Справа в системі: що не так з митницею?

Після чергової гучної відставки керівництва митної служби влада спантеличилася пошуком нової кандидатури. 

Голова фракції "Слуга народу" Давід Арахамія заявив, що наразі не бачить охочих очолити відомство (хоча за деякими даними наразі розглядається до 40 резюме кандидатів). 

Чи це потрібно розуміти буквально, чи таким чином, що немає бажаючих будувати нову європейську митницю на старих умовах?

***

На сьогодні абсолютно не має значення, хто буде керівником митної служби, поки його (її) призначення та подальше перебування на посаді вбудовано у "матрицю рішень" та підпорядковується її внутрішнім негласним законам.

Не секрет, що кадрові рішення політизовані – з цим навіть можна миритися у випадку несення за такі рішення політичної відповідальності. 

Але вони непрозорі та безсистемні – за останні 3 роки змінилося 6 керівників митниці. Залишилося за кадром, чого їх призначали, які завдання їм ставили, і чого їх власне раптово звільнили.

Загалом цілі для кожного нового керівника митниці формулюються приблизно на такому ж рівні як російська федерація артикулює цілі так званої СВО: загально і максимально неконкретно.

Перетасовування кадрової колоди пов'язане з тим, що певним гравцям не подобається розклад. Кожна нова роздача породжує нові протиріччя, як на центральному, так і на регіональному рівні.

І навіть якщо виходити із чистоти помислів призначенців, скоріш за все усім їм обіцяли можливість привести свою "команду", підтримку з боку силовиків та політичне прикриття на найвищому рівні.

Однак дуже швидко виявлялося, що ніякої підтримки не буде і діяти потрібно в рамках матриці: забезпечувати наповнення бюджету, режим тиші з боку легального бізнесу та європейських інституцій, а також забезпечувати хепенінг (вистава для публіки, коли актори намагаються залучити глядачів до гри, — ред).

В середині структури кожен новий керівник після вступу на посаду починає вирішувати одне важливе завдання – забезпечення керованості довіреного відомства. Для чого на ключових посадах потрібні більше лояльні, ніж професійні люди.

Інституційна слабкість митних органів супроводжується розбалансуванням системи: слабкий контроль центру за периферією; падіння рівня службової дисципліни та відверта робота на контрабандистів.

І все це на тлі споконвічних проблем: невизначений правовий статус митника, неналежне матеріально-технічне забезпечення, відсутність механізмів запобігання втягуванню інспектора в протиправну діяльність.

Однак безпомічність митниці беззаперечно вигідна тіньовому ринку, адже майже всі масштабні схеми – це результат корупційного консенсусу між "комерсантами", митницею та правоохоронними органами.

Брак політичної волі натомість вилився у надмірний вплив політиків, як на центральному, так і на регіональному рівнях.

Абсолютно закономірно, що в умовах ерозії влади і відсутності політичної волі державні інститути підміняються бізнесово-кримінальними. В результаті імпорт окремих видів товарів, а подекуди цілих товарних груп переходить під контроль організованих злочинних угруповань.

Однак всі згадані негативні явища є лише симптомами. Причина ж полягає у суб’єктивному факторі – наявності дискреційних повноважень, тобто можливості самостійно на свій власний розсуд визначати ширину і глибину своїх повноважень.

Дискреція ще не дорівнює корупції, однак з урахуванням супутніх факторів є благодатним ґрунтом для перетворення у потужний ресурс.

З одного боку, це – результат недосконалості законодавства, його нестабільності, з іншого – суб’єктивний фактор є предметом підвищеного політичного інтересу, тому охороняється не гірше Форт-Ноксу (сховище золотого запасу США, — ред).

Суб’єктивний фактор присутній у діяльності всіх державних органів, однак лише в небагатьох з них він має здатність до швидкої монетизації.

Сукупність цих факторів унеможливлює належну реалізацію митної політики держави. 

Безсумнівно, за останні роки зусиллями Міністерства фінансів не без західної, у першу чергу фінансової, допомоги вдалося зрушити з місця важливі проєкти: Україна стала повноцінним учасником Конвенції про процедуру спільного транзиту, що дозволило з 1 жовтня 2022 року розпочати міжнародне застосування системи NCTS, та до Конвенції про спрощення формальностей у торгівлі товарами.

Склалася парадоксальна ситуація, коли Україна демонструє з одного боку, можливість штовхати потужні проєкти, з іншого – попри розвиток національних ІТ-систем, попри тісний контакт з європейськими інституціями – неможливість зупинити ретроградний рух самої митної служби.

Проте, імідж "хворої людини держави" для вітчизняної митниці вкрай вигідний для тіньового сегменту зовнішньоекономічної діяльності з огляду на можливість тримати митну службу "у чорному тілі": проводити непрозорі призначення лояльний людей, саботувати розвиток технологій і митної інфраструктури.

Докорінна реформа митниці потребує довгої політичної волі і напруження зусиль, але аж ніяк не швидких і популярних рішень. Хоча і в плані "прибирання підніжок" для бізнесу є куди прикладати зусилля.

Підпорядкування митної служби будь-якому політичному важковаговику скоріше вчергове замаскує системні проблеми.

Розпочинати трансформацію з аналізу і реінжинірингу бізнес-процесів і формалізації митних процедур, тобто кропіткої і невдячної роботи, за яку багато лайків не назбираєш.

Для цього потрібен політичний мандат і час, якого ніколи немає – оскільки не можна поставити під загрозу наповнення бюджету. 

Болід (митниця) не може піти не те, що на капітальний ремонт, а навіть на піт-стоп, бо щодня – гран-прі.

У будь-якому разі, перезавантаження митниці (якщо воно дійсно планується) має розпочинатися з постановки конкретного та амбітного завдання – про інструменти для його виконання вже можна дискутувати.