Замкнуте коло: гроші на відновлення є, а на інвестиції нема

Чергова сесія Ukraine Recovery Conference у Лондоні яскраво показує, як сильно західний світ підтримує Україну в її боротьбі з російською агресією. 

Натхненні промови топчиновників Великобританії, США та ЄС, обіцянки фінансувати відновлення української інфраструктури вже сьогодні дають нам впевненість, що нас не залишать наодинці з нашими найболючішими проблемами. Що Захід зробить усе від нього можливе, щоб запобігти гуманітарній кризі в Україні.

Західні чиновники та бізнесмени, хто стримано, а хто й активно, розповідають про свою любов до України, яка коштом тисяч життів своїх воїнів захищає усю західну цивілізацію від неадекватної східної тиранії. 

І завдяки цьому, західним урядам вдається переконати своїх платників податків, що інвестувати їх гроші в перемогу України необхідно.

Ну, тобто перемогти та забезпечити мінімальні людські потреби нам допоможуть. А як щодо інвестицій у розвиток України? Адже не секрет, що коштів західних урядів, тобто платників податків, на такі інвестиції не вистачить. 

Не вистачить навіть грошей, які ми можемо теоретично отримати у вигляді компенсацій від держави-агресора. А отже найважливішим джерелом для інвестицій у якісне відновлення та швидке економічне зростання України може стати лише приватний капітал.

Давайте не будемо наївними: як би західні інвестори не любили Україну, свої гроші вони люблять значно більше. А це означає, що принесуть вони свої інвестиції до нас виключно тоді, коли будуть впевнені в тому, що ці гроші їм зароблять ще більші гроші.

Перше, вони мають переконатися в тому, що активи, що вони будуть створювати, не будуть зруйновані. 

Так, страхування від таких подій – це річ важлива, але за високих ризиків настання страхового випадку воно мало допоможе, бо страхова виплата хіба що поверне вкладене. Тож без безпекових гарантій рівня НАТО про інвестиційний бум говорити не варто.

Далі, західних інвесторів треба переконати в тому, що їх інвестиціям не буде загрожувати корумпований чиновник, правоохоронець чи суддя. Адже російська пропаганда створила нам імідж найкорумпованішої країни Європи. 

І не зовсім безпідставно, адже випадків, коли іноземний інвестор стикався зі свавіллям української влади немало. І кожен такий випадок радо розноситься західними медіа. Більш того, вже навіть загартований український бізнес готовий тікати з країни на тлі свавілля силовиків. 

Виходячи з цього, я бачу, що відповідь на запитання одного із топових українських спікерів про те, чому б європейцям не побудувати одну із чотирьох запланованих гігафабрик в Україні, наразі буде невтішною.

Також не дивно, що на лондонській конференції з вуст майже кожного спікера, що не пов'язаний з українською владою, звучали згадки про необхідність забезпечення верховенства права та свободи від корупції в Україні. 

А головна німецька дипломатка в кулуарах конференції про українське кумівство та корупцію говорила вже зовсім недипломатично. Бо корупція і вибіркове правосуддя – це не лише про ризики стосунків бізнесу і держави. 

Це ще і про нечесні правила гри на ринку. Це про ситуацію, коли бізнес, що працює за високими етичними стандартами, завжди програє конкуренцію менш відповідальному бізнесу. 

А отже відповідальний бізнес має мало шансів на розвиток. В результаті матимемо деградацію та постійне віддалення від європейських стандартів.

Мабуть, найкращим маркером того, що більшість перепон для інвестицій ми подолали, стане наш вступ до ЄС та НАТО. Тільки після цього ми справді можемо розраховувати на шалений притік західних інвестицій. 

А поки ми робитимемо домашню роботу для якнайскорішої євроінтеграції, ми можемо цілком серйозно розраховувати лише на інвестиції українського бізнесу. Адже наш бізнес є значно сміливіший та рішучіший за іноземних інвесторів, для яких Україна - це лише одне із кількох сотень місць для розміщення свого капіталу.

Тож перше і найголовніше, з чого уряд має почати свій шлях до великих інвестицій в Україну – це забезпечення комфорту для українських інвесторів. Так, вони не такі великі, як західні, їх фінансові можливості менші. 

Але саме місцевий інвестор стане тим лакмусовим папірцем, сигналом для іноземців про те, що тут безпечно, і сюди можна інвестувати та заробляти. Інакше кажучи, іноземні гроші сюди буде вкрай важко залучити за відсутності тут місцевих інвесторів. 

Тут уряд може посприяти коштом активного залучення західних державних та квазідержавних коштів для місцевих інвестиційних проєктів, а також розробки дійсно ефективних стимулів та заходів підтримки інвестицій. Адже скажемо чесно, закон про інвестнянь був спробою невдалою.

Тож чи є користь від таких конференцій, як в Лугано чи в Лондоні? Звісно є, адже це, мабуть, найкращий майданчик для того, щоб українські чиновники могли отримати об’єктивний та неупереджений зворотний зв'язок від потенційних іноземних інвесторів щодо сьогоднішнього інвестиційного клімату в Україні. Тоді вони краще розумітимуть, як цей клімат можна змінити.