Кому вигідна так звана "реформа" системи юридичних осіб

У Верховній Раді готуються до розгляду у другому читанні законопроєкту №6013 "Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період".

Наслідком ухвалення такого законопроєкту під час війни може бути масштабна дестабілізація соціально-економічної та правової системи України.

Законопроєкт передбачає примусову реорганізацію в господарські товариства усіх суб’єктів господарювання усіх форм власності, які здійснюють комерційне та некомерційне господарювання у публічному та приватному секторах економіки. 

У мирний час можна було б намагатись спрогнозувати та певним чином мінімізувати його шкідливі наслідки. 

Однак в умовах воєнного стану прийняття такого закону породжує численні економічні, правові та корупційні ризики, що є прямою загрозою національній безпеці та обороноздатності України. 

Наведемо лише деякі з них. 

Цей закон руйнує правові засади діяльності державного та комунального секторів економіки та буде використаний для найбільш масштабного за період незалежності України перерозподілу публічної власності у позаприватизаційний спосіб. 

Якої шкоди це може завдати оборонній промисловості, можна спостерігати на прикладі стратегічного підприємства "Мотор-Січ", виробника двигунів для літаків та гвинтокрилів, який незадовго до великої війни ледь не потрапив під контроль іноземних власників. 

Закон передбачає примусову реорганізацію усіх діючих підприємств незалежно від форми власності у товариства (шляхом злиття або приєднання до вже існуючих, та перетворення).

Це створює нормативну основу для рейдерського захоплення підприємств з використанням інструментів корпоративного управління (через формування керованих наглядових рад, призначення одноосібного чи колективного виконавчого органу, до прикладу, як в НАК "Нафтогаз України"). 

В умовах воєнного стану здійснити таку реорганізацію у передбачений Цивільним кодексом спосіб неможливо. 

Така реорганізація може розпочатися одразу після набрання чинності закону №6013, тобто вже в умовах воєнного стану, оскільки статути та внутрішні положення підприємств повинні бути приведені у відповідність не пізніше, ніж за два роки після набрання чинності.

Оскільки забороняється внесення змін до відомостей про державні підприємства, що містяться в ЄДРПОУ (крім відомостей, що пов’язані з їх перетворенням, злиттям з господарським товариством, приєднанням до господарського товариства, ліквідацією або зміною суб’єкта, що виконує функції власника підприємства), звичайна господарська діяльність може бути в будь-який момент зупинена. 

Наприклад, власник підприємства (держава, територіальна громада) не зможуть звільнити та призначити керівника підприємства. 

Це означатиме, що, створюючи перешкоди внесенню будь-яких змін до статуту (найменування, предмет, мета діяльності тощо), реорганізація всіх державних та комунальних підприємств у господарські товариства буде штучно прискорюватися. 

Скасовуються правові титули права господарського відання та права оперативного управління як обмежені речові права із чітко визначеним на сьогодні змістом. 

Майно, яке перебуває на сьогодні у державних та комунальних підприємств на основі цих титулів, буде передано в управління їх правонаступників — господарських товариств. 

У законопроєкті №6013 замовчується, на якому праві (титулі) буде закріплено майно за цими товариствами. 

Поряд із цим відповідно до ст. 115 ЦК України та корпоративного законодавства (Закони "Про акціонерні товариства", "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") господарське товариство є власником майна. 

Таким чином, на першому етапі утворюється величезна колізія в законодавстві і виникає абсурдна ситуація, коли одне і те ж майно (цілісні майнові комплекси, які включають серед іншого і відокремлені земельні ділянки) може одночасно вважатися власністю і держави, і господарського товариства, в яке перетворено державне підприємство (аналогічна ситуація із комунальною власністю). 

В подальшому внаслідок цього державна і комунальна власність стає власністю товариств-правонаступників підприємств. 

Скасування права оперативного управління призводе до правової невизначеності і в тому, на якому титулі майно, яке перебуває на балансі органів державної влади та управління, закладів науки, культури, соціальної сфери тощо, буде їм належати (до речі, саме завдяки наявності в українському законодавстві титулу права оперативного управління вдалося захистити право держави у справі про колекцію скіфського золота).

Замість визначення правового титулу майна товариств, в які будуть перетворені як державні та комунальні комерційні підприємства, так і казенні підприємства, законопроєкт пропонує, що управління таким майном буде здійснюватися правонаступниками таких підприємств на договірних засадах — на підставі договору оренди або договору управління, які будуть укладатися без проведення відповідних аукціонів. 

Критеріїв вибору виду договору законопроєкт №6013 не містить. 

За відсутності поглибленого нормативного регулювання договору управління створюються ризики використання державного майна в інтересах приватних осіб, оскільки за таким договором може бути передбачено, що майно (або його частина), набуте управителем [товариством] у результаті управління майном, не включається до складу отриманого в управління майна, а стає власністю управителя як юридичної особи. 

Крім того, договори управління державним та комунальним майном можуть бути оплатними або безоплатними, тобто на основі цих договорів органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути зобов’язані вносити управителю (товариству) відповідну плату, що відкриває можливості для масштабного розкрадання державних коштів та особистого збагачення посадових осіб (як практично це може відбуватись вже зараз можна побачити на окремих прикладах діяльності АРМА).

Із скасуванням Господарського кодексу зникають самі поняття державного та комунального сектору економіки, які використовуються наразі в законодавстві для встановлення обов’язків певних категорій суб’єктів державного сектору економіки (зокрема, на ринку природного газу); скасовуються засади участі органів державної влади та місцевого самоврядування у господарській діяльності, визначені наразі Господарським кодексом.

Законопроєкт №6013 утворює прогалину та позбавляє легітимної основи усі акти національного законодавства, в яких застосовується поняття "підприємство", в той час як в Конституції України термін "підприємство" вживається 9 разів у 8 статтях (статті 37, 46, 78, 86, 103, 120, 142, 143).

В приватному секторі економіки примусова корпоратизація повністю скасовує можливість вибору виду підприємства як організаційно-правової форми господарювання, що суперечить економічній багатоманітності (ст. 15 Конституції). 

Після закінчення так званого "перехідного періоду", якщо власник (суб’єкт, що виконує функції власника підприємства) не прийме рішення про припинення підприємства, статути таких підприємств будуть вважатися недійсними. 

Поза правовим полем можуть опинитися десятки тисяч суб’єктів — дочірні підприємства, іноземні підприємства, підприємства об’єднань громадян (релігійної організації, профспілки), підприємства споживчої кооперації, орендні підприємства, індивідуальні підприємства, сімейні підприємства, спільні підприємства, фермерські господарства, колективні сільськогосподарські підприємства, малі підприємства. 

Це є прямим порушенням Конституції України та верховенства права, непропорційним втручанням у підприємницьку діяльність суб’єктів приватного сектору економіки, які через війну зазнають величезних втрат, їх право на мирне володіння майном, стабільність умов господарювання. 

Крім того, сьогодні велика кількість підприємців, власників перелічених видів підприємств або перебувають у лавах ЗСУ, або здійснюють волонтерську діяльність, допомагаючи ЗСУ, а тому не мають можливості займатись реорганізацією цих підприємств.

Будь-яка дестабілізація правової системи в умовах війни та нічим не обґрунтована "реформа" системи юридичних осіб, її непрозорість означає послаблення обороноздатності України та місцевого самоврядування.