Законопроєкт про ГМО ставить під загрозу аграрний експорт до ЄС

Наприкінці 2022 року Верховна Рада в першому читанні ухвалила законопроєкт №5839.

Його назва – "Про державне регулювання генетично-інженерної діяльності та державний контроль за обігом генетично модифікованих організмів і генетично модифікованої продукції для забезпечення продовольчої безпеки".

Його мета – гармонізувати українське законодавство з відповідними правовими актами ЄС і врегулювання сфери ГМО в Україні.

Документ перебував без руху в парламенті з 2021 року, тож в умовах прискореної євроінтеграції його розгляд – очікуваний та необхідний крок.

Утім, у багатьох учасників ринку та експертів виникли зауваження до проєкту, який у разі схвалення в чинній редакції замість прискорення євроінтеграційних процесів може їх загальмувати і зашкодити аграрній галузі. У зверненнях до Мінагрополітики, уряду та парламенту вони надали конкретні пропозиції.

Заплутана термінологія та відсутність реєстрів

Головна проблема в тому, що запропоновані авторами законопроєкту норми регулювання ГМО концептуально відрізняються від підходів, що діють у ЄС.

Підхід Євросоюзу – не встановлювати заборони чи обмеження, а визначити умови, терміни та відповідальність. Тобто за ухвалене рішення та ризики, які воно містить, відповідають кожна окрема держава та особа.

До дискусій про ГМО залучають громадськість і зацікавлені сторони, провадять наукову діяльність згідно з цілями та потребами секторів. Ціль – знайти найкраще економічне рішення для країни.

Дискусії щодо ГМО в Україні зводять до їх вирощування, не враховуючи думку громадськості та споживачів, економічну доцільність та репутаційні ризики.

Документи ЄС (регламенти, директиви, рекомендації) всебічно і предметно регулюють сферу ГМО. Окремо в деталях визначають цілі та умови досліджень ГМО, описують дозвільну систему щодо їх дослідження в закритих системах і окремо цілі, умови, специфіку та можливі дослідження у відкритих системах.

Мета – врахувати можливості щодо їх вивільнення, призначення та можливого використання. Особлива увага при цьому приділяється безпеці людей, захисту навколишнього середовища та збереженню біорізноманіття.

Автори ж законопроєкту пропонують усе це об’єднати в один документ. При цьому він не враховує фундаментальні аспекти регулювання Євросоюзу.

Зокрема – основні принципи регулювання директиви ЄС 2009/41 від 6 травня 2009 року про обмежене використання генетично модифікованих мікроорганізмів (ГММ), генетично модифікованих організмів (ГМО) та функціонування замкнутих систем (теплиці, лабораторії, оранжереї).

Ця ж директива визначає критеріїв безпечності ГММ для здоров’я людини та навколишнього середовища, зобов’язання оцінювати ризик у країні подання заявки на тестування, встановлені елементи оцінки та процедури.

Документ враховує можливість консультацій з громадськістю щодо певних аспектів локалізованого використання, відповідальність та обов’язки щодо управління відходами, плани реагування і дії у випадку аварій та інспекцій. Директива також описує чітку процедуру нотифікації та вимоги до неї.

У проєкті №5839 нема поняття ГММ, відсутні норми та вимоги до захисних заходів відповідно до рівня біобезпеки, їх конкретизація чи принаймні посилання на документ, що їх встановлює чи буде встановлювати. Замість обов’язкової нотифікаційної процедури в законопроєкті вона деклараційна.

Проєкт закону в чинній редакції не передбачає створення детальних публічних реєстрів, місць вивільнення та вирощування ГМО, інформування та консультацій з громадськістю, як вимагає директива 2001/18/ЄС від 12 березня 2001 року про навмисне вивільнення в навколишнє середовище ГМО.

Коли йдеться про ГМО як харчовий продукт або корм, процедури здійснюються відповідно до регламенту 1829/2003. Для насіння визначається проведення оцінки екологічного ризику компетентним органом для представлення результатів до Європейської агенції безпеки харчової продукції (EFSA).

