Податкова політика в період війни: чи витримає аграрний сектор

Причинами цього є значні зволікання із відшкодуванням ПДВ, занизькі закупівельні ціни, посилений валютний контроль, складна та непрогнозована логістична ситуація та інші аспекти, що стали наслідком повномасштабної війни в Україні. 

Після 24 лютого Уряд призупинив процеси з відшкодування ПДВ, зокрема, при продажі продукції за кордон, що по суті збільшило на 14% собівартість української агропродукції. 

В такій ситуації досить важко залишатися конкурентоспроможними на міжнародному ринку. Тому, коли в травні було прийнято рішення відновити відшкодування експортного ПДВ, бізнес з ентузіазмом сприйняв цю новину. Однак, зарано зраділи. 

Українські аграрії знову зіштовхнулися із затягуванням відшкодування ПДВ. За інформацією від членів УКАБ, якщо раніше для 95% відшкодування ПДВ вистачало камерального підтвердження і лише 5% вимагало перевірки, то у 2022 році ситуація кардинально протилежна – тільки 5% підтверджується камерально, решта – перевіряється. 

Це сприяє викривленню конкуренції та створює можливості для корупційної складової, коли відшкодування ПДВ відбувається в ручному режимі і "обрані" суб’єкти отримують відшкодування, а за рахунок інших платників відбувається фінансування державних видатків. 

Безперебійне відшкодування ПДВ безпосередньо впливає на формування закупівельних цін на ринку всередині країни, яка калькулюється як ціна на іноземному ринку мінус витрати на логістику до споживача на цьому ринку та мінус маржа експортера (враховуючи покриття його ризиків). 

Останні роки, коли відшкодування ПДВ мало регулярний характер, ризики невідшкодування ПДВ в основному знаходилися в межах строків відшкодування (цінність грошей у часі) та їх девальвації за цей період. 

Цей ризик оцінювався приблизно в 5% від суми ПДВ. Коли ж припинення відшкодування ПДВ призводить до підвищення цього ризику до 100%, а отже, зменшення закупівельних цін на 14%. 

Як наслідок – реальний аграрний ПДВ знову продаватиметься на ринку за знижкою, знову матимемо справу з "нетиповим експортом", а кількість заявок щодо відшкодування буде меншою, що спричинить суттєвий спад надходження ПДВ до державного бюджету. 

Ускладнює становище фіксований офіційний курс гривні до долара США: в умовах, коли агробізнес намагається всеціло підтримати економіку країни, паралельний обіг декількох курсів – вільного та фіксованого, офіційного безготівкового та готівкового, тільки заважає та посилює зловживання. 

Фіксований валютний курс для експортерів с/г продукції, котрі вивозячи врожай, намагаються підтримувати продовольчу безпеку в світі та насичувати валютною виручкою від експортних операцій державний бюджет, стає додатковим податком, бо втрати через різницю в курсах складають близько 20% валютної виручки. 

Сьогодні аграрії купують необхідні ресурси (ЗЗР, насіння, добрива) за комерційним курсом, в той час як продавати власну продукцію вимушені за фіксованим курсом. 

Як результат – маємо додаткове податкове навантаження на чесний агробізнес та активізацію функціонування чорного готівкового ринку. 

Проблема неповернення валютної виручки від експорту зерна турбує не тільки бізнес, але й українську владу, тож на початку листопада у Верховній Раді було зареєстровано проєкт закону №8166 "Про внесення змін до Митного кодексу України та інших законів України щодо запровадження спеціальних експортних процедур". 

На думку авторів цього законопроєкту, прийняття такої ініціативи створить умови для вирішення проблеми із неповерненням валютної виручки. 

Натомість законопроєкт №8166 має всі шанси поставити "хрест" на експорті агропродукції, оскільки замість вирішення проблеми, він впроваджує додаткові перешкоди для стабільного функціонування аграрного сектору.

Так, законопроєкт передбачає, що під кожну експортну операцію має бути завчасно відкритий експортний депозит. Такі умови вимагатимуть від експортерів значних додаткових ресурсів, оскільки в місяць здійснюється сотні тисяч таких операцій. 

До того ж, експортерам доведеться на цих рахунках "заморожувати" не менше 15% від фактурної вартості партії товару, що майже неможливо в сьогоднішній фінансовій ситуації в АПК. 

Водночас, законопроєкт визначає випадки, коли депозит можна не поповнювати для здійснення експортної операції, а саме, якщо сумарно на попередніх експортних депозитах суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності, що відкриті в комерційних банках, знаходиться щонайменше $35 млн. 

Це положення відкрито дискримінує малих, середніх та великих експортерів, бо ставить їх у неоднакові умови. Крім цього, така норма законопроєкту створює можливості для нових "схем", що може призвести лише до погіршення ситуації з неповерненням валютної виручки. 

Як приклад, корисливий експортер вносить на попередній депозит $35 млн, що передбачається законопроєктом, а потім проводить це через конкретну маленьку експортну операцію. 

В результаті, експортер через 180 днів, перед закінченням граничних термінів, поверне валюту по цій невеликій операції, а отже, й поверне собі депозит. 

Однак, виконуючи умову про вже відкритий попередній депозитний рахунок, експортер проведе ще додаткові експортні операції, за якими валютна виручка вже не повернеться до країни. 

Також проєкт закону суперечить чинному законодавству, оскільки ним передбачено, що кошти, покладені на спеціальний рахунок, перебувають у розпорядженні Національного банку України. 

Цим власність експортера фактично відчужується ще до фіксації будь-якого порушення з його боку. 

До того ж, це може нести ризики, аналогічні до історії з відшкодуванням ПДВ експортерам, коли буде введена непроста процедура повернення депозитів від НБУ до експортера.

На додачу, законопроєкт №8166 створює обмеження для експорту агропродукції, що суперечить Угоді про асоціацію з ЄС. 

Тобто, коли Європейський Союз спростив умови для українського експорту, вітчизняний законодавець впроваджує нові. 

Складається цікава ситуація, враховуючи те, що вище керівництво України незмінно акцентує увагу на європейській інтеграції нашої держави. 

Незважаючи на будь-які умови, аграрний сектор завжди був та є рушійною силою економіки України. Однак, якщо затягувати паски міцніше і не надавати шансів для розвитку, то ресурсів надалі підтримувати економіку країни та разом боротися до перемоги може й не вистачити.