Світові рецепти повернення мігрантів: чи існує чарівна пігулка

За результатами різних опитувань, значна частина українських вимушених мігрантів планує повернутися додому. 

Утримують їх за кордоном насамперед високі безпекові ризики в Україні, а цієї зими – також перебої з енергопостачанням.

Значна частина вимушених мігрантів успішно адаптується в країнах перебування, і ця адаптація збільшуватиметься з часом, посилюючи ризики їх неповернення. 

Україна в цій війні відстоює не лише свої території, а й бореться за власну самобутність та стійкість нації. Саме тому повернення українців додому є одним із ключових завдань. 

Для рееміграції потрібно створити необхідні умови. Чи в цьому може допомогти світовий досвід? 

Однією з умов рееміграції є скорочення розриву з ЄС в економічному розвитку.

Так, наприклад, після набуття членства в ЄС економіка Естонії зростала високими темпами, що прискорило її конвергенцію з ЄС-27. Це вплинуло на чисті міграційні потоки, які з 2015 року були додатними. Тобто приплив мігрантів був більшим за відплив. 

Натомість у Болгарії, Румунії та Хорватії, де економічне зближення з ЄС відбувалося повільнішими темпами, еміграція хоч і зменшилась, але чисті міграційні потоки залишалися від'ємними. 

Отже, можна зробити висновок, що швидка конвергенція з ЄС може призвести до більшого числа повернень або зниження міграційного відпливу.

Водночас рішення про повернення залежить від комплексу чинників та умов.

Згідно з великим опитуванням домогосподарств, проведеним ОЕСР у 2017 році, яке охоплювало понад 3000 мігрантів в 11 країнах, основною причиною повернення було загальне тяжіння до рідної країни. Далі йшли нездатність отримати правовий статус в країні перебування та труднощі в інтеграції.

Наприклад, опитування марокканських мігрантів у різних країнах Європи свідчило, що структурна інтеграція через участь у ринку праці, освіту та підтримання економічних і соціальних зв'язків з країнами перебування суттєво не впливали на наміри мігрантів. 

Водночас інвестиції в Марокко і соціальні зв'язки з цією країною мали додатну кореляцію щодо повернення, а соціокультурна інтеграція в країнах перебування – від'ємну.

Одним із найвагоміших чинників рееміграції є соціальні відносини.

Йдеться про відносини як в країні походження, так і в країні перебування. Зокрема, результати опитування (потенційних) репатріантів Koser and Kuschminder свідчать, що зміни в сімейних відносинах є найчастіше згадуваною причиною повернення. 

Водночас наявність чоловіка чи дружини в країні походження збільшувала схильність до повернення для всіх мігрантів, а його/її перебування в Європі – навпаки знижувала. 

Хоча соціальні відносини є ключовим фактором, що впливає на рішення мігрантів повернутися додому, можливості державної політики в цьому питанні є переважно обмеженими.

Наприклад, добровільне повернення після завершення конфлікту відбулося в Боснії і Герцеговині та в Косово після війн 1992-1995 і 1999 років. Воно відбувалося як у межах офіційних програм, так і індивідуально. 

Ба більше, мігранти часто надавали перевагу останньому, оскільки в такий спосіб вони могли оптимальніше використовувати соціальні зв'язки. 

Світовий досвід також свідчить, що повернення часто було найбільш "стійким", коли мігрантам вдавалося підтримувати міцні зв'язки з країною попереднього перебування. 

Розроблення чи наявність програми державної політики повернення може мати сигнальний ефект для емігрантів, що їх повернення є бажаним.

Структурні чинники, що сприяють рееміграції, можуть включати державну підтримку. Різні країни Центрально-Східної Європи намагалися надати таку підтримку, зокрема Естонія, Болгарія та Боснія і Герцеговина. 

Загалом політику повернення можна розділити на три напрями: зацікавлення, спрощення повернення та забезпечення реінтеграції.

Політика зацікавлення має на меті переконати громадян, які живуть і працюють за кордоном, повернутися до країни свого походження. До неї належать інформаційні кампанії (Польща), фінансові стимули, навчальні програми. 

Фінансові стимули можуть включати пільговий (Португалія, Польща) або фіксований (Малайзія, Мальта) податок на прибуток, звільнення від оподаткування імпортних автомобілів, субсидії або пільгові кредити на купівлю житла (Болгарія), доступ до соціального житла (Ірландія, Латвія), гранти (Словаччина), одноразові субсидії та податкові пільги для кваліфікованих працівників, на купівлю землі чи житла (Португалія), навчальні програми, спрямовані на студентів і молодих спеціалістів, через гранти чи програми обміну (Австрія).

Політика спрощення повернення може стосуватися всіх відповідних адміністративних і бюрократичних процедур, юридичних питань, включаючи визнання здобутої за кордоном освіти, можливості працевлаштування та (ре)інтеграції. 

Крім інформаційної підтримки, часто у форматі "єдиного вікна" (Іспанія, Литва, Естонія). Також країни намагаються поліпшити доступ до ринку праці через ярмарки вакансій (Німеччина) та платформи пошуку роботи (Португалія, Литва).

Політика забезпечення реінтеграції може включати підтримку в пошуку роботи, визнанні кваліфікацій, тренінги, програми для підприємців (Ірландія, Іспанія), фінансову підтримку (Естонія, Іспанія), а також програми для інтеграції членів сім'ї, зокрема мовні й навчальні (Німеччина, Іспанія, Швеція, Естонія, Латвія).

Україні потрібно буде відшукати власні рецепти повернення вимушених мігрантів, зважаючи на міжнародний досвід.

Попри досвід інших країн, дієвих рецептів для успішного повернення вимушених мігрантів насправді небагато. Ба більше, значною мірою вони залежать від причин міграції, які в кожній країні мали свої особливості, а спектр заходів – у тому числі від фінансових можливостей держави. 

Тож, звичайно, досвід інших країн буде корисним під час розроблення заходів демографічної політики, однак Україні доведеться шукати власні рецепти, в тому числі беручи до уваги результати актуальних опитувань. 

Різноманітні опитування доводять, що більшість українців планують повернутися додому. Крім відновлення миру та фізичної безпеки, на рішення повернутися також впливатимуть наявність достойно оплачуваної роботи, відновлення інфраструктури та житла, перспективи поліпшення рівня життя тощо. Про це свідчить опитування "Центру економічної стратегії" та дослідницької агенції "Info Sapiens". 

Відповідно, крім найскорішої перемоги України та закінчення війни, для повернення мігрантів в Україну необхідним є проведення політики, спрямованої на створення економічних стимулів: відновлення зруйнованих інфраструктури та житла, створення програм перекваліфікації та працевлаштування в безпечних регіонах, проведення структурних реформ, що має забезпечити довгострокове зростання доходів та рівня життя в Україні. 

Багато також залежатиме від заходів щодо мігрантів у інших країнах, що надали прихисток, у міру зменшення безпекових ризиків в Україні. 

Іншою важливою передумовою рееміграції є забезпечення Національним банком макрофінансової стабільності, зокрема низької та стабільної інфляції, а також поступовий рух у напрямі зняття валютних обмежень. 

Адже можливість вільно розпоряджатися власними грошима та захистити їх від інфляції є вагомим чинником, який братиметься до уваги під час прийняття рішення про повернення додому. 

Співавторка: Ольга Погарська, заступник директора Департаменту монетарної політики та економічного аналізу НБУ