Висновок EFSA надсилається Єврокомісії, яка надає дозвіл на вирощування. Умовою розміщення на ринку є наявність письмового дозволу. Рішення ухвалюється протягом семи років. При цьому компетентні органи – EFSA та Єврокомісія – можуть надсилати запити про додаткову інформацію.

У законопроєкті №5839 термін реєстрації становить до 180 днів, а компетентний орган не може вимагати додаткової інформації.

Окрема увага в директивах Євросоюзу приділяється розміщенню посівів неподалік кордонів держав, де заборонено вирощувати ГМО, та обов’язку країн-членів вести реєстри місць вирощування ГМО (вони мають бути відомими).

Особлива увага приділяється ГМО з генами, стійкими до антибіотиків, адже такі ГМО можуть негативно впливати на здоров’я людини та стан довкілля.

Законопроєкт №5839 має неоднозначний термінологічний апарат. Так, у визначенні терміну "випробування генетично модифікованих організмів" не зазначається, де і як можуть здійснюватися такі випробування.

Крім того, з тексту проєкту неможливо зрозуміти, чи належить "дослідження та випробування ГМО у відкритій системі" до "генетично-інженерної діяльності".

Зрештою, проєкт запроваджує норми реєстрації ГМО без повідомлень до ЄС. Це призведе до наявності в Україні ГМО, які не вирощуються в ЄС, і знецінення наших переваг, включно з геополітичними, у поставках продовольства.

Україна ризикує втратити ринки ЄС та Китаю

Закони не повинні ухвалюватися механічно, без урахування наслідків. Автори законопроєкту №5839 мали б спрогнозувати його ризики та вплив на економіку.

Продовольча безпека – питання глобальне. Перипетії навколо "зернової угоди" показали, яку важливу роль для світу відіграє Україна. Вона є великим гравцем у секторі насінництва, входить у п'ятірку країн Європи за насіннєвими площами кукурудзи. Значні об'єми експорту насіння йдуть до країн ЄС, Китаю та Японії.

Схвалений поспіхом обіг ГМО ставить під питання не лише мільйонні інвестиції в насіннєвий бізнес в Україні і тисячі робочих місць, а й експорт зерна в країни Євросоюзу та Китай через заборону ГМ-продукції, нівелювання досягнень за останні пʼять років у преміальних секторах поставок органічних продуктів.

Втрата експортних ринків зупинить роботу підприємств. Припинення експорту насіння лише до ЄС призведе до втрати орієнтовно 100 млн дол щороку.

Що посієш, те й пожнеш

Обіг ГМО в Україні, що не відповідає вимогам ЄС, не стане історією успіху.

Приміром, в Україні немає глибокої переробки кукурудзи. У випадку появи великих площ ГМО-кукурудзи що буде з її експортом при втраті ринку ЄС? На ринках, де дозволена переробка ГМО-насіння, також достатньо велика конкуренція. Крім того, прямо пропорційно зростає вартість логістики.

Паралельно вирощувати генетично модифіковані та звичайні культури майже неможливо. Та й продукти, які Україна виробляє, наприклад цукор, можуть постати перед труднощами, коли стане відомо, що сировина була генетично модифікована. Споживач у ЄС по-хорошому зациклений на власній безпеці.

Ухвалення закону, який у деяких моментах суперечить законодавству ЄС, не можна вважати кроком, що наближає Україну до Євросоюзу. Цей проєкт запускає ланцюг непередбачуваних наслідків для аграрної галузі та експортного потенціалу держави, створює в Україні сіру зону використання ГМО.

В умовах глобальної продовольчої кризи і конкуренції виграватимуть країни, які матимуть чіткі процедури застосування ГМО. Можливість виправити ситуацію є: якісно доопрацювати до другого читання законопроєкт №5839.

Хоча більш доцільно розробити не один, а кілька законів, які регулюватимуть сферу ГМО відповідно до багатолітніх європейських норм, інтересів усіх сільгоспвиробників та національних інтересів України.