Як зробити так, щоб фінансова допомога Україні від ЄС не залежала від політичних ігор
З кожним днем стає все більш очевидно, що західна підтримка України опинилася в пастці різних внутрішніх і геополітичних подій, які не мають нічого спільного з боротьбою України за свою територіальну цілісність і суверенітет.
З наближенням другої річниці повномасштабної російської агресії вкрай важливо створити більш стійкий і стабільний механізм фінансування.
Хоча економісти рідко в чомусь погоджуються, існує загальноприйнятий консенсус щодо того, що ціна ненадання Україні достатньої підтримки для перемоги у війні буде набагато вищою, ніж, власне, ціна надання такої допомоги.
Втім, модель фінансування, що існує зараз, значною мірою залежить від напружених переговорів між законодавцями Сполучених Штатів і Європейського Союзу, де все вирішується в останню хвилину, а невизначеність, що виникає в результаті, завдає величезних збитків економіці України і підриває її політичну стабільність.
Ця проблема ускладнюється політичними розбіжностями всередині західних країн та між ними. Незважаючи на дії України, війна часто затьмарюється іншими внутрішніми та міжнародними конфліктами, що перешкоджає наданню військової допомоги, навіть за умови переважної громадської та політичної підтримки.
Спроба прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана заблокувати пакет допомоги ЄС для України на суму 50 мільярдів євро або використання допомоги Україні як розмінної монети у вирішенні міграційної кризи на американо-мексиканському кордоні з боку республіканців США є яскравими прикладами саме цієї проблеми.
Вразливість західної підтримки України до внутрішньополітичної боротьби свідчить про те, що централізована система прийняття рішень була б більш ефективною, ніж нинішній процес фінансування.
Метою такої системи було б захистити Україну від наслідків внутрішніх проблем, відволікаючих факторів і драматичних ситуацій, які виникають у її союзників.
На щастя, ми вже маємо випробувану модель протидії такому короткочасному підходу. За останнє десятиліття багато штатів США та урядів кількох країн створили фонди на так званий "чорний день", щоб забезпечити собі ресурси та поле для маневрів, необхідні для реагування на несподівані потрясіння, як-от економічні рецесії та пандемії.
Світова фінансово-економічна криза 2008 та всі наступні, що відбулися після неї, змусили національні та місцеві уряди підтримувати такі фонди як важливий компонент їхніх стратегій реагування на надзвичайні ситуації.
Наразі американські штати сукупно мають 136 мільярдів доларів у таких фондах, що більш ніж утричі перевищує суму, якою вони володіли у 2007 році.
Безумовно, потрібна була велика економічна катастрофа, щоб цю стратегію сприйняли всерйоз. Каліфорнія, виснаживши свої грошові резерви під час Світової кризи, у 2014 році реформувала свій фонд "на чорний день", щоб уникнути майбутніх фінансових крахів.
Такі механізми довели свою корисність під час пандемії COVID-19, хоча тоді все відбувалось не ідеально.
Спираючись на цей досвід, західні країни повинні створити довгостроковий фонд для підтримки України. Шляхом запозичень на міжнародних ринках вони могли б зібрати 100 мільярдів доларів – приблизно таку суму, яка необхідна для підтримки українських військових зусиль протягом шести місяців, – не створюючи при цьому величезного навантаження на свої національні бюджети.
Більше того, ця сума – мізерна частка сукупного ВВП західних союзників України, і виділення такої допомоги не призвело б до значного збільшення співвідношення боргу до ВВП цих країн.
Після створення та фінансування цього фонду Україна зможе отримувати кошти з нього відповідно до умов і своїх потреб, визначених у чинній програмі Міжнародним валютним фондом, а також будь-яких інших відповідних термінів і критеріїв, встановлених у координації з союзниками.
Щоб мінімізувати вплив на свої національні бюджети, союзники України могли б відстрочити виплату відсотків за довгостроковим боргом, конфіскувавши доходи від заморожених активів Росії. Це дозволило б ефективно усунути початкові та поточні операційні витрати фонду "на чорний день".
Крім того, випуск довгострокових суверенних облігацій надав би західним країнам час, необхідний для досягнення консенсусу щодо правових засобів реалізації цієї стратегії.
Фінансування фонду "на чорний день" у розмірі 100 мільярдів доларів за рахунок довгострокових запозичень має бути фінансово обґрунтованим, особливо якщо розмір фонду прив'язаний до вартості заморожених російських активів і доходів, які вони генерують.
Припустимо, наприклад, що західні країни володіють російськими активами на суму 300 мільярдів доларів зі скромною річною прибутковістю в 3%, тоді як середня вартість запозичень становить 4%.
За такого сценарію річний дохід від заморожених російських активів і пов'язані з фондом відсоткові платежі становитимуть по 9 мільярдів доларів, що дозволить фонду запозичити до 225 мільярдів доларів без додаткових витрат на відсотки.
Звісно, з огляду на руйнування, спричинені російською агресією, заморожені російські активи мають бути безпосередньо переведені в Україну.
Але це може бути повільним і складним процесом, а Україна відчайдушно потребує негайного фінансування. На відміну від цього, створення фонду "на чорний день" вимагає набагато менше юридичної роботи. Після того, як фонд буде профінансований і запрацює, він гарантуватиме, що підтримка України не буде затьмарена внутрішніми проблемами, не пов'язаними з нею.
Одним словом, фонд "на чорний день" не лише захистить Україну від геополітичної невизначеності, але й значно підвищить її шанси на перемогу над Росією. Пом'якшуючи збитки, завдані війною, цей фонд міг би допомогти у відновленні України і, таким чином, прискорити її вступ до ЄС.
Як нещодавно заявив президент США Джо Байден, Україна потребує більшого, ніж риторична підтримка західних країн. Союзники України повинні продемонструвати свою відданість її свободі та безпеці, забезпечивши їй необхідну фінансову підтримку.
Співавтор: Юрій Городніченко – професор економіки Каліфорнійського університету в Берклі.
Copyright: Project Syndicate, 2024