Чому довіра до податкових органів в Україні гірша, ніж до судів?
Національна стратегія доходів на 2024-2030 роки, яку підготувало Міністерство фінансів України і затвердив Уряд, має кілька базових "стовпів", на основі яких і було розгорнуто 147 сторінок різноманітних пропозицій.
Один із таких "стовпів" полягає у тому, що в умовах непрацюючого верховенства права (судів та правоохоронних органів) фіскали візьмуть на себе лідерство та усю повноту відповідальності в питаннях податкового та митного адміністрування і замінять собою і правоохоронні органи, і судову гілку влади.
Найгучнішими із цієї когорти ідей були пропозиції наділити податкові органи правом в одноосібному порядку приймати рішення про стягнення податкового боргу (без рішення суду) і наділення правом податкових органів отримувати доступ до банківської таємниці (без рішення суду).
У приватних розмовах ці радикальні ідеї обґрунтовуються тим, що "ну ви ж знаєте, які у нас суди". І дійсно, якщо на важливі інституції – інститути верховенства права – не має можливості покладатись, потрібно шукати якісь альтернативні рішення.
Чи правильно наділяти фіскальні органи повноваженнями судової влади?
Перший сумнів, який виникає при аналізі цих пропозицій, стосується періоду їх упровадження - до 2030-го року. При цьому, згідно з офіційною позицією Європейської комісії, Україна зможе приєднатись до ЄС до 2030 року.
А приєднання до ЄС в першу чергу передбачає наявність робочих інституцій і це не може відбутись в умовах, коли "ну ви ж знаєте, які у нас суди". Іншими словами, Національна стратегія доходів на 2024-2030 роки говорить нам, що фіскали не очікують і не розраховують, що судова гілка влади і правоохоронні органи запрацюють у більш-менш пристойному вигляді навіть до моменту очікуваного вступу України до Європейського Союзу.
І тут Уряду вже потрібно якось визначитись, або до 2030-го року досягнути прийнятної якості інститутів верховенства права і вступити до ЄС, або наділяти податкових інспекторів повноваженнями суддів, бо суди не працюють. Класична ситуація "або хрестик, або труси".
Другий сумнів – це, власне, питання, чи дійсно фіскали чимось кращі, ніж суди та правоохоронні органи. Автори Нацстратегії стверджують, що усі радикальні ідеї будуть реалізовуватись тільки після того, як вони заслужать довіру суспільства.
Яким чином Міністерство фінансів України збирається вимірювати цю довіру – це окреме цікаве питання. Проте ми вирішили вже сьогодні запитати українців, на кого вони б краще покладались у питаннях стягнення податкових боргів: на суди, яким мало хто довіряє, чи на фіскальні органи, які, за задумкою Міністерства фінансів, зможуть заслужити довіру і замінять собою неспроможні інститути верховенства права.
І як з’ясувалось, навіть в умовах тотальної недовіри до судової гілки влади довіра до фіскальних органів в Україні ще гірша.
Чому українці не довіряють фіскалам – питання досить риторичне. Серед багатьох причин, дуже важко довіритись інституції, яка за визначенням не довіряє платникам податків. Чого лише варта всеохопна практика презумпції вини платника податків, коли підприємці, які працюють на загальній системі оподаткування, повинні у щоденному режимі доводити фіскалам, що вони не мали намірів зробити нічого поганого, а фіскали на свій розсуд вирішують вірити цьому чині?
Чому Міністерство фінансів вирішило, що фіскали зможуть впоратись там, де системно не справляються інші інститути – питання відкрите.
В сухому залишку. Будівництво інститутів – це тривалий та затратний процес. Розвести руками через 5-7 років і сказати "вибачте, помилились" – це дуже велика ціна, особливо в умовах екзистенційної загрози.
Національна стратегія доходів на 2024-2030 роки приймалась без публічного обговорення і навіть елементарної перевірки на логічні помилки як у випадку із пропозицією наділити фіскалів повноваженнями судів, що і демонструє результат нашого опитування.
Цей документ, розроблений Мінфіном, потребує суттєвого перегляду із залученням бізнес-асоціацій та громадських організацій, щоб цей документ був зваженим, збалансованим, не про "общипування гусей", а про розвиток економіки та країни.
Ця публікація підготовлена ГО "Кейс Україна" за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту "Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства"