільного збирання (за наявного ресурсу близько 10 тисяч)! 

Водночас Директива ЄС передбачала досягнення цільових показників на рівні 40% лише через 10 років. Навряд чи вітчизняні виробники, особливо за умов воєнного стану, здатні пройти цей шлях швидше за своїх колег з країн-членів ЄС.

Знову повертаємося до питання про стратегічну мету реформи. Чи йдеться про можливість заробити на вторсировині і поповнити бюджет за рахунок штрафів, або ж ми прагнемо поступового але системного переходу на принципи циркулярної економіки і, як наслідок, мінімізації забруднення навколишнього середовища?

Системність – ключова умова успіху будь-якої реформи. Надто ж коли мова про таке комплексне явище як принцип розширеної відповідальності виробника. Забери одну ланку – і весь складний організм перестане функціонувати.

Саме тому так важливо долучити до дискусії та підготовки майбутнього закону "Про упаковку та відходи упаковки" головну зацікавлену сторону – виробників упаковки та товарів в упаковці, представників реального сектору економіки. Адже саме їхню діяльність й буде регулювати цей закон.

На жаль, маємо констатувати, що на нинішньому етапі виробники упаковки ніяк не залучені до процесу –  зараз над законопроєктом в закритому режимі працює обмежена група осіб. Ні її учасники, ні хід роботи нам достеменно невідомі. І це викликає певне занепокоєння.

Зі свого боку УКРПЕК та всі компанії-члени Коаліції й надалі готові до предметної дискусії та співпраці з метою розробки ефективного та справедливого законодавства про управління відходами упаковки